ІКОНОШАНУВАННЯ

Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading

СЛОВА У СТРАСНИЙ ПОНЕДІЛОК. ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Дорогі брати та сестри!

Сьогодні ми вступаємо у Страсний Тиждень, який скінчиться великою радістю Воскресіння. Смуток темряви, яка від сьогодні насувається, змініться для Православних Християн Великоднім Святом, перемогою життя над смертю…

Але для нас, патріотів України, тих, хто жертвував собою на Майдані або не ховався за «жіночу спідницю» у часі російської агресії, «хмари закрили сонце» та «надійшла велика ніч»…. Однак ми перемогли цю ніч раніше, переможемо її й сьогодні. Бо Господь зробив так, що світанок неминучий навіть у часі довгої ночі…. Тому наша справа вистояти, не впадати у відчай, вірити у Христову Правду, яку неможливо перемоги. Continue reading

КАНОНІЧНЕ ПРАВО: ХАРАКТЕР СПІВВІДНОШЕННЯ З ДЕРЖАВНИМ І МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ

Вступ

Тема канонічного та церковного права в українській науці достатньо довгий час фактично не вивчалася, при чому не лише в радянський час, але і в пострадянський. Лише на початку 2000-х рр. їй почала приділятися певна увага, яка зводилася тільки до окремих публікацій не систематичного характеру. Разом з тим, потреба в наукових дослідженнях у цьому напрямі набуває особливого значення у зв’язку із подіями 2018–2019 рр. – отриманням Томосу та проголошенням автокефалії Православної Церкви в Україні. У зв’язку з цим виникає і питання щодо співвідношення канонічного та українського церковного права в нових правових умовах, реальної суб’єктності нових церковних структур в контексті міжнародно-правових відносин. Continue reading

ОФІЦІЙНИЙ СТАТУС ЦЕРКВИ У ДЕРЖАВІ: ДО ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ОЦІНКИ ВЗАЄМОВІДНОСИН

На сучасному етапі Україна – її Церкви і держава – перебувають у стані, коли необхідно визначитися яким чином у майбутньому повинна відбуватися взаємодія між Церквою (Церквами) та державою, наскільки це може бути корисним для них і які загрози несуть різні варіанти взаємодії. Для того щоб коректно розрізнити різні варіанти положення Церкви у державі вважаємо за необхідне виробити єдину методику, єдині критерії для оцінки цих статусів. Continue reading

ПІСЛЯ ТОМОСУ. ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

Третього лютого 2019 року відбулася інтронізація глави Православної Церкви України (далі – ПЦУ), митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Це було остання урочиста подія, яка офіційно завершує процес канонічного створення нового члена Вселенського Православ’я. Таким чином, через півтора місяця після об’єднавчого собору та майже місяць після вручення Томосу, ПЦУ увійшла до другого етапу свого існування – власне помісного церковного життя, хоча і в умовах перехідного періоду. Однак попередній, перший період, який повинен був стати часом справжнього об’єднання, пройшов дуже важко та додав певний дисонанс в радість події, яку глава ПЦУ, владика Епіфаній, назвав «Другим хрещенням України, тому що ми отримали свою незалежну Українську Церкву».

У цій статті ми спробуємо зібрати і проаналізувати деякі факти, які проявилися у перші півтора місяці життя Православної Церкви України. Continue reading

ДЕЩО ПРО УСТРІЙ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Помісна Православна Церква є Єдиною Святою Кафоличною (Соборною) і Апостольською Церквою у всій її повноті. Православна Церква за своїм устроєм не нагадує ту піраміду, якою є, власне, Римо-католицька церква, ухвали якої приймаються виключно у її центрі, у Ватикані (місто Рим). Однак було б єрессю сказати, що у православній церкві відсутній центр, і за своєю структурою вона являє собою децентралізовану, тобто автокефальну організацію, не маючи свого глави. Якщо католиків запитують, хто є главою Церкви, вони завжди кажуть: «Папа Римський». Православні на те ж питання дають відповідь: «Глава Церкви Господь наш Бог і Спаситель Ісус Христос. Continue reading

ВІДПОВІДЬ НА АРГУМЕНТИ ПРЕДСТАВНИКІВ РПЦ ПРО «ПОВНУ ПЕРЕДАЧУ» МОСКВІ ЮРИСДИКЦІЇ НАД КИЇВСЬКОЮ МИТРОПОЛІЄЮ У 1686 РОЦІ

Вступ

У зв’язку з тим, що представники Російської Православної Церкві [1] почали публікувати різного роду критику на мою доповідь, присвячену актам 1686 року про надання Московському Патріарху дозволу поставляти митрополита Київського [2], а також на текст, виданий Вселенським Патріархатом з цього ж питання, я взяв на себе ініціативу відповісти на два тексти, які представляють собою спроби науково обґрунтувати позицію Московського Патріархату. Також зауважу, що коли я почав займатися цією темою, то навіть і уявити собі не міг, що в дійсності документи 1686 р. залишають поза передачею юрисдикцію, а лише дають дозвіл на поставлення митрополита. У зв’язку з цим, навіть заздалегідь заявлену назву доповіді, я не встиг замінити. Continue reading

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННОГО ІОАННА, АРХІЄПИСКОПА ХАРІУПОЛЬСЬКОГО, ЕКЗАРХА ПАТРІАРХА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО

Архієпархія православних церков руської традиції у Західній Європі, Екзархат Константинопольського Патріархату, як і інші церковні юрисдикції Заходу, із занепокоєнням стежить за розвитком напружених відносин між Православними Церквами та, у той же час з особливою гостротою переживає їх у своєму внутрішньому житті.

Будучи вкоріненими у духовну і культурну спадщини російської еміграції, парафії та громади Архієпархії стикаються з безліччю питань з боку віруючих у зв’язку з напруженістю, яка нещодавно виникла між Московським Патріархатом і Вселенським Патріархатом, під омофором якого ми знаходимось. Перше з питань, з якими стикаються наші священики та наші миряни, – це, безумовно, саме серйозне питання про євхаристичне спілкування. Continue reading

БЛАГОТВОРНЕ ТА ОЧИСНЕ ЦУНАМІ

Передмова

Вранці 26 грудня 2004 року, на другий день Різдва Христового [1] все людство здригнулося від небувалої катастрофи, що сталася в приморських районах Південно-Східної Азії і викликаної приливної хвилею внаслідок сильного землетрусу. Цунамі спричинило сотні тисяч жертв, матеріальний же збиток взагалі не піддається обчисленню. За кілька хвилин неповторні за своєю природною красою місця, цей справжній рай, перетворилися у пустельні болота з купами руїн. Continue reading

ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ВСЕСВЯТОСТІ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ У 85-ТУ РІЧНИЦЮ ГОЛОДОМОРУ

Возлюблені діти у Христі: Нехай Божі милість та мир будуть з усіма Вами.

Як і кожного року, історична та страждаюча Константинопольська Церква Матір, спілкується з усіма Вами з тягарем на серці, в молитві згадуючи Голодомор Українського Народу, трагічну та нелюдську подію 1932-1933 років, коли безліч людей загинули від навмисного та жорстокого голоду. Ця трагедія говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння здійснених у двадцятому столітті, як найбільш насильницька трагедія в історія досі відома. Continue reading