ПОКАЯННЯ І СПОВІДЬ

Покаяння становило зміст проповіді Чесного Предтечі Іоана: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт. 3:2). Але і воно було принципом і змістом проповіді нашого Спасителя: «З того часу Ісус почав проповідувати й промовляти: Покайтеся, наблизилось Царство небесне» (Мт. 4:17), – згідно з Євангелієм від Матвія, а згідно св. Марку: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Continue reading

РЕЛІГІЙНЕ РІЗНОМАНІТТЯ В СУЧАСНІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ДУМЦІ

І. Ранні святі отці та нехристиянські релігії

Ставлення ранніх християн до нехристиянських релігій було обумовлено язичницьким політеїзмом Римської імперії, релігійними аспектами грецької філософії і зв’язками між християнством та іудаїзмом, в тому числі об’єднанням, не без сумніву, єврейських священних книг в християнську Біблію. Деякі ранні християнські мислителі, особливо св. Юстин Мученик (100-165), з обережністю заявляли про існування елементів істини в середовищі язичницьких філософів і єврейських мудреців, тоді як Тертуліан (155-240) дотримувався менш віротерпимої позиції, яка згодом стала переважаючою в християнському середовищі. У більш пізній історичний період Православ’я мало великий, не завжди негативний досвід життя при нехристиянських режимах в Персії, на арабському Близькому Сході та Османській імперії в якості релігійної та культурної меншини. Протягом багатьох століть християнським громадам доводилося існувати в «режимі виживання» при мусульманському правлінні, що ускладнює богословське осмислення релігійної різноманітності в Божественному плані спасіння. Тільки останнім часом православні богослови стали більш системно роздумувати про значення нехристиянських релігій, тим більше що православ’я все частіше стикається з реальністю їх існування, як в країнах православної еміграції в Західній Європі та Північній Америці, так все більшою мірою в країнах православного віросповідання. Сучасне ставлення православних до релігійного різноманіття найчастіше пов’язано з їх ставленням до секуляризму, прав людини та релігійної політики держави. Continue reading

ЮРИДИЧНІ ТА БОГОСЛОВСЬКІ АСПЕКТИ «ДОГОВОРУ» З ДИЯВОЛОМ

Дiти Божi i дiти диявола пiзнаються так: усякий, хто не творить правди, не є вiд Бога, як i той, хто не любить брата свого. Бо таке є благовiстування, яке ви чули вiд початку, щоб ми любили один одного.

1 Ін. 3:10-11

Серед православних людей дуже швидко розлетілася новина про блюзнірський лот канадської співачки Граймс (Клер Еліс Буше), в якому вона оголосила про продаж частки своєї душі за десять мільйонів доларів [1]. Будучи настільки ж винахідлива, як і її нинішній наречений (Ілон Маск), вона, ймовірно, не очікувала, що ця дурна жарт викличе бурю обурення серед віруючих. Християни стали звертатися до священиків з дещо дивним питанням – чи дійсно можна таким чином продати свою душу, розуміючи під покупцем одвічного ворога роду людського? І, на превеликий жаль, виявилося, що багато хто дійсно вірять в силу «угоди» з дияволом куди більше, ніж в силу церковних таїнств. Тому слід розібратися, звідки взагалі в християнстві присутня ідея такої «угоди». Continue reading

МЕТА ЖИТТЯ

І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця (Ін. 1:14). Бо належало, щоб Той, для Якого все i від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синив у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання. (Євр. 2:10).

Оскільки образ впав і розбився, то ніхто інший, як тільки Творця повинен був виклопотати його оновлення. «Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося» (Пс. 32:9). Continue reading

АПОСТОЛ ПЕТРО ТА ДЕЯКІ КАТОЛИЦЬКІ МІФИ

На підставі святоотцівських переказів і безперечно видатну роль Петра в Євангеліях і Діяннях, а особливо на підставі слів Христа, сказаних апостолу після його великого сповідання (Мт. 16:18), вибудувана колосальна структура папства, яка претендує на те, що вона законним чином успадкувала найвище становище в Церкві Христовій з точки зору честі і юрисдикції. З 1870 р. вона стверджує, що папи непогрішимі в будь-яких офіційних висловлюваннях з богословських або моральних питань. Справедливість цих претензій не може не залежати від істинності їх трьох вихідних передумов. Continue reading

АПОСТОЛИ ПЕТРО ТА ПАВЛО

Пам’ять двох великих і першеверховних апостолів Христа, Петра і Павла, наша Церква святкуватиме 30 червня (за Юліанським календарю.- 12 липня за цивільному). Цим двом її великим мужам буде віддавати належне повагу і виражатися вдячність за їх невимовний великий внесок у справу поширення християнської віри і основа нашої Церкви. На їх іконі зображуються два апостола, які тримають Церква, яка символічно зображується у вигляді невеликого візантійського храму. Це тому, що ці два апостола були в дійсності стовпи і наріжні камені, на яких було збудовано священної будівлі Церкви Христової. І їм належить одне свято, і вони зображаться на одній іконі, символізуючи тим самим єдність віри, єдність Церкви, яка створена з різних людей, обрізання – євреїв-яких було звернена місіонерська діяльність Петра, і язичників – ідолопоклонників – над християнізацією яких трудився апостол мов, – Павло. Безумовно, це і послужило причиною, яка викликала складання єдиного свята двох першоверховних апостолів, коли в 258 році 29 червня папа Римський Сикст II переніс в Рим їх святі останки з катакомб св. мученика Севастіана. І це поєднання двох апостолів мало настільки великий успіх, що дуже швидко це свято встав всесвітнім, що святкується «у всіх помісних святих Божих церквах». Інші ж свята апостолів і ця пам’ять їх смерті була затемнення новим святом. Тому дуже рідкісна можна знайти храм, присвячений тільки одному з першеверховних апостолів, і ікону, на якій був би зображений тільки один з них. Навпаки того, немає жодного міста, або країни, де не було б храму або каплиці в ім’я двох Апостолів. Їх ікони нескінченні, незчисленні. Загальна повагу, загальне поклоніння, спільне святкування, як загальним було їх справа, і спільною була їхня місія, і загальною є їх слава. Continue reading

ГОЛОС МОВЧАННЯ: ДУХОВНИЙ ДОСВІД ПРОРОКА ІЛЛІ

Історичні витоки єврейського профетизму хаотичні. Вони поховані під дюнами ентузіастічного і часом маревного досвіду. Дієслово, що походить від navi (пророк), в поворотній формі означає не «пророкувати», а саме «марити», втрачати контроль над власним розумом.

Деякі в зв’язку з цим говорять про «екстатичному» досвіді і пропонують переводити термін «ruah» через «екстаз». Однак екстаз, як ми його розуміємо, – це більш внутрішній досвід, він виробляє менше шуму і зазвичай не супроводжується танцями та музикою. Краще говорити про якийсь харизматичному «ентузіазм», коли з’являється надлишок «ruah», якийсь «excessus mentis» (пор. 2 Кор 5:13), а не спокій містичного захоплення. У докласичних пророків дух надзвичайно активний, навіть надлишковий, аж до спотворення свідомості. Про перші «nevi’im» можна сказати, що всі вони в тій чи іншій мірі причетні до цього патетичного, емоційного досвіду. Continue reading

МАКСИМ СПОВІДНИК І ІОАН ДАМАСКИН ПРО ГНОМІЧНУ ВОЛЮ (ΓΝΏΜΗ) У ХРИСТІ: ЯСНІСТЬ І НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ

Протягом багатьох років я дивувався, чому Максим Сповідник, викладаючи христологічні формулювання в сьомому столітті, в кінцевому підсумку вирішив, що Ісус Христос, будучи повноцінною людиною, володів тільки природною людською волею (θέλημα φυσικὸν). Як відомо, Максим сильно був проти можливості наявності в Ньому «гномічної» (або «дорадчої») волі (γνώμη), на зразок тієї, якою володіють занепалі людські істоти. За словами улюбленого попередника Максима, Григорія Назианзіна, «те, що не сприйнята, що не вилікувано» [1]. Хоча не я один задавався цим питанням, я регулярно піднімав його на численних конференціях по патристиці (останній раз на Оксфордської конференції в 2011 р.) всякий раз, коли люди, що читали доповідь про Максима, хоча б здалеку стосувалися цієї теми. Відповідь, яку я отримую, являє собою в достатній мірі утвердився науковий консенсус, згідно з яким Максим, розробляючи своє розуміння халкедонського визначення, прагнув зрозуміти складну іпостась Христа асиметрично, оскільки. з його точки зору, з обожнення людством Ісуса об’єдналася саме божественна іпостась Сина. У цьому випадку, як він вважав, обожнена могла бути тільки «природна» людська воля, а не гномічна, схильна до коливань. Continue reading

ШЛЯХ ЖИТТЯ І ШЛЯХ СМЕРТІ

Віра твоя спасла тебе. Іди з миром, – каже Христос до жінки, яка на ділі виявила свою віру, яка своєю ревністю, своїм розкаянням принесла Богові себе у жертву, в дар. Не оглядаючись на те, що скажуть про неї люди, вона шукала в Бога за будь-яку ціну помилування і ласки. Розуміючи як вона жила до цього, жінка прийшла в дім фарисея, виражаючи своє смирення у цілуванні ніг Ісусових. Вона пошановує Христа, виливаючи на нього дорогу пахучу олію, обтираючи ноги Його волоссям голови своєї. Вона не знала як ще просити Бога, як ще виявити свою любов, свою віру, своє сподівання, що Господь простить їй і скаже: “Так. Від сьогодні живи по іншому. Я прощаю тобі  те, що було до тепер.” Щоб це виявити яскравіше, Господь мовчки приймає її вияв віри. Коли ж фарисей, який запросив погостити до себе Великого Учителя, міркує в душі: “який він пророк, якщо він не знає що то за жінка до нього торкається?” Він вважає, що вона оскверняє учителя, що вона нечестива і що не повинен пророк дозволяти такій жінці приходити до себе і торкатися своїх ніг. Continue reading

ШАМАНИ, ДУХІВНИКИ І ПСИХОТЕРАПЕВТИ: ПРОБЛЕМИ ПОКАЯННЯ І СПОВІДІ В СВІТЛІ СУЧАСНОГО ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОГО ПЕРЕХОДУ ДО «ПСИХОЛОГІЧНОГО» СУСПІЛЬСТВА

Серед святих таїнств Християнської Церкви, як видається, сповідь найбільшою мірою пов’язана з викликом самому собі. У таїнстві сповіді найбільш гостро постає питання про те, хто ми, як ми розуміємо себе, наші сильні і слабкі сторони в світлі граничної Христової реальності. Виклик, який ставлять перед нами ці духовні виміри буття, приводить нас до проблеми, яку християни не завжди готові подолати: дуже складно подивитися в обличчя нашої психологічної, а також духовної реальності, відсторонившись від нашого неартистичного уявлення про самих себе. Змиритися з реальністю означає сміливо дивитися на більш глибокі рівні особистому житті, на відміну від речей, які відкриваються через одні лише розум і емоції. Не всі люди погодяться з тим, що досягнення глибин свого внутрішнього Я передбачає ряд факторів і в обов’язковому порядку ту силу, яку мав на увазі Христос, говорячи: «Без Мене не можете робити нічого» [1]. Насправді в більшості випадків такий підхід йде врозріз з життям середньостатистичної сучасної людини. Скільки людей готові спуститися на глибину свого психологічного та духовного життя та зробити це, закликаючи Бога, Який, згідно християнської віри, знає все? Які основи і наслідки такого процесу? Continue reading