ГІБРИДНА ВІЙНА МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ПРОТИ УКРАЇНИ. ПРО «ПРОСЛАВЛЕННЯ» МИКОЛАЯ ІІ ТА ЙОГО СІМ’Ї

Те, що філія Московського Патріархату в Україні (далі – МПвУ), та Російська Православна Церква (далій – РПЦ) загалом, активно ведуть гібридну війну проти України, на сьогодні не підлягає сумніву. Про це неодноразово проголошував Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, архієреї та священики Українського Православ’я – Української Православної Церкви Київського Патріархату (далі – УПЦ КП). Але проявом цієї війни є не тільки відкрита підтримка МПвУ російської агресії та сепаратистів, не тільки відмова в вшануванні полеглих за волю України, а і спроба нав’язати «русский мир» через політичні канонізації. На великий жаль, багаторічний вплив РПЦ МП на українських православних покинув певний слід у духовної свідомості ряду кліриків та мирян, що виразилося в бездумному вшануванні певних російських святих, зокрема останнього російського імператора Миколая ІІ та його сім’ї. Розповсюдженню цього вшанування, крім потужної інформаційної компанії РПЦ МП, сприяє той факт, що на 2017 р. припадає 100-я річниця більшовицького перевороту, а сім’я Романових є однією з мільйонів жертв цього нелюдського радянського режиму. Continue reading

ЧЕРНЕЦТВО ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЕПОХИ

Від редакції: Стаття відомого російського дослідника Г.М. Запальського розповідає про спроби реформування чернечого життя в Російської Православної Церкві у початку ХХ ст., особливо після лютовської Революції. Вона розвінчує сучасний міф Московського Патріархату про «розквіт російського чернецтва» у ХІХ – початку ХХ стст. саме через кількість монастирів та ченців, при чому, як підкреслює автор, реформа не здійснена і до сьогодні…

Зовнішні характеристики російського чернецтва передреволюційного часу виглядали оптимістично. Число монастирів, жіночих громад і їх насельників швидко росло, причому з прискоренням. У 1914 році налічувалося 1025 монастирів і громад і майже 95 000 ченців. Множилося число шкіл, лікарень, богаділень і інших закладів при обителях. Дуже великим був приплив паломників в монастирі. Після революції все це дало привід багатьом говорити про відродження або розквіт російського чернецтва в XIX – початку XX століття. Про це до сьогодні пише багато російських і зарубіжних дослідників. Continue reading

ВСЕПРАВОСЛАВНИЙ СОБОР: «ПРОВЕСТИ НЕМОЖЛИВО ВІДКЛАСТИ»

Дискусії навколо потреби скликання Всеправославного собору ведуться вже більш ніж 50 років. Але тільки в XXI столітті питання вийшло «на фінішну пряму» і була навіть призначена конкретна дата його початку. І ось, в останній момент, рішення Священного Синоду Болгарської Православної Церкви фактично зірвало проведення собору. Практично всі релігійні аналітики бачать в цьому «руку Москви», що, в свою чергу, ставить і вектор більшості статей і тезисних реплік в ЗМІ. Однак, на нашу думку, міна під проведення собору була закладена набагато раніше, коли проведення собору стало самоціллю політико-релігійних амбіцій двох основних гравців: Константинополя і Москви. Тому пропоную трохи заглибитися в історію. Continue reading

ПАТРІАРХ, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ТА СОЧЕВИЧНА ЮШКА

Не можу мовчати» – назва знаменитої статті Льва Толстого, що була опублікована закордоном у 1908 році і нелегально поширювалася в Росії до 1917 року. У цій статті російський письменник висловив різкий протест проти страт при уряді Столипіна і назвав вбивцями всіх, хто брав участь у цьому державному насильстві. В епоху «візантійської симфонії» публікація подібного роду тексту будь-яким російським журналом навряд чи представлялася можливою в силу суворої політичної та церковної цензури. Однак ні цар, ні Святіший Синод Російської Церкви не хотіли прислухатися до голосу письменника. Столипін був убитий в 1911 році. У 1917 р. владу захопив Ленін і оголосив відкриту війну російської Церкви. Continue reading

ПЕРШИЙ БЕЗ РІВНИХ. ВІДПОВІДЬ НА ЗАЯВУ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

Здається, що в недавньому синодальному рішенні [1] Російська Церква в черговий раз [2] обрала ізоляцію від богословського діалогу з Католицькою Церквою і від спілкування з Православними Церквами.

З самого початку варто відзначити два моменти, які є показником намірів Синоду Російської Православної Церкви:

По-перше, його бажання проігнорувати Равеннський документ, [3] висуваючи, здавалося б, богословські причини, що виправдовують відсутність її делегації на конкретному пленарному засіданні двосторонньої комісії (при цьому відсутність була продиктована, як усім відомо, іншими причинами [4]) і Continue reading