ПРО ДУХОВНИЙ СВІТ СЕРЦЯ

«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ ПАЛАМА: ОМІЛІЯ XV У ВЕРБНУ НЕДІЛЮ

«У час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі» (Іс.49:8), сказав Бог через Ісаю. Тому добре буде сьогодні звернути увагу  до вашої любові слова апостольські: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння: відкиньмо діла темряви i зодягнемось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно»(2 Кор.6:2; Рим.13:12-13), – бо наближається пам’ять спасительних Страстей Христових, наближається і нова, і велика і духовна Пасха, пальма (переможна нагорода) за безпристрасність, початок майбутнього століття. Це сповістив Лазар, що встав та вийшов з пекла; за єдиним велінням та слову Божому, що має владу над життям і смертю, чотириденного повстав із мертвих. І, за натхненням Божественного Духа, діти і незлобивий народ передоспівують Того, Хто від смерті, зводить душі з пекла, дарує вічне життя душі і тіла. І якщо хто бажає життя і хоче бачити добрі дні, «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі – стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс.33:13-15). Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 2)

«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю»

Мт. 5:5

Це друга заповідь блаженства, на якій Григорій Ніський завважує наступне. Слухач, можливо, скаже, що якщо слідувати розташуванню сходин, то неможливо після Царства Небесного успадкувати землю. Навпаки, якщо слово повинно було слідувати природі речей, то послідовніше було б перед небом згадати про землю, бо з неї буде і наше сходження на небо. Але якщо трохи окрилимося словом і станемо на самому хребті небесного зводу, то знайдемо там небесну землю, призначену на спадок тим, які жили доброчесно; так що не виявиться помилки в порядку слідування блаженств, за яким в Божих обітницях вони запропоновані нам, спочатку небо, а потім земля. Бо видиме небо, що стосується тілесного відчуття, в усьому саме з собою споріднене; і хоча уявляється за місцевою відстанню високим, проте воно нижче духовної сутності, до якої не може сходити помисел, якщо не омине чуттєве. Якщо ж землею називається вищий жереб, то ніскільки не дивуйся цьому: тому що до низькості нашого слуху сходить Слово і сходить до нас тому, що ми не здатні були до Нього піднятися. Тому знайомими нам виразами і словами передає Воно Божественні Таїни… Continue reading

СЛОВО НА НЕДІЛЮ ДРУГУ ВЕЛИКОГО ПОСТУ СВЯТИТЕЛЯ ІОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Не будемо браття, зневірюватися в своєму спасінні, але будемо підносити до Небесного Царя молитви, благання й прохання заступництва з багатьма сльозами. Нехай і цей піст буде нашим сподвижником і помічником у цьому доброму заступництві. Як після зими і з настанням літа, мореходець виводить у море своє судно, воїн чистить зброю і готує коня до бою, землероб гострить серп, мандрівник відважно виступає в дальню путь, борець знімає з себе одяг і готується до боротьби, так і ми, християни, з початком посту, цього духовного літа, як воїни почистимо зброю, як землероби нагостримо серп, як керманичі протипоставимо свої помисли хвилям непорядних бажань, як подорожні, почнемо шлях до неба. Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 1)

«…блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» 

Мт. 5:1-3

Блаженні, – сказано, – убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженство, на мою думку, є обсяг усього, що подається як благо, в якому немає недоліку ні в чому згідному з добрим побажанням. Ознака блаженства – безперервна радість, яка не має тіні і походить від чесноти. Блаженному можливо веселитися і радіти на запропоноване йому в насолоду, а лихому – печалитися і засмучуватися тим, що у нього є. Тому воістину все блаженним є саме Божество: тому що, чим лише не уявимо Його собі, блаженством буде те чисте життя, невимовне і незбагненне благо, невимовна краса, джерельна благодать, мудрість та сила, істинне світло, джерело всякої благості, влада, що все перевищує; єдина висока ласкава, завжди незмінна, постійна радість; вічна радість, про яку, якщо хтось скаже все, що може, не скаже за достоїнством ще нічого. Бо розуміння не осягає Сущого, і якщо встигнемо уявити про Нього щось найбільш піднесене в розумі, то уявлене неможливо висловити ніяким словом. Оскільки Той, Хто створив людину, «за образом Божим сотворив її» (Бут. 1:27), то на другому місці блаженним буде назване так через причастя до істинного блаженства. Людське єство, будучи образом найвищого блаженства, і саме відрізняється доброю красою, коли показує на собі блаженні риси. Але оскільки гріховна скверна спотворила красу образу, то прийшов Той, Хто омиває нас Своєю власною водою, живою і такою, що тече «в життя вічне» (Ін. 4:14), щоб, коли відкладемо гріховну мерзенність, знову оновився в нас блаженний образ. Той, Хто мальовничо описує нашу душу за подобою єдиного Блаженного, все за порядком, що служить до блаженства, зображає словом, і спочатку каже: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне». Continue reading

ПОЯСНЕННЯ НА СЛОВА МОЛИТВИ «ОТЧЕ НАШ» СВТ. ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО

«Отче наш» – коли Господь навчає нас у молитві називати Бога Отцем, то не інакше, як узаконює піднесений і духовний спосіб життя, тому що істина навчає нас не обманювати, не говорити про себе того, чого в нас немає, не іменувати себе тим, чим ми не були, але називаючи Отцем своїм Нетлінного, Праведного і Благого, цю спорідненість маємо виправдовувати своїм життям. Тому називаючи Бога своїм Отцем маємо розуміти, що без сумніву, і життя наше повинно носити на собі риси Його благ. А яка може бути близькість у чистого за єством з нечистим? Яке спілкування світла з темрявою? Тому Божі діти прикрашають себе добрими отцівськими властивостями, син милостивого-милостивий, чистого-чистий, нетлінного-чужий розбещенню, і взагалі, благого-благий, правдивого-правдивий. Тому що благодійним життям належить засвоювати себе Богу. Стараймося бути гідними дітьми, щоб правдиво призивати ім`я нашого Господа. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ. ІОАН ЗОЛОТОУСТИЙ ПРО РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх їхній є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, які сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність. Continue reading

АСКЕТИКА СУЧАСНОГО ПОДВИЖНИКА (ПО ТВОРАМ СТАРЦЯ ЙОСИПА ІСИХАСТА)

«Страх Господній – початок премудрості» [1], – каже мудрий Соломон, і з ним погоджуються [святі] отці. І я кажу вам: блаженний і триблаженна людина, що боїться Господа.

З цього божественного страху народжується довіра до Бога. І вірує людина всією душею, оскільки абсолютно присвятила себе Богові, то і Бог цілком думає про неї. І, крім їжі та притулку, про які спонукає людину піклуватися знову ж [Бог,] іншої турботи [у людини] немає. Дотримуючись ж волі Господа, вона з усією простотою їй підпорядковується. Continue reading

БЛАЖЕННИЙ АВГУСТИН ПРО ЦІКАВІСТЬ

До всього цього долучається інша форма спокуси, набагато небезпечніша. Бо, крім похотей тіла, що спираються на дозволяння всіх тілесних розкошів, рабами яких стають ті, хто на погибель собі віддаляється від Тебе, у душі існує ще інша форма похоті. Вона переходить через ті самі тілесні чуття, але звертається не так дотілесної втіхи, як до досвіду, для якого тіло стає тільки знаряддям.

Це пуста цікавість, що прикривається іменем пізнання й знання. Боже віщування назвало її «похіттю очей», оскільки вона спирається на бажання пізнавати оскільки з-поміж чуттів при пізнаванні очі займають перше місце. Continue reading

ПОВЧАННЯ ПРЕПОДОБНОГО ЄФРЕМА СИРІНА ПРО ТЕ ЧОМУ БОГ ОДНІ ПРОХАННЯ НАШІ ПРИЙМАЄ, А ІНШІ ВІДХИЛЯЄ

Дивується дехто, що сини Заведеєві ясно висловили прохання своє перед Тим, Хто знає всі скритності серця. Він дозволив їм виректи прохання своє, щоб навчити всіх хто просить, в молитвах своїх не переступати міри, але приміряти прохання свої з мірою свого убожества.

Юність одне має на увазі, а саме, що Бог, за всемогутністю Своєю, все може зробити, але не знає, що у всьому діє Бог премудро, і хоч все для Нього є можливим, однак творить лиш те, чому слід статися. Continue reading