ТРИ ФРЕСКИ З СЮЖЕТОМ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО НАД ПОХОВАННЯМ В ЕНКЛІСТРІ СВЯТОГО НЕОФІТА НА КІПРІ

У містечку Тала, недалеко від міста Пафос, знаходиться монастир і печерне скит св. Неофіта. Сам скит і його фрески вперше були вивчені в роботах англійського вченого Сирила Манго. [1] Загальний розбір програми розпису церкви монастиря, печерного храму, вівтаря і келії святого справили Андреас і Джудіт Стіліану. [2] Наталя Тетерятнікова в своїй статті розглянула ідею створення loca sancta святим Неофітом в печерному монастирі, де зберігалася частка Святого Хреста Господнього. [3] Новим поштовхом для дослідників послужила перша публікація творів св. Неофіта, здійсненна намаганнями ігумена монастиря, владики Леонтія. [4] У 2000 році був виконаний перший науковий переклад Зводу правил монастиря на англійську мову з рукописи святого Неофіта, що зберігається в Единбурзі. [5] Метою цієї статті стане дослідження унікальної ролі трьох фресок над поховальною нішею св. Неофіта Затворника в іконографічної програмі розписів печерного монастиря. Continue reading

СВЯТИЙ ЛАЗАР В ПРАВОСЛАВНІЙ ІКОНОГРАФІЇ

У тропарі Суботи Лазаря співається «Загальне воскресіння перед Своїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив Ти Лазаря, Христе Боже. Тому ж і ми, як діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі, Переможцеві смерти; осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Continue reading

БОГОСЛОВ’Я ІКОНИ – ЄРЕТИЧНІ ВІДХИЛЕННЯ

мозаїчний образ Христа Спасителя ХІІ ст. з храму Святої Софії в Константинополі

Православна християнська життя, особливо після VII Вселенського собору, ототожнювалася з іконами в такій мірі своєї глибини, що говорили, що церква, яка не має ікон, вона є єретичною. І коли ми говоримо про ікони в Православним житті, то під ними ми розуміємо не просто мальовничі релігійні прикраси, але невід’ємну частину богослужіння, яка є досконалим виразом самої структури і природи Церкви. Continue reading

ІКОНА НА ПРАВОСЛАВНОМУ СХОДІ І НА ЗАХОДІ

Мозаїка ХІІ ст., Храм Святої Софії Константинопольської

Встановлення свята Торжества Православ’я в самому початку святої Чотиридесятинці, під час якої з’єднується богослов’я і аскетизм, і одночасно, коли ми стаємо причетними таїнства хреста і Воскресіння, вказує на внутрішній світ Православної Церкви, і в основному і перш за все на її глибину, яка дійсно « бачиться майстерним плавцем». Continue reading

ІКОНОШАНУВАННЯ

Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading

МОНАСТИРСЬКА ДИДАКТИЧНА ІКОНА

«Розп’ятий чернець». Афон, XVІ ст.

Монастирська дидактична ікона, яка створювалася не для поклоніння, а для навчання та нагадування, є однією з найменш відомих форм іконографії. Це, на наш погляд, пов’язано як з досить обмеженим варіантом зображення, так і з фактом закритості внутрішнього життя православних монастирів. Адже таки ікони писалися не для храмів та загалу вірних, а виключно для ченців. У цій статті ми торкнемся історії з’явлення та розповсюдження, а також розглянемо кілька варіантів подібних ікон, які отримали найбільше розповсюдження. Continue reading

ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ «ЛЬВІВСЬКА ОДИГИТРІЯ-ПРОВІДНИЦЯ»

Ікона Божої Матері Одигитрія Львівська є однією із найдавніших святинь та найзагадковіших пам’яток української церковної культури. Символічно, що, даруючи милість та материнську опіку місту Львову, Пресвята Богородиця-Одигитрія впродовж усієї історії благословляла Своєю благодатною присутністю всіх християн міста Львова – православних, оскільки її написав іконописець для одного із православних храмів Львова; католицьких, бо саме з часу освячення в латинському кафедральному соборі маємо першу задокументовану її дату; вірменських, оскільки впродовж тривалого часу вірменські архієпископи зберігали цю святиню у своєму палаці. Важливим є те, що й сьогодні до святого образу молитовно звертаються християни, а ікона Пресвятої Богородиці із музейної каплиці Львівської національної галереї мистецтв дарує зцілення тим, хто до неї приходить. Continue reading

РІЗДВО БОЖОЇ МАТЕРІ: ІКОНА СТОЛІНСЬКОГО МАЙСТРА XVII ст.

Різдво Божої Матері. Столінський майстер. Перша третина XVII ст., З церкви Різдва Божої Матері с. Рухча, Столінського р-ну Брестської обл.

День всесвітньої радості, свято Різдва Божої Матері – 8/21  вересня. З цього свята, що символізує початок оновлення людського роду, зустріч Старого і Нового Завіту, починався святковий річний цикл Православної Церкви. Одна з найбільш ранніх збережених в Білорусі, написана на початку XVI століття, невелика за розміром ікона Різдва Божої Матері відзначається на Пінському Поліссі чудотворною. Її іконографія сходить до Палеологовського зразку, а узагальнена стилістика нагадує аналогічні рішення в українському іконописі свого часу.

У XVII столітті саме в іконах Різдво Божої Матері найбільш яскраво проявилося оновлення стилю білоруської та української іконопису. Іконописці з Слуцька, Бреста, Могильова, Львова трактують іконографію цього сюжету досить вільно, пропонуючи різні композиційні рішення, використовуючи в них запозичення з західноєвропейського живопису і гравюри, насичуючи зміст образу побутовими подробицями, співзвучними сучасної реальності і новому барочному світовідчуттю. Continue reading

ІКОНА ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО: ВИПРОБУВАННЯ «БАЧЕННЯМ БОГА»

На відміну від двох пророків, що стоять без руху, три апостоли внизу ікони під ногами Христа, злякалися того, що відбувається, зображені полеглими ниць. Засліплені Богоявленням, Божественною енергією, вони відображені в стані глибокого здивування, охоплені великим хвилюванням, підтверджуючи тим самим свідчення євангеліста Матвія: «І, почувши, попадали учні долілиць, і полякалися» (Мт. 17:6). У Святому Письмі існує і ще один приклад, коли людина виявляється не в змозі бачити знак Божественної присутності: мова йде про Мойсея, особа якого після зішестя з Синаю випромінювала Божественне світло, так що народ ізраїльський не міг дивитися на нього (Вих. 34:29 -30). Continue reading

ОБРАЗИ «КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО ПАТЕРИКА» В АГІОГРАФІЧНИХ ТОПОСАХ І КОМПОЗИЦІЙНИХ СХЕМАХ ГРАВЮР УКРАЇНСЬКИХ ДРУКОВАНИХ КНИГ XVII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТЬ

«Києво-Печерський Патерик» (далі – «Патерик») – один з найпоширеніших в Україні у XVII — XVIII ст. зразків агіографічної прози, якому властиві риси житій святих і паломницької літератури з описами храмів і чудотворних реліквій, доповненої їхніми графічними зображеннями. Перше друкова­не видання «Патерика» 1635 р. «Paterikon albo zywoty Ojcоw Pieczarskich» Сильвестра Косова мало важливе значення в контексті полеміки між православними й католицькими теоло­гами, зосереджуючи увагу на історії монастиря. Подібні ідеї були висвітлені в рукописних працях, що постали впродовж 1620-х років, зокрема, у «Палінодії» Захарії Копистенського теж подано вступ до православних читачів, у якому обґрунтовано думку про святість печерських отців, а у висновках згадано хрещення Русі та трьох митрополитів, котрі не підпорядко­вувалися константинопольському патріархові [1, 42-43]. Continue reading