Пам’ять 13 / 26 травня
Священомученик Макарій Канівський жив у XVII столітті. Це булі скрутни часі для православних Білорусі та України. Життєвий подвиг, здійснений священомученика, був подвигом захисту Православної віри в умовах нерівної виснажливої боротьби, коли захищати можна було тільки майбутнє Київського Православ’я, оскільки те, що зберігалося від урагану унії, зносилося татарськими набігами. Continue reading
Кондак 1
Вибраної від роду Давида і званням сестри по плоті Господа Ісуса Христа шанована, що і слідом за Їм з любов’ю йшла, і від усього серця йому послужила, Фамарі блаженної, так з розчуленням взиваємо: Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа. Continue reading
Пам’ять 1 / 14 травня
Великий син білоруського народу, прикраса Київського Православ’я, святитель-мученик Макарій, митрополит Київський, здійснював свій чернечий та святительський подвиг у XV столітті. Докладне місто його народження невідомо, але дослідники припускають що він народився в околицях Вільні.
Від юнацтва будучи святитель Макарій відчув покликання до чернечого життя та поступив у Віленський Троїцькій монастир. Своїми духовними подвигами він звернув на себе увагу Київського митрополита Симона, який близько 1478 р. Б. поставив його архімандритом Віленського Троїцького монастиря та митрополичим намісником над усіма православними монастирями і церквами Великого Князівства Литовського (тобто Білорусі та України). На цієї відповідальної посаді будучий митрополит заробив велику повагу не тільки чернецтва, а і всіх православних вірних Київської митрополії. Continue reading
Кондак 1
Обраний угоднику Христовий і Євангельських заповідей добрий виконавець, всього Київського Православ’я Златоустий наставнику, славимо тебе, молитовника за всіх, хто з вірою старанно до тебе прибігає, тому що ти стоїш з відвагою перед Святою Трійцею, моли про нас, недостойних дітей твоїх, щоб у твердості православної віри і благочесті жили, що з розчуленням тобі співаємо: Радуйся, Кириле, богомудрий вчителю покаяння. Continue reading
Наш сайт продовжує знайомити Православних Українців з історією перекладу Православного Богослужіння на українську мову. Ми представляємо вашей увазі видання Всеукраїнської Православної Церковної Ради. Воно було підготовлено й випущене у вкрай важкі, несприятливі для Українського Православ’я дні. Тому що ні в СРСР, ні в Польщі влади не хотіли відродження Українського Православного Духу, але наші святі попередники намагалися дати українському народу молитву до Бога на рідній українській мові. І це видання стало сьогодні Вічним нерукотворним пам’ятникам всім борцям за Українське Православ’я.
Сайт Київське Православ’я Continue reading
З початку XIX століття російські православні та різноманітні католицько-уніатські історики старанно розширюють міф про занепад Київського Православ’я в XVI столітті. Вони переслідують різні цілі, але сходяться в одному – білоруси та українці нездатні без росіян або католицьких «підпорок» мати свою Православну Церкву і підтримувати в ній гідний освітній та науковий рівень, підтримувати духовність народу на належному рівні.
Визначальним для історії Православної Церкви (Київське митрополії) Великого Князівства Литовського в XVI ст. є Віленський Помісний собор 1509, який відбувся під керівництвом митрополита Йосипа Солтана (1507-1521 р.р.). Собор розпочався у Вільні 25 грудня 1508 і закінчився 18 січня 1509р. На соборі були присутні семеро єпископів, семеро архімандритів, шестеро ігуменів, семеро протоієреїв і багато священства. Собор виробив наступні правила: “О стаде пастырьства Христовых словесных овец; О ставлении попов. О поставлении достойных у сьвященство; О утаенной совести; О непослушникох; О попех неимущих жен; О отнимании церквей; О сьвященникох князских и паньских; О церквах котории будуть стояти без сьвященников и без пэтья; Аще князь или боярин от церкви что отоймет; О отлучении сана; О отходящих черньцох; О божественныи правила; О непослушенстве епископском; О твръдости поставления; Сьвятого събора поместнаго иже в Сардакии, сиречъ, в Средци.” [13, ст.163-170] Continue reading
Народне мистецтво з давніх часів увійшло в український храм. Вишиті рушники, скатертини, хоругви, фелони й саккоси тут якнайкраще доповнюють малярство, різьбу, лиття з металу, емальєрство, вітраж. Віддавна в українських храмах існувала традиція не малювати, а гаптувати й вишивати плащаницю. Ця ікона має бути в кожному храмі, адже над нею здійснюється певний обряд на страсному тижні: виніс плащаниці у велику п’ятницю. Небагато є у світі Православних Церков, де б вишивка й гаптування займали таке поважне місце, як в Українськім Православ’і . У XX столітті, з утвердженням в Україні на цілі сім десятиліть режиму більшовиків, українське вишиване сакральне мистецтво зазнало глибокого занепаду. Але сьогодні, після здобуття Україною незалежності, вишивана ікона займає своє належне становища в українські сакральним мистецтві.
Українська автокефальна православна церква у Хмельницькій області незабаром може перестати існувати. Юридично. А фактично парафії Церкви об’єднаються з Українською православною церквою Київського Патріархату.
А у перспективі в Україні постане єдина православна Церква.
Про те, що чекає на Церкву та прихожан, говоримо з Преосвященним єпископом Адріаном (Куликом), керуючим архієреєм Хмельницької та Кам’янець-Подільської єпархії Української автокефальної православної церкви (далі УАПЦ). Про кризу у Церкві й шляхи її вирішення архієрей розповів у відкритому листі до Предстоятеля Церкви, Митрополита Мефодія. Проте замість діалогу виник скандал.
Тропар святителю Луці, сповіднику, архієпископу Кримському, глас 1
Сповістителю шляху спасіння, сповідник і архіпастирь землі Кримської, істинний хранитель отцівських передань, лікар богомудрий святитель Лука, Христа Спасителя невпинно моли щоб подати православним людям віру непохитну, і спасіння, і велику милість.
Кондак святителю Луці, сповіднику, архієпископу Кримському, глас 1
Як зірка ясна, благочестям сяючи, був ти, святителю, душу в чистоті зберіг і через це сану святителя був удостоєний, у вигнанні від безбожників багато постраждав ти і непохитним у вірі був, багатьох вилікував мудрістю лікаря. Тому, зараз чесні мощі твої, від земних надр дивовижно отримані, Господь прославив, тому ми всі співаємо тобі: Радуйся, отче святителю Луко, землі Кримської славо і утвердження.
Кожне суспільство, як і кожна людина, має своє минуле, сучасне і майбутнє. На минуле ми споглядаємо з точки зору сучасного, і майбутнє бачимо продовженням сучасного. Наше майбутнє, доречно сказати, настане завтра проминувши сучасне, яке в свою чергу переливається в минуле, тобто вчора, що й стає історією.