«ПАРАФІЯЛЬНЕ ЧЕРНЕЦТВО»: СПАДКОВА ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

Однією з проблем чернечого життя, яка є притаманною практично для всіх Православних Церков, є проблема т.зв. «парафіяльного чернецтва», коли ієромонах виконує обов’язки звичайного парафіяльного священика або співробітника єпархіальних структур. І хоча існує багато робіт видатних богословів та духовників, у яких описується «чернече служіння в миру», реально ми сьогодні маємо проблему спотворення самого місця чернецтва в Церкві. Отже, спробуємо розібратися та висловити деякі думки з цього приводу. Відразу зазначимо, що розглядаємо виключно служіння ієромонахів. Continue reading

ЦЕРКОВНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ ЄПИСКОПОМ ТА МОНАСТИРЯМИ ЙОГО ЄПАРХІЇ

Тим, що прийняли священицьке достоїнство, свідченнями та керівництвом служать накреслені правила і постанови, котрі охоче приймаючи, оспівуємо із Богоглаголивим Давидом, до Господа Бога говорячи: «Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством». Також: «заповідав єси правду, свідчення Твої повіки, врозуми мене, і живий буду». І якщо пророчий голос наказує нам повіки зберігати свідчення Божі, і жити у них, то явним є, що перебувають вони незламно і непохитно. Тому що і боговидець Мойсей так сказав: «не додавай до того і не віднімай від того». І божественний апостол Петро, хвалячись ними, виголошує: «У що бажають проникнути ангели». Так само і Павло сповіщає: «Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема». Оскільки це правильно, і засвідчено нам, то, радіючи з цього, подібно як знайшов би хтось велику користь, божественні правила із насолодою приймаємо, і цілковите й непорушне зберігаємо постановлення цих правил, викладених від всехвальних апостолів, святих труб Духа, і від шести святих Вселенських Соборів, і тих, що помісно збиралися для видання таких заповідей, і від святих отців наших. Бо всі вони від одного і того ж Духа бувши просвічені, корисне узаконили.

1 Правило VII Вселенського Собору 787 р. [1]

За допомогою вище викладеного правила богоносні Отці, які зібралися на VII Вселенському Соборі (787 р), виносять рішення, що характеризує священні канони як плоди Святого Духа, як богонатхнення, тобто і не допускають можливості їх розглядати в якості людських винаходів. Виходячи з такої характеристики стає цілком очевидним що Церква через них має боголюдське управління, а не людське, і що церковні справи які робляться не на підставі священних канонів, а за людськими бажаннями і прагненнями, через особисту зацікавленість священного служіння, завжди руйнуються, розпадаються, бо вони порушують священні канони, нехай навіть із самих добрих намірів, тягнуть за собою жорстоку і нещадну помсту. Continue reading

ВИПРОСІМО СОБІ У БОГА ТАКУ ЛАСКУ

З засобів масової інформації ми довідалися про якісь звинувачення п’ятого президента України через Церкву, а саме у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Управління Чернівецької єпархії відкрито заявляє, що Петро Порошенко, як президент України, не мав права не взяти до уваги волання Церкви, зрадити очікування двадцяти мільйонів віруючих, а водночас громадян держави. Continue reading

ОБ’ЄДНАННЯ ЯКОГО НЕ СТАЛОСЯ. ЯК ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ ЗІРВАВ ОТРИМАННЯ ТОМОСУ В 2011 р.

Кілька днів тому, на початку червня 2020 р., у соціальній мережі «Facebook», з’явився черговий допис одного з прибічників колишнього Київського митрополита Філарета (Денисенко), де «очільник Київського Патріархату» подається як єдиний борець за об’єднання Українського Православ’я та здобуття «справжнього Томосу». Отже, хочеться трохи розповісти, як направду цей церковний діяч «боровся за об’єднання», яке було основною умовою надання Томосу з боку Вселенського Патріархату. Continue reading

ПИТАННЯ ПРО ВІДДАЛЕНЕ ЗДІЙСНЕННЯ ЄВХАРИСТІЇ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19 І РЕАКЦІЯ НА НЬОГО ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ЦЕРКОВ

На відміну від багатьох епідемій недавнього минулого, в цьому році бурхлива пандемія коронавірусу з самого початку має виразний релігійний вимір. У ЗМІ обговорюється роль церков в поширенні захворювання, смертність серед священнослужителів значно перевищує показники серед населення в цілому, закриття храмів викликає гарячі суперечки. Внутрішньоцерковне життя також виявилося серйозно порушеним епідемією. Мова тут не тільки про очевидні проблеми в функціонуванні церковної адміністрації або зниженні обсягу пожертвувань від парафіян, але й про зміни в богослужінні і навіть в богослов’і. Священики присвячують «згубної пошесті» проповіді, про позбавлення від нього підносяться спеціально складені молитви. Одним з найгостріших питань, які постали перед Церквами за останні два місяці, постало питання про Євхаристію. Незважаючи на істотні відмінності в богословському розумінні цього таїнства між православними, католиками та протестантами, практично всі християнські Церкви роблять Євхаристію, причому видима, обрядова сторона її у всіх християн виглядає приблизно однаково і складається в спільному споживанні євхаристичних хліба і вина. Це, очевидно, вимагає спільної присутності віруючих, що неможливо в умовах карантину та закритих храмів. Continue reading

ПРО ВІДСУТНІСТЬ СВЯЩЕННОГО САНУ У БІЛЬШОСТІ ІЄРАРХІЇ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКИ В УКРАЇНІ

Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого.

Лк. 6:43

Виступаючи проти Православної Церкви України, представники Московського Патріархату дуже люблять посилатися на різні канони, яким дають власне тлумачення та наповнення. Але шукаючи «скалку в оці брата свого», пропустили один суттєвий факт: колишній очільник Російської Православної Церкви в Україні, митрополит Володимир Сабодан, цілком канонічно втратив духовний сан ще в липні 1992 р. … І ця подія ретельно приховається в Московському Патріархаті. Отже, тільки факти. Continue reading

ЛІТУРГІЯ, ІСТОРІЯ І ЛОЖЕЧКА ДЛЯ ПРИЧАСТЯ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ

В останні тижні керівники Церкви розглядали історичний прецедент, щоб знайти способи продовжувати служіння віруючим і підтримувати відправлення обрядів в церкві під час глобальної пандемії, оскільки, як зазначили інші, закриття богослужбових установ та припинення служіння Літургії – це не вихід для Церкви, навіть якщо деякі святі і були здатні здобути святість у відсутності регулярного обрядового життя або участі в спільному поклонінні. Continue reading

СПОГАДИ МИТРОПОЛИТА ДАНИЛА (КОВАЛЬЧУКА) ДО 30-ЛІТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОМІСНОСТІ

У радянської Росії, ніби християнській країні, запанував войовничий атеїзм. Зі спогадів та й з акту канонізації новомучеників (рішення Синоду РПЦ про канон новомучеників від 29 травня 2013 р. Журнал Священного Синода №57) маємо живе підтвердження цього. Continue reading

ЯК СРСР ВПЛИНУВ НА РІШЕННЯ ІІ ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ ЩОДО СОБОРНОГО ЗАСУДЖЕННЯ КОМУНІЗМУ

Сьогодні багато українців задається питанням: Чому провід Католицької Церкви проводить фактично проросійську політику? І мова не тільки про сумновідому «Гаванську зустріч», а і про те, що Ватикан до сьогодні не осудив російську анексію Криму, а війну на Донбасі називає «внутрішнім конфліктом»… Але така позиція для Риму не чимось новим, пов’язаним виключно з політичними поглядами папи Франциска. Ще у часі ІІ Ватиканського Собору, через вузькі католицькі інтереси, Ватикан практично кинув на проїзволяще мільйони католиків та просто звичайних людей, які покутували в країнах «радянського табору». Ця історія сьогодні мало відома, тому ми вирішили трохи дослідувати це питання. Continue reading

ГРАНИЧНЕ ДИВО? ІСТОРИЧНІСТЬ ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА

І. Вступ

А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша. Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо свідчили б про Бога, що Він воскресив Христа (1 Кор. 15: 14-15).

Для Павла було очевидно, що в залежності від того, чи є Воскресіння Ісуса історичним фактом, залежить достовірність не лише його власною проповіді, але і всієї нашої християнської віри. Павло дотримується цієї позиції надзвичайно твердо, при цьому він наполягає на історичності одного лише Воскресіння, а не інших чудес, які ми знаходимо в Новому Завіті. У цьому Павло не самотній. У ранній Церкві Воскресіння Ісуса «стає остаточним дивом в серії чудес, що знаменують Його земне служіння» (McGuckin 2004:293, порів. Aswin-Siejkowski 2009:63), і до наших днів віра в тілесне Воскресіння часто вважається лакмусовим папірцем, за допомогою якого можна перевірити, чи сповідує людина християнські погляди. Continue reading