ДЕЩО ПРО СВЯТКУВАННЯ НОВОГО РОКУ

У Стародавньому Римі, починаючи з 46 року до Різдва Христового, вважалося початком нового року 1(14) січня — так встановив імператор Юлій Цезар. Календарний рік (юліанський) складався з 365 діб і 6 годин. Така система існувала до приходу християнства. Проте в 312 році імператор Костянтин Великий постановив святкувати початок нового року не з 1 (14)січня, а з 1(14) вересня яке було пов’язано з початком нового фінансового року Візантійської імперії. Традиція відзначати початок нового року 1(14) вересня увійшла в життя Церкви аж в VI столітті, за правління імператора Юстиніана I. Continue reading

СПОТВОРЕННЯ

Як особистісна духовна подія, християнство є скасування всього минулого, «нове творіння» Людини. Вона руйнує старий світ, світ тління і за допомогою неповторної моральної, небесної краси показує новий світ, який зміцнюється та розвивається за умови пильнування душі. Цей новий світ людини є плацдарм для «майбутнього міста». Заради нього витрачається все життя, а «існуюче місто» перетвориться у поле для випробування і духовного подвигу. Continue reading

МИЛОСЕРДЯ ХРИСТОВЕ

Побачивши її, Господь змилосердився над нею

Лк. 7:13

Подібно вчителям малих дітей, що дають їм системну освіту і, починаючим викладати науки, починають з малого і легкого і лише потім переходячи до великого і складного, вчив своїх учнів і Господь. Спочатку на їх очах Він зціляв легкі недуги, потім виганяв бісів з людських душ, потім відкривав очі сліпих, повертав здоров’я тим, хто вже перебував при смерті, і нарешті, воскрешав з мертвих, як воскресив Він Яіру доньку та сина Наїнської вдови. Саме про це розповідає й сьогоднішнє євангельське читання. Феофан Керамевса підкреслює, що Господь воскрешав мертвих щоб «звістити», тобто приготував шлях для вчення про воскресіння Його та всіх померлих. Розглянемо ж докладніше, як сталося диво воскресіння сина вдови. Continue reading

ХРИСТИЯНСТВО & МЕДИЦИНА. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ СМЕРТІ

Проблема трансплантації в Україні все більш набуває розголосу, адже закон, який ще у травні ухвалила Верховна Рада та підписав Президент, каже, що  коли «померлий за життя не висловив свою позицію щодо донорства й не визначив повноважного представника, згоду на вилучення його органів запитуватимуть у найближчих родичів». Це визначення підняло дуже серйозне і делікатне питання – визначення смерті у християнстві (і не тільки у ньому. бо закон регулює деякі питання прижиттєвого донорства. Так, наприклад, забороняється вилучати органи в живих донорів), яке, на наш погляд, виходить далеко за рамки етичної проблеми щодо визначення моменту відключення апаратів життєзабезпечення. Адже саме по собі визначення смерті безпосередньо пов’язано з етикою і можливістю трансплантології, а також християнської відповідальності лікарів. У даній статті ми не будемо намагатися дати відповіді або поради християнам, але спробуємо визначити проблему і запропонувати широку дискусію богословам традиційних християнських конфесій. Continue reading

БЛАГОТВОРНЕ ТА ОЧИСНЕ ЦУНАМІ

Передмова

Вранці 26 грудня 2004 року, на другий день Різдва Христового [1] все людство здригнулося від небувалої катастрофи, що сталася в приморських районах Південно-Східної Азії і викликаної приливної хвилею внаслідок сильного землетрусу. Цунамі спричинило сотні тисяч жертв, матеріальний же збиток взагалі не піддається обчисленню. За кілька хвилин неповторні за своєю природною красою місця, цей справжній рай, перетворилися у пустельні болота з купами руїн. Continue reading

РОЛЬ СКОРБОТИ В НАШОМУ ЖИТТІ

Часто нам задають питання: яку роль в житті людини відіграє скорбота – індивідуальна і загальнолюдська – особливо в наші дні, коли скорбота можна бачити всюди? Ця тема була детально розглянута отцями Церкви, щоб не виникло ні найменшого непорозуміння. Але через те, що святоотцівське вчення може залишитися незрозумілим для широкого кола читачів, де існує і примножується скорбота, ми коротко розглянемо цю важливу тему, щоб втішити тих, для кого вона є нагальною. Continue reading

ГРІХ ЯК ФОРМА ЛЮБОВІ

Любов – це причина існування всього творіння і головний критерій його поведінки і способу дій. Про це нам говорить вчення Апостола Павла в його відомому «гімні» любові (1Кор. 13:1-13).

Проте, любов як поведінковий критерій пов’язана не тільки з благочестивою поведінкою, але і з гріхом. Насправді гріх є якоюсь формою любові. Він не може бути чимось іншим, оскільки любов понад усе. Continue reading

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ВОРОГ ЧЕРНЕЦТВА

Мене попросили розповісти, чому шлях секуляризації – ворог чернецтва. Спробую вам пояснити, у чому полягає згубність цього шляху. Але перед тим слід визначити, що є основною метою чернецтва, цього церковного органу, який одночасно знаходиться і в Церкві, і поза нею. Якщо тільки він не є маргінальним і якщо він не паразитує на тілі Церкви, значить, навпаки, він знаходиться у самому її центрі, бо, як це не парадоксально, чернецтво живе далеко від неї. Continue reading

ХРИСТИЯНСТВО У СВІТСЬКІЙ ДЕРЖАВІ. ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СПІВІСНУВАННЯ

Однією з найбільш помітних «візитних карток» ХХ ст. став масовий перехід від релігійної держави, де віросповідання було одним з пунктів державних документів, а релігія обов’язковим предметом в школах (і навіть у ВНЗ), до держави світської, де релігія оголошувалася «приватною справою індивідуума», відбувалося офіційне відділення Церкви від Держави [1]. Подібне відділення повністю вписувалося у перелік фундаментальних прав особистості, яка «може сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної» [2]. При цьому у світській державі віруючі, як індивідууми, так і Церкви, ні в якому разі не виключалися з суспільного життя, за ними залишалися права бути її повноправними суб’єктами. Continue reading

ЯК БУТИ ПРАВИЛЬНИМ «ФУНДАМЕНТАЛІСТОМ»?

«Фундаменталізм» є важкою концепцію для визначення. І труднощі головним чином обумовлені не складністю опису певних дій, вірувань, ідей і основних маркерів, які допомогли б нам відокремити феномен «фундаменталізму» від того, що ним не є. Те, як концепція «фундаменталізм» часто використовується і у громадському дискурсі, і у наукових колах, показує, що головна перешкода полягає у внутрішній логіці, що лежить в основі явних визначень фундаменталізму, що розрізняють дії і ідеї, які «вони» просувають і здійснюють (які можна помітити як «фундаменталізм») та такі ж або схожі дії і ідеї, які здійснюємо «ми». Це означає, що концепція «фундаменталізму» у більшості випадків використовується як страхітливий термін, недоліком описової складовою якого компенсується оціночною складовою. Continue reading