ІКОНОШАНУВАННЯ

Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading

РАБ БОЖИЙ АБО РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ

За воєнним правилом древніх переможці робили переможених своїми рабами. Аристотель визначає, що раб – живе знаряддя.[1] Для нього дружба пана з рабом саме як з рабом є неможлива. Не можлива як з рабом, але як з людиною можлива. Така дружба можлива в тій мірі, в якій раб – людина.[2] Отже, древні розрізняли між рабством тілесним і рабством ментальним, духовним. Більше того, з точки зору платоніків, тіло є тюрмою. Християнство ж вчить, що тіло – храм Божий, тому що тіло у Христі: отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі.[3] За Аристотелем, «розсудливий домагається свободи (ή ελευθερία) від страждання»[4], тобто шукає звільнитись від рабства ментального, чуттєвого, однак в дійсності існує лише одна свобода – та свята свобода, яку дарував Христос нам, звільнивши нас від гріха, від зла, від диявола, від прокляття й смерті. Лише ця свята свобода прив’язує до Бога Єдиного та Істинного людину, яка з любові приймає Христа і слідує за Ним, керуючись насамперед серцем, а не логікою, як у Аристотеля чи протестантизмі. Православна Церква передає досвід звільнення від рабства через віру: credo, ut intelligam я вірю, тому я знаю й можу це зрозуміти. Всі інші свободи є неправдивими, примарними, тобто вони є насправді рабством. Обіцяють волю, будучи самі рабами тління [5]. Continue reading

СЛОВА НА БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Богородице Діво радуйся…

Сьогодні свята Церква святкує всесвітній радісній празник Благовіщення Богородиці. Достойно і радісно Церква шанує цей день, співаючи, Благовісти земле радість велику хваліть небеса Божу славу. Нехай веселяться небеса, нехай радується земля. Сьогодні початок всіх торжеств Церкви Нового Завіту. Сьогодні відкрива­ється небо і посланець Божий архангел Гавриїл сходить на землю і сповіщає Діві Марії, що Вона народить Сина Ісуса, Котрий буде Сином Всевишнього. Цей буде обіцяним Царем і відкупителем. Каже Марія ангелу, як це станеться коли Я мужа не знаю. Відповів ангел і каже їй: найде на тебе Дух Святий і сила Всевишнього осінить тебе, тому народжене святе, Сином Божим назветься. Каже Марія: «Я раба Господня, нехай буде Мені по слову твоєму, і відійшов від Неї ангел» (Лк.1:34) Правдивою окрасою і вершиною доброчесності християнина є дівоцтво, непорочність, чистота і невинність. Дай Бог, щоб всі християни, а особливо молодь величалися тою чеснотою. Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 2)

«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю»

Мт. 5:5

Це друга заповідь блаженства, на якій Григорій Ніський завважує наступне. Слухач, можливо, скаже, що якщо слідувати розташуванню сходин, то неможливо після Царства Небесного успадкувати землю. Навпаки, якщо слово повинно було слідувати природі речей, то послідовніше було б перед небом згадати про землю, бо з неї буде і наше сходження на небо. Але якщо трохи окрилимося словом і станемо на самому хребті небесного зводу, то знайдемо там небесну землю, призначену на спадок тим, які жили доброчесно; так що не виявиться помилки в порядку слідування блаженств, за яким в Божих обітницях вони запропоновані нам, спочатку небо, а потім земля. Бо видиме небо, що стосується тілесного відчуття, в усьому саме з собою споріднене; і хоча уявляється за місцевою відстанню високим, проте воно нижче духовної сутності, до якої не може сходити помисел, якщо не омине чуттєве. Якщо ж землею називається вищий жереб, то ніскільки не дивуйся цьому: тому що до низькості нашого слуху сходить Слово і сходить до нас тому, що ми не здатні були до Нього піднятися. Тому знайомими нам виразами і словами передає Воно Божественні Таїни… Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 1)

«…блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» 

Мт. 5:1-3

Блаженні, – сказано, – убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженство, на мою думку, є обсяг усього, що подається як благо, в якому немає недоліку ні в чому згідному з добрим побажанням. Ознака блаженства – безперервна радість, яка не має тіні і походить від чесноти. Блаженному можливо веселитися і радіти на запропоноване йому в насолоду, а лихому – печалитися і засмучуватися тим, що у нього є. Тому воістину все блаженним є саме Божество: тому що, чим лише не уявимо Його собі, блаженством буде те чисте життя, невимовне і незбагненне благо, невимовна краса, джерельна благодать, мудрість та сила, істинне світло, джерело всякої благості, влада, що все перевищує; єдина висока ласкава, завжди незмінна, постійна радість; вічна радість, про яку, якщо хтось скаже все, що може, не скаже за достоїнством ще нічого. Бо розуміння не осягає Сущого, і якщо встигнемо уявити про Нього щось найбільш піднесене в розумі, то уявлене неможливо висловити ніяким словом. Оскільки Той, Хто створив людину, «за образом Божим сотворив її» (Бут. 1:27), то на другому місці блаженним буде назване так через причастя до істинного блаженства. Людське єство, будучи образом найвищого блаженства, і саме відрізняється доброю красою, коли показує на собі блаженні риси. Але оскільки гріховна скверна спотворила красу образу, то прийшов Той, Хто омиває нас Своєю власною водою, живою і такою, що тече «в життя вічне» (Ін. 4:14), щоб, коли відкладемо гріховну мерзенність, знову оновився в нас блаженний образ. Той, Хто мальовничо описує нашу душу за подобою єдиного Блаженного, все за порядком, що служить до блаженства, зображає словом, і спочатку каже: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне». Continue reading

ПОЯСНЕННЯ НА СЛОВА МОЛИТВИ «ОТЧЕ НАШ» СВТ. ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО

«Отче наш» – коли Господь навчає нас у молитві називати Бога Отцем, то не інакше, як узаконює піднесений і духовний спосіб життя, тому що істина навчає нас не обманювати, не говорити про себе того, чого в нас немає, не іменувати себе тим, чим ми не були, але називаючи Отцем своїм Нетлінного, Праведного і Благого, цю спорідненість маємо виправдовувати своїм життям. Тому називаючи Бога своїм Отцем маємо розуміти, що без сумніву, і життя наше повинно носити на собі риси Його благ. А яка може бути близькість у чистого за єством з нечистим? Яке спілкування світла з темрявою? Тому Божі діти прикрашають себе добрими отцівськими властивостями, син милостивого-милостивий, чистого-чистий, нетлінного-чужий розбещенню, і взагалі, благого-благий, правдивого-правдивий. Тому що благодійним життям належить засвоювати себе Богу. Стараймося бути гідними дітьми, щоб правдиво призивати ім`я нашого Господа. Continue reading

АРХІПАСТИРСЬКЕ СЛОВО НА СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЕ

Сьогодні свята Церква святкує свято Стрітення Господнього. В сорок днів після народження Дитяти Богородиця принесла Його до храму за законом Мойсея, який наказував освятити всякого первенця (Вих.13:2). Святий праведний Симеон богоприімець бере Дитя Боже на свої руки і мовить чудну молитву: Нині відпускаєш раба твого владико. Симеон зустрічає радо Боже Дитя бо йому Бог обіцяв, що не умре поки не побачить Спасителя. Разом з Симеоном була і одна побожна вдова, пророчиця Анна, що давно посвятила себе на службу Богу і, як оповідає Святий Лука, проповідувала про Нього всім хто чекав визволення в Єрусалимі. Так і сьогодні матері приносять своїх дітей до храму і приймають від священика молитву. В цей день матері підносять своє дитя до причастя. Не тільки в сороковий день, але завжди батьки, посвятивши дітей Богу, по­винні приводити їх до храму молитися і слухати слово Боже. Continue reading

ПРАВДА БОЖА ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ…..

З глибин народної мудрості дійшли до нас прислів’я: «Бог правду бачить, та не скоро скаже», «Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся». У 1990 році на Буковину, до Чернівців, прибув молодий Єпископ Данило (Ковальчук) і привіз ідею створення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Здавалося, що така ідея прийдеться до душі православним буковинцям. Але батюшки церков Московського Патріархату (МП) не підтримали Владику Данила, не сказали людям, своїм парафіянам правду, що слово «автокефалія» означає незалежність, що в незалежній державі Православна Церква має бути незалежною. Continue reading

СЛОВО В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ, АРХІЄПИСКОПА МИР ЛІКІЙСЬКИХ ЧУДОТВОРЦЯ

Пам’ять вічна буде праведнику

Так сказав премудрий Соломон ще в Старому Завіті. І справі так є, бо є імена, які не стирає з пам’яті люди­ни навіть час. Кожна людина лишає по собі згадку. Такі люди звісно, живуть в серцях людей. Це імена святих угодників Божих. Серед сонму святих яскравою зіркою сяє ім’я великого святителя Миколая архієпископа Мир Ликійських. Continue reading

СЛОВО НА ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Сьогодні чесніша від херувимів

Сьогодні свята Церква святкує ту згадку, як праведні родичі Яким і Анна з вдячності Богу за те що дав їм потомство, трилітню дочку Марію передобрану на Матір Божу привели до святого храму і подарували Її Богу. Те виражають богослужбові пісні. Від Бога прийнявши обіцяний плід, Яким і Анна віддали, як приємну жертву в храм ввели нині.

Сьогодні в храм приводиться пренепорочна Діва в мешкання Всецаря Бога. Погляньмо уважно на святкову подію візьмімо багату науку. Що повчає нас приклад праведних батьків. Молитва Богу, що утішив їх потомством що Бог вислухав їх молитви. Раділи і веселилися праведні тим Божим даром, але радість їх була в Бозі і не довго, бо вони обіцяли доньку свою Марію в дар Богу. Після того як сповнилося Марії три роки, то родичі привели Її до храму, щоб вона там виростала в чеснотах. Подібно і тепер радіють родичі, коли Бог дасть їм потомство, але чи радість є так чистою як радість праведних Якима і Анни. Continue reading