ТОМОС. САМОГУБСТВО МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В УКРАЇНІ

Після вражаючого за своїм цинізмом демаршу Московського Патріархату в Україні (далі -МПвУ), коли його архієреї відмовилися зустрічатися з Президентом України, багато аналітиків спробували та спробують відповісти на питання «Чому?». Адже, на їх думку, така поведінка є алогічна та незрозуміла. Дійсно, подія викликає дуже багато запитань, коли її розглядати окремо від всього комплексу дій, які здійснив МПвУ на протязі останніх 4-5 років. Але саме у цих діях «захована» логіка всього того, що сьогодні коїться з цією релігійною групою – свідоме здійснення власного самогубства. Тому у цій статті ми спробуємо відновити хід подій та, власне, проаналізувати логіку цього процесу самознищення. Continue reading

ЛІКВІДАЦІЯ АРХІЄПИСКОПІЇ РОСІЙСЬКИХ ЦЕРКОВ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ. ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ

«Священний Синод Вселенського Патріархату на своєму засіданні 27 листопада 2018 року вирішив скасувати Патріарший Томос 1999 року, на основі якого він здійснював пастирське піклування та управління православними парафіями російської традиції в Західній Європі через свого Архієпископа-Екзарха», – . саме така інформація з’явилася 27 листопада 2018 року на офіційному сайті Константинопольського Патріархату. Через нерозуміння проблеми вона викликала багато запитань і некомпетентних коментарів, зокрема про те, що Константинополь «заборонив Московський Патріархат у Західній Європі», тому в даній статті ми розповімо історію цієї архієпископії та дамо конкретний аналіз подій. Continue reading

ХРИСТИЯНСТВО & МЕДИЦИНА. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ СМЕРТІ

Проблема трансплантації в Україні все більш набуває розголосу, адже закон, який ще у травні ухвалила Верховна Рада та підписав Президент, каже, що  коли «померлий за життя не висловив свою позицію щодо донорства й не визначив повноважного представника, згоду на вилучення його органів запитуватимуть у найближчих родичів». Це визначення підняло дуже серйозне і делікатне питання – визначення смерті у християнстві (і не тільки у ньому. бо закон регулює деякі питання прижиттєвого донорства. Так, наприклад, забороняється вилучати органи в живих донорів), яке, на наш погляд, виходить далеко за рамки етичної проблеми щодо визначення моменту відключення апаратів життєзабезпечення. Адже саме по собі визначення смерті безпосередньо пов’язано з етикою і можливістю трансплантології, а також християнської відповідальності лікарів. У даній статті ми не будемо намагатися дати відповіді або поради християнам, але спробуємо визначити проблему і запропонувати широку дискусію богословам традиційних християнських конфесій. Continue reading

ПІСЛЯ ТОМОСУ. ДОЛЯ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В УКРАЇНІ АБО ЯК ПОЗБУТИСЯ П’ЯТОЇ КОЛОНИ КРЕМЛЯ

Останніми днями медіапростір України заповнили дві протилежних заяви, а саме твердження митрополита Йова (Гечи) про те, що «після Синоду (Константинопольського патріархату – авт.) в Україні на сьогодня немає ніякої іншої юрисдикції, крім Вселенської, всі українські єпископи є єпископами Вселенської церкви і знаходяться в підпорядкуванні патріарха Варфоломія» та відповідь управляючого справами «Московського Патріархату в Україні» (далій МПвУ), митрополита Антонія (Паканича) про невизнання рішення Вселенського патріархату. Ці заяви, на нашу думку, відображають два крайніх погляди на майбутню долю «Московського Патріархату в Україні». Але, як би ми не бажали повного, принаймні переважного, об’єднання Українського Православ’я, мусимо дивитися правді у вічі: Нам ще досить довго прийдеться співіснувати з структурами Московського Патріархату та робити певні зусилля по нейтралізації його діяльності. Тому у цієї статті ми спробуємо проаналізувати тему, яка найбільш обговорюється суспільством: Чи реально витиснути Московський Патріархат з України або, як мінімум, перевести його на маргінес? Які методи, чи сукупність методів мусять бути вжити та ким? Continue reading

ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА БЕЗ МОСКОВСЬКИХ МІФІВ

Однієї з відомих форм русифікації та знищення національної самосвідомості православних українців та білорусів є праця Московського Патріархату по «прив’язці» усіх релігійних та народних звичаїв до подій саме російської історії. Не є виключенням і стародавній народний звичай осіннього поминання померлих – Димитрівська поминальна субота, яку Російська Православна Церква наполегливо спробує прив’язати до «перемоги Димитрія Донського на Куликовому полі». У цій статті ми розповімо справжню історію традиції та викриємо російські пропагандистські міфи. Continue reading

ХРИСТИЯНСТВО У СВІТСЬКІЙ ДЕРЖАВІ. ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СПІВІСНУВАННЯ

Однією з найбільш помітних «візитних карток» ХХ ст. став масовий перехід від релігійної держави, де віросповідання було одним з пунктів державних документів, а релігія обов’язковим предметом в школах (і навіть у ВНЗ), до держави світської, де релігія оголошувалася «приватною справою індивідуума», відбувалося офіційне відділення Церкви від Держави [1]. Подібне відділення повністю вписувалося у перелік фундаментальних прав особистості, яка «може сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної» [2]. При цьому у світській державі віруючі, як індивідууми, так і Церкви, ні в якому разі не виключалися з суспільного життя, за ними залишалися права бути її повноправними суб’єктами. Continue reading

«МІНСЬКИЙ» СИНОД РПЦ: ПІДСТАВИ, РЕЗУЛЬТАТИ, НАСЛІДКИ

15 жовтня в Мінську відбулося виїзне засідання Синоду Російської Православної Церкви під керівництвом Патріарха Кирила (Гундяєва), яка прийняла цілком передбачуване рішення про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом. Поряд з цією подією і фактом його проведення вибухнув скандал – за публічну критику поведінки Патріарха Кирила і обговорення його охорони священика Мінської єпархії Білоруського Екзархату о. Олександр Шрамко забороненого в служінні і відправленого за штат. Ці події викликали жваве обговорення на сторінках ЗМІ та соціальних мережах, яке поставило деякі гострі питання. У цій невеликій статті ми спробуємо проаналізувати і дати відповідь на деякі з них. Continue reading

НЕПРАВОСЛАВНЕ ПРАВОСЛАВ’Я. ДО ПИТАННЯ ДЕЯКИХ СУЧАСНИХ ПРАКТИК У ПРАВОСЛАВНИХ ХРАМАХ ГАЛИЧИНИ

Наші богослужбові співи всі повчальні, глибокодумні і піднесені. У них вся наука богословська, і вся мораль християнська, і всі розради, і всі залякування. Уважно слухаючи їх може обійтися без всяких інших навчальних християнських книг.

Святитель Феофан Затворник

Вступ

Православне богослужіння, що створювалося століттями, є великою скарбницею, в якій кожен щось знайде для себе: дорогоцінну перлину, прекрасний небесно-блакитний сапфір або прозоро-чистий аметист. Богослов знайде тут бездонні глибини богослов’я. Душа поетична знайде в цій скарбниці вищу поезію. Математик здивується стрункості та внутрішній логіці богослужбового статуту, побачить математичну красу. Проповідник знайде невичерпне джерело для натхненних повчань. Молитвеник – зразки найдосконаліших молитов. Церква керується і управляється Духом Святим. І воістину Духом Святим створювався Богослужебний Статут Православної Церкви. У храмі, під час богослужіння, здійснюється зв’язок з світом Вищім і світом видимим, ось це і є те найбільше, що робить богослужіння не спогадом, не простою переживанням, можливо і дуже хорошим, але тимчасовим і індивідуальним, але вічністю, що об’єднує всіх і вся – світ видимий і невидимий – і тут, в Церкві, ті люди, які не жили тоді, коли відбувалися ті великі події, тепер беруть участь в них, долучаються до них як до вічності. Continue reading

МІСЦЕ І СПОСІБ ЧИТАННЯ ЄВАНГЕЛІЯ НА ЛІТУРГІЇ. ЗАГАЛЬНО-ІСТОРІЧНА ТА КИЇВСЬКА ПРАВОСЛАВНА ТРАДИЦІЯ

Питання про місце і спосіб читання Євангелія на літургії є одним з ключових у часі відродження історичної обрядовості Київського Православ’я. Адже, в наших Служебниках практично немає прямих приписів відносно цього, а практика Московського Патріархату, яка на сьогодні ще широко використовується в Україні (читання в олтарі або обличчям до престолу), є явно помилковою, що визнавали навіть російські літугісти кінця ХІХ – початку ХХ ст. Continue reading

ЩЕ РАЗ ПРО ЦЕРКОВНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ТА ІДЕЮ «ПОДВІЙНОЇ ЄДНОСТІ»

Суспільний запит на об’єднання Українського Православ’я у Єдину Помісну Церкву непохитно зростає та робиться одним з найголовніших питань у громадсько-релігійному житті України. Однак, не дивлячись на всі зусилля та заклики Української Православної Церкви Київського Патріархату, державних інституцій, зокрема вищих державних посадових осіб, ряду політичних партій, реальний процес переговорів основних православних юрисдикцій так і не розпочався… Очільники Російської Православної Церкви в Україні та очільники Української Автокефальної Православної Церкви усі чотири роки війни демонструють явне небажання будь-яких конструктивних перемов. Саме тому, у нетрях деяких політичних партій і громадянських активістів, переважно вірних Українській Греко-Католицькій Церкві, залунали заклики до початку об’єднавчого процесу «православних та греко-католиків у єдину Українську Христову Церкву» [1]. Для обґрунтування своєї ідеї, вони знову звернулися до «ідеї подвійної єдності» свт. Петра Могили. На великий жаль, деякі православні, не володіючи повнотою інформації, спокусилися цією пропозицією. У цій статті ми спробуємо розібратися: чи є подібний підхід реальним та конструктивним? Continue reading