ЄРУСАЛИМСЬКА ЦЕРКВА – МАТИ ВСІХ ЦЕРКОВ?

Після того, як Еладська Православна Церква визнана Православну Церкву України, Московський Патріархат значно активізував дії, що мусять розсварити саме сегмент грецького православ’я. Одним з головних меседжів цієї компанії є заперечення першості Константинопольського Патріархату в диптиху Вселенського Православ’я, зокрема права приймати апеляції кліриків інших Помісних Церков та надавати автокефальний статус. Початком цього стала безпрецедентна підтримка амбіцій Єрусалимського патріарха Феофіла ІІІ, який ось вже кілька років просовує тезу про те, що «Єрусалимська Церква є Матір’ю всіх православних Церков та гарантом всеправославної єдності». Ця ідея, на думку деяких прибічників Московського Патріархату, мусить привести до формування грецької антиконстантинопольської коаліції. На нашу думку, таке переформатування московської стратегії є наслідком явного зміцнення негативного ставлення до Російської Православної Церкви з боку більшості православної ієрархії різних Помісних Церков. Саме для розуміння помилковості амбіцій Єрусалимського патріарха, яка «неочікувана» отримала медійну підтримку Москви, ми подаємо критичну статтю російського богослова та вірного Російської Православної Церкви Андрія Власова, що була опублікована на ворожому до всього українського ресурсі. Звичайно, ми не поділяємо та закликаємо не сприймати деякі прихильні вислови автора щодо Росії, а також, хоча і трохи приховану, традиційну московську критику Константинопольського патріархату. Continue reading

ДО ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ ВСЕЛЕНСЬКИМ ПАТРІАРХАТОМ ХІРОТОНІЇ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ТА УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

У компанії проти визнання Православної Церкви України (далі – ПЦУ), яку активно веде Московський Патріархат, питання визнання хіротоній «розкольників» займає особливе місце. Саме воно на сьогодні зробилося ключовим у ставленні Польської та Албанської Православних Церков при формуванні своєї позиції. І хоча рішення Священного Синоду Константинопольського патріархату від 11 жовтня 2018 р. поставила крапку у цьому питанні щодо канонічного визнання сучасного єпископату та священства колишніх українських православних юрисдикцій «Київський Патріархат» й «Українська Автокефальна Православна Церква», у нав’язаною Москвою дискусію активно включаються і деякі українські ресурси, приводячи різні приклади, статті та інтерв’ю ієрархів різних Помісних Церков. На жаль, частина матеріалу «грішить» певною хаотичністю та непослідовністю, що стоїть на перешкоді повному розумінню позиції Вселенського патріарха у цьому питанні. У даній статті ми спробуємо найбільш повно розкрити питання щодо визнання хіротоній «розкольників». Continue reading

КРАХ ОПЕРАЦІЇ «РОЗКОЛ». ЧАСТИНА ІІ. ВІДХІД «ПОЧЕСНОГО ПАТРІАРХА» ФІЛАРЕТА ТА ЙОГО ГРУПИ

Неможливо зупинити паровоз без гальм. Особливо коли увесь час підкидати вугілля та підливати воду…

Американське прислів’я

Ми не випадково винесли старе американське прислів’я як епіграф другої частини нашої статті. Бо ще у кінці першої частині, яка побачила світ 19 травня 2019 р., відзначали, що «далекі від думки, що нам час святкувати перемогу та спочивати на лаврах. «Зовнішні сили», які усі ці місяці працювали на кризу у ПЦУ нікуди не зникли, та не склали зброї» [1]. На великий жаль, можемо констатувати: Усе так і сталося. Використовуючи «почесного патріарха» Філарета як локомотив, «зовнішні сили» та їх місцеві «корисні ідіоти», продовжували рухатися до своєї мети саме як потяг без гальм, особливо не вдаючись у тактичні маневри та незважаючи на «червоне світло» здорового глузду… Continue reading

КРАХ ОПЕРАЦІЇ «РОЗКОЛ». ЧАСТИНА І. ЩО І ЯК ВІДБУВАЛОСЯ.

Вже від початку переговорного процесу щодо об’єднання Українського Православ’я та отримання Томосу про автокефалію від Матері-Церкви – Константинопольського Патріархату, Росія, зокрема і Московський Патріархат, робили все можливе, щоб зірвати цей процес. Ними були задіяні всі можливі державно-дипломатичні, інформаційні, церковні й фінансові важелі, як для зриву власне українського об’єднавчого процесу, а також відповідного тиску на Вселенського патріарха Варфоломія. Усі ці зусилля Москви на сьогодня добре відомі та проаналізовані багатьма науковцями. Але, було б наївно сподіватися, що після успіху Київського об’єднавчого Помісного собору, коли стало можливим отримання законно обраним Предстоятелем Православної Церкви України Томосу з рук Константинопольського патріарха Варфоломія, Росія відмовиться від своєї мети – знищення Української Православної Помісності. Саме тому, травнева криза 2019 р., коли виникла реальна загроза розколу у новоутвореній Помісній Церкві, яка несла загрозу відкликання Томосу, виникла не без «втручання зовнішніх сил у церковні справи» [1], про що відверто написано у офіційному коментарі на офіційному сайті ПЦУ. У цій статті ми спробуємо відновити хід цього втручання та проаналізувати хід подій. Continue reading

ПІСЛЯ ТОМОСУ ІІ. ЧОМУ ВИНИКЛА РЕАЛЬНА МОЖЛИВІСТЬ РОЗКОЛУ

Сталося те, що мусило статися. Нарив, які «визрівав» у Православній Церкві України ще від часів підготовки Київського Об’єднавчого Помісного Собору, прорвався та дав очікуване загострення – колишній очільник Київського Патріархату, «почесний патріарх» Філарет реально пішов на здійснення розколу новоутвореної ПЦУ заради отримання влади, якої він офіційно зрікся ще 15 грудня 2018 р. Для багатьох українських аналітиків та журналістів такий перебіг подій видався трохи неочікуваним, бо аніяк не вписувався у імідж «мудрого духовного батька», який ретельно й наполегливо створювався «колишньому митрополиту Київському Філарету» [1] не тільки його найближчим оточенням, а і деякими ЗМІ та державними посадовцями. Однак, аналізуючи проблему, навіть ті, хто більш обізнаний в українських релігійних процесах, на великий жаль, не пішли у своїх дослідженнях далі  осені 2018 р. Разом з тим, коли роздивитися перебіг історії більш докладно, коли зазирнути у далекі 80-ті та 90-ті роки ХХ ст., зробиться зрозумілим, що сьогоднішня поведінка «почесного патріарха» цілком прогнозована, а його позитивна роль у визнанні Української Православної Помісності, як мінімум, «трохи перебільшена». У цій статті ми спробуємо згадати та проаналізувати деякі факти історії Українського Православ’я кінця ХХ – початку ХХІ сторічь у світлі діяльності колишнього митрополита Київського Філарета. Continue reading

ПІСЛЯ ТОМОСУ. ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

Третього лютого 2019 року відбулася інтронізація глави Православної Церкви України (далі – ПЦУ), митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Це було остання урочиста подія, яка офіційно завершує процес канонічного створення нового члена Вселенського Православ’я. Таким чином, через півтора місяця після об’єднавчого собору та майже місяць після вручення Томосу, ПЦУ увійшла до другого етапу свого існування – власне помісного церковного життя, хоча і в умовах перехідного періоду. Однак попередній, перший період, який повинен був стати часом справжнього об’єднання, пройшов дуже важко та додав певний дисонанс в радість події, яку глава ПЦУ, владика Епіфаній, назвав «Другим хрещенням України, тому що ми отримали свою незалежну Українську Церкву».

У цій статті ми спробуємо зібрати і проаналізувати деякі факти, які проявилися у перші півтора місяці життя Православної Церкви України. Continue reading

КИЇВСЬКИЙ ОБ’ЄДНАВЧИЙ СОБОР 2018 РОКУ. СПРОБА СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

У суботу, 15 грудня 2018 р., відбувся Київський об’єднавчий Собор, на якому була створена єдина автокефальна православна церква України та обрано її Предстоятеля. Уже ввечері того ж дня Вселенський патріарх Варфоломій передав своє благословення новообраному митрополиту Київському і всієї України Епіфанію, а в неділю, 16 грудня, Предстоятеля Православної Церкви України поминали серед інших очільників автокефальних Православних Церков під час літургії в Константинополі. Таким чином, було завершено канонічне оформлення нової Помісної Церкви та скінчений багаторічний поділ Українського Православ’я. Це, без перебільшення, епохальна подія звернула на себе увагу практично всього суспільства не тільки в Україні, а й за її межами, породило багато домислів та інсинуацій, тому у цій статті ми попробуємо проаналізувати події, що передували собору, а також дати певний аналіз його проведенню та рішенням. Continue reading

ТОМОС. САМОГУБСТВО МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В УКРАЇНІ

Після вражаючого за своїм цинізмом демаршу Московського Патріархату в Україні (далі -МПвУ), коли його архієреї відмовилися зустрічатися з Президентом України, багато аналітиків спробували та спробують відповісти на питання «Чому?». Адже, на їх думку, така поведінка є алогічна та незрозуміла. Дійсно, подія викликає дуже багато запитань, коли її розглядати окремо від всього комплексу дій, які здійснив МПвУ на протязі останніх 4-5 років. Але саме у цих діях «захована» логіка всього того, що сьогодні коїться з цією релігійною групою – свідоме здійснення власного самогубства. Тому у цій статті ми спробуємо відновити хід подій та, власне, проаналізувати логіку цього процесу самознищення. Continue reading

ЛІКВІДАЦІЯ АРХІЄПИСКОПІЇ РОСІЙСЬКИХ ЦЕРКОВ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ. ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ

«Священний Синод Вселенського Патріархату на своєму засіданні 27 листопада 2018 року вирішив скасувати Патріарший Томос 1999 року, на основі якого він здійснював пастирське піклування та управління православними парафіями російської традиції в Західній Європі через свого Архієпископа-Екзарха», – . саме така інформація з’явилася 27 листопада 2018 року на офіційному сайті Константинопольського Патріархату. Через нерозуміння проблеми вона викликала багато запитань і некомпетентних коментарів, зокрема про те, що Константинополь «заборонив Московський Патріархат у Західній Європі», тому в даній статті ми розповімо історію цієї архієпископії та дамо конкретний аналіз подій. Continue reading

«МІНСЬКИЙ» СИНОД РПЦ: ПІДСТАВИ, РЕЗУЛЬТАТИ, НАСЛІДКИ

15 жовтня в Мінську відбулося виїзне засідання Синоду Російської Православної Церкви під керівництвом Патріарха Кирила (Гундяєва), яка прийняла цілком передбачуване рішення про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом. Поряд з цією подією і фактом його проведення вибухнув скандал – за публічну критику поведінки Патріарха Кирила і обговорення його охорони священика Мінської єпархії Білоруського Екзархату о. Олександр Шрамко забороненого в служінні і відправленого за штат. Ці події викликали жваве обговорення на сторінках ЗМІ та соціальних мережах, яке поставило деякі гострі питання. У цій невеликій статті ми спробуємо проаналізувати і дати відповідь на деякі з них. Continue reading