ПРЕПОДОБНИЙ НИКОДИМ СВЯТОГОРЕЦЬ: МИР В СЕРЦІ

«Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21). Для християнина, який роздумував над сенсом свого існування під час земного життя, є основною метою побудувати Царство Боже всередині себе самого. Але настільки велична, предивна і незрозуміла на перших етапах духовного життя ця ціль, що здається недосяжною. Вона недосяжна для нас, людей, бо ми є порох, але нічого неможливого немає для Бога.

Налаштувати зв’язок з Богом, взаємодіяти з Ним – це те, що потрібно кожному без винятку, навіть якщо людина не усвідомлює це. Цього всього досягли святі. Та Бог дав нам у приклад святих ще і для того, щоб ми зрозуміли, що кожен з нас, за Його допомогою, може досягти духовних вершин, як це зробили ті, яких ми називаємо святими. «Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт 5:48). Continue reading

УСТРІЙ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Під впливом українського питання йдуть дискусії про «першість» у Церкві. Деякі люди відкидають її, а інші неправильно тлумачать. Римо-католики зазвичай інтерпретують першість як есенціалізм, а деякі сучасні православні богослови трактують його з точки зору персоналізму.

Моя мета в цій статті полягає не в тому, щоб викладати теологічні аспекти проблеми, а в тому, щоб підкреслити той факт, що в Православній Церкві ми більше говоримо про синодальний та ієрархічний устрій Церкви. Будуть висвітлені деякі погляди, на яких я раніше наголошував в інших контекстах. Continue reading

ІСУС ХРИСТОС – ІСТИННИЙ БОГ

Сутність християнського благочестя полягає в тому, щоб вірувати в Єдинородного Бога, Який є істина й істинне світло, і сила Божа, і життя, що Він істинно є все те, що про Нього говориться, як інше, так і раніше іншого те, що Він – Бог істинний, тобто Бог за істинною завжди сущий таким, яким думаємо про Нього і чим іменується; і ніколи не був не сущим, і ніколи не міг бути таким; Якого буття тим, що Він є за сутністю, недоступне ніякому способу осягнення і цікавості. Нас же, як говорить слово премудрості (Прем. 13:5), приводить до пізнання цього буття велич і краса творінь через деяку схожість з тим, що пізнається, тобто даруючи тільки віру (в це буття) через вказівку на його дії, а не знання. Отже коли ця думка твердо тримається всіма християнами, які достойні цього імені, які навчені законом не поклонятися нічому, що не є істинний Бог, а поклонятися Самому Єдинородному Богу, і які сповідують, що Він істинно, а не лжеіменно є Бог. Благочестиве сповідання вважає догматом віру в Єдинородного Бога – «нехай всі шанують Сина, як шанують Отця»(Ін.5:23). Continue reading

ПРО ДУХОВНИЙ СВІТ СЕРЦЯ

«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець. Continue reading

ІКОНОШАНУВАННЯ

Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 2)

«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю»

Мт. 5:5

Це друга заповідь блаженства, на якій Григорій Ніський завважує наступне. Слухач, можливо, скаже, що якщо слідувати розташуванню сходин, то неможливо після Царства Небесного успадкувати землю. Навпаки, якщо слово повинно було слідувати природі речей, то послідовніше було б перед небом згадати про землю, бо з неї буде і наше сходження на небо. Але якщо трохи окрилимося словом і станемо на самому хребті небесного зводу, то знайдемо там небесну землю, призначену на спадок тим, які жили доброчесно; так що не виявиться помилки в порядку слідування блаженств, за яким в Божих обітницях вони запропоновані нам, спочатку небо, а потім земля. Бо видиме небо, що стосується тілесного відчуття, в усьому саме з собою споріднене; і хоча уявляється за місцевою відстанню високим, проте воно нижче духовної сутності, до якої не може сходити помисел, якщо не омине чуттєве. Якщо ж землею називається вищий жереб, то ніскільки не дивуйся цьому: тому що до низькості нашого слуху сходить Слово і сходить до нас тому, що ми не здатні були до Нього піднятися. Тому знайомими нам виразами і словами передає Воно Божественні Таїни… Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 1)

«…блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» 

Мт. 5:1-3

Блаженні, – сказано, – убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженство, на мою думку, є обсяг усього, що подається як благо, в якому немає недоліку ні в чому згідному з добрим побажанням. Ознака блаженства – безперервна радість, яка не має тіні і походить від чесноти. Блаженному можливо веселитися і радіти на запропоноване йому в насолоду, а лихому – печалитися і засмучуватися тим, що у нього є. Тому воістину все блаженним є саме Божество: тому що, чим лише не уявимо Його собі, блаженством буде те чисте життя, невимовне і незбагненне благо, невимовна краса, джерельна благодать, мудрість та сила, істинне світло, джерело всякої благості, влада, що все перевищує; єдина висока ласкава, завжди незмінна, постійна радість; вічна радість, про яку, якщо хтось скаже все, що може, не скаже за достоїнством ще нічого. Бо розуміння не осягає Сущого, і якщо встигнемо уявити про Нього щось найбільш піднесене в розумі, то уявлене неможливо висловити ніяким словом. Оскільки Той, Хто створив людину, «за образом Божим сотворив її» (Бут. 1:27), то на другому місці блаженним буде назване так через причастя до істинного блаженства. Людське єство, будучи образом найвищого блаженства, і саме відрізняється доброю красою, коли показує на собі блаженні риси. Але оскільки гріховна скверна спотворила красу образу, то прийшов Той, Хто омиває нас Своєю власною водою, живою і такою, що тече «в життя вічне» (Ін. 4:14), щоб, коли відкладемо гріховну мерзенність, знову оновився в нас блаженний образ. Той, Хто мальовничо описує нашу душу за подобою єдиного Блаженного, все за порядком, що служить до блаженства, зображає словом, і спочатку каже: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне». Continue reading

ПОЯСНЕННЯ НА СЛОВА МОЛИТВИ «ОТЧЕ НАШ» СВТ. ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО

«Отче наш» – коли Господь навчає нас у молитві називати Бога Отцем, то не інакше, як узаконює піднесений і духовний спосіб життя, тому що істина навчає нас не обманювати, не говорити про себе того, чого в нас немає, не іменувати себе тим, чим ми не були, але називаючи Отцем своїм Нетлінного, Праведного і Благого, цю спорідненість маємо виправдовувати своїм життям. Тому називаючи Бога своїм Отцем маємо розуміти, що без сумніву, і життя наше повинно носити на собі риси Його благ. А яка може бути близькість у чистого за єством з нечистим? Яке спілкування світла з темрявою? Тому Божі діти прикрашають себе добрими отцівськими властивостями, син милостивого-милостивий, чистого-чистий, нетлінного-чужий розбещенню, і взагалі, благого-благий, правдивого-правдивий. Тому що благодійним життям належить засвоювати себе Богу. Стараймося бути гідними дітьми, щоб правдиво призивати ім`я нашого Господа. Continue reading