ІКОНОШАНУВАННЯ

Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading

РАБ БОЖИЙ АБО РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ

За воєнним правилом древніх переможці робили переможених своїми рабами. Аристотель визначає, що раб – живе знаряддя.[1] Для нього дружба пана з рабом саме як з рабом є неможлива. Не можлива як з рабом, але як з людиною можлива. Така дружба можлива в тій мірі, в якій раб – людина.[2] Отже, древні розрізняли між рабством тілесним і рабством ментальним, духовним. Більше того, з точки зору платоніків, тіло є тюрмою. Християнство ж вчить, що тіло – храм Божий, тому що тіло у Христі: отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі.[3] За Аристотелем, «розсудливий домагається свободи (ή ελευθερία) від страждання»[4], тобто шукає звільнитись від рабства ментального, чуттєвого, однак в дійсності існує лише одна свобода – та свята свобода, яку дарував Христос нам, звільнивши нас від гріха, від зла, від диявола, від прокляття й смерті. Лише ця свята свобода прив’язує до Бога Єдиного та Істинного людину, яка з любові приймає Христа і слідує за Ним, керуючись насамперед серцем, а не логікою, як у Аристотеля чи протестантизмі. Православна Церква передає досвід звільнення від рабства через віру: credo, ut intelligam я вірю, тому я знаю й можу це зрозуміти. Всі інші свободи є неправдивими, примарними, тобто вони є насправді рабством. Обіцяють волю, будучи самі рабами тління [5]. Continue reading

СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ

Воскресіння Христа – це саме приголомшлива подія людської історії, оскільки найбільшою трагедією в людському житті є смерть. Але смерть буває не тільки біологічною. Вона може бути екзистенціальною, соціальною, національною та, нарешті, духовною. У нашої особистій історії бувають моменти, коли ми, перебуваючи без Христа, переживаємо екзистенційну смерть. Continue reading

НАВІЩО БУЛА ПОТРІБНА СПОКУТНА ЖЕРТВА ХРИСТА?

Віра в людське жертвопринесення, яке повинно врятувати людей від якихось великих бід, властива самим диким і примітивним племенам.

Якщо ми говоримо про жертвопринесення полонених, то аналогії тут просто немає, тому що Жертва Христа була цілком добровільною. Але якщо мова йде про добровільні жертви – хоча ці теж бували у язичників – то тут варто поговорити докладніше. Continue reading

ДЕЩО ПРО БОГОСЛУЖІННЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ: СТРАСТНА СЕДМИЦЯ

Великий піст – особливий час церковного року, насичений богослужіннями, більшість яких відбуваються тільки в цей період церковного року. Великий піст став часом відродження й відновлення православних християн.

Великий піст складається з двох головних частин: Чотиридесятниці — 40-денного посту, і Страсної седмиці. Якщо Чотиридесятниця присвячена переважно нашому покаянню й духовному відновленню, то під час Страсної седмиці увага віруючих зосереджена вже не на собі (не на боротьбі зі своїми пристрастями), а на найголовніших подіях у земному житті Сина Божого — останніх днях Його перебування в Єрусалимі, Таємній Вечері, зраді, суді, розп’ятті й смерті, яка через зішестя в пекло переходить у торжество Воскресіння. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ ПАЛАМА: ОМІЛІЯ XV У ВЕРБНУ НЕДІЛЮ

«У час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі» (Іс.49:8), сказав Бог через Ісаю. Тому добре буде сьогодні звернути увагу  до вашої любові слова апостольські: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння: відкиньмо діла темряви i зодягнемось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно»(2 Кор.6:2; Рим.13:12-13), – бо наближається пам’ять спасительних Страстей Христових, наближається і нова, і велика і духовна Пасха, пальма (переможна нагорода) за безпристрасність, початок майбутнього століття. Це сповістив Лазар, що встав та вийшов з пекла; за єдиним велінням та слову Божому, що має владу над життям і смертю, чотириденного повстав із мертвих. І, за натхненням Божественного Духа, діти і незлобивий народ передоспівують Того, Хто від смерті, зводить душі з пекла, дарує вічне життя душі і тіла. І якщо хто бажає життя і хоче бачити добрі дні, «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі – стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс.33:13-15). Continue reading

ПРОПОВІДЬ У ЛАЗАРЕВУ СУБОТУ

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ось і добігає до завершення дорогі браття і сестри святий піст, час молитви, час стримання, покаяння час споглядання нами віруючими людьми серед храму святої Голгофи, розп’ятого Христа, який ось-ось уже скоро звершить на ньому цю велику таємницю хресної смерті, таємницю входження в смерть заради нашого з вами спасіння!

Але перш ніж ми вступимо у Страсний тиждень, Церква запрошує нас у Віфанію, яка знаходилася недалеко від Єрусалиму. Там жили, як нам каже Свята Євангеліє, друзі Христа: Лазар і дві його сестри – Марфа і Марія. Господь часто приходив до них в будинок, де охоче зупинявся, де знаходив омиротворення. Церква звертає нашу увагу на те, що в Господа були друзі. Так, Він – Син Божий – став істинною і досконалою Людиною. І в ці останні дні, напередодні Пасхи, коли ворожнеча проти Нього виявлялася усе більш відверто, коли вже готувалося Його вбивство, то ці друзі у Віфанії були Йому, особливо дорогі. Continue reading

ВЕЛИКЕ ІМ’Я ЖІНКИ

Велике значення жіночого начала у творенні. Це проявляється на всіх рівнях людського буття, як особистого, так і суспільного. Жінка діє абсолютно особливим чином: вона, ніби якийсь фільтр, очищає від зла. Жіноча природа – творіння Боже.

Вивчаючи світ Божий, бачиш, як Бог все премудро влаштував. Те ж і ще більшою мірою відноситься до самої людини: і у біологічному, і у психічному, і у  духовному відношенні, та й з будь-якої точки зору. Як до чоловіка, так і до жінки. Continue reading

СМЕРТНИЙ ВИРОК І ПЕКЛО

«Безсумнівно, що в даному питанні ми стикаємося з глибокою еволюцією догми». Це цитата з інтерв’ю Папи Римського Бенедикта XVI від 2015 року, де обговорювався різкий контраст між вченням Тридентського Собору і тим, що відбувається від Другого Ватиканського собору пізнім Католицьким вченням з приводу долі померлих нехрещених. Мені згадався цей коментар, коли я читав про рішення Папи Римського Франциска від 2018 року про поправки до Катехізису стосовно абсолютної неприпустимості страти – рішення, давно очікуване в теології недавніх Пап, особливо Іоана Павла II. У лютому цього року, на сьомому Світовому Конгресі проти смертної кари, Франциск повторив, що позиція Католицької церкви з приводу страти «дозріла». Справді, у Католицькій церкві зараз можна спостерігати серйозну еволюцію догми щодо даного питання. Але є й інші причини, чому я згадав цитату з цього інтерв’ю, бо спостерігається логічний зв’язок між визнанням Бенедиктом змін в догмі та поправкою Франциска з приводу питання про покарання і його цілі з точки зору християнства. За словами Папи Франциска, в покаранні, яке «зазіхає на «недоторканність і гідність людини»», не можна знайти «справедливість», і це включає як покарання, здійснювані зараз, так і ті, які будуть здійснюватися за межами земного життя. Continue reading

КОЛІЗІЯ ОБОВ’ЯЗКІВ

Хоча обов’язок кожної людини один, однак він дрібниться на безліч обов’язків. Виконуючи ці обов’язки, кожен з нас виконує свою повинність, а разом з тим – моральний закон. Наше завдання гармонійно розкласти і вчасно виконати свої обов’язки у слушний час, щоб вони не зіштовхувались між собою. Однак у нашому житті, куди гріх привніс розлад, таке зіткнення часто неминуче. Воно називається колізією обов’язків. Людина має у таких випадках в один час виконати декілька обов’язків або виконанням одного обов’язку порушити інший. Continue reading