СОЛОДКІСТЬ ХРЕСТА

Хрест. Скільки змісту укладено в цьому слові. Дивно те, що, хоча спасіння, дароване нам Христом, – це не просто теорія, але життєве переживання, життя це відкривається смертю, умертвінням нашого грішного єства. Ми вмираємо для гріха, щоб знову народитися для Бога. Скільки б не тривало наша тимчасове земне життя, ми не можемо повністю викорінити в собі тягу до зла. І це дає нам безліч можливостей для благородної боротьби проти гріха, яка не припиняється протягом усього нашого земного життя. Ця боротьба за умертвіння гріховності триває і невпинно відновлюється: добровільне «розп’яття» супроводжує все християнське життя. Життя, що проводиться в «розп’ятті», не є відмовленням, як це трактують вороги Христа. Навпаки, це сама позитивна дія. Адже, по суті це відмова від тимчасового заради вічного, від «старого» заради нового, від падіння заради відродження, від гріха заради святості. Це «переселення» в Царство Боже. Continue reading

СПОТВОРЕННЯ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ. НАСТАНОВИ З АФОНУ

Хоча, ми і знаходимося посеред зими, вчорашній день був хорошим, сонячним. У нас з’явилася надія, що погода і надалі буде м’якою, але ось сьогодні знову настала негода. І ось ми знову замкнені в домі, закинувши всі наші справи. Ми змушені зайняти оборонну позицію і перечекати, поки не пройде негода, яка, як всім нам відомо, явище тимчасове. Подібні зміни погодних умов відбуваються і в нашому духовному житті. Повороти і спотворення є наслідком падіння людини. Після падіння людина, на жаль, втратила свій справжній образ і стала схильною до змін в гірший бік. До падіння вона жила у благодаті Святого Духа. Вона жила відповідно до природи, не маючи ніяких потреб, і як «господар над всяким творінням» панувала над часом, над простором, не будучи спотвореною, бо вона мала досконалу особистість. Однак, захотівши стати Богом за допомогою диявола, як пише блаженної пам’яті Юстин Попович, вона не тільки не стала Богом, а й стала причетною до злого. І ось тепер вона схильна до спотворень, які стали невіддільною частиною її духовного світу, і не має вона влади ні над чим у своїй особистості. І не може вона знати, що вона знайде в ній. Лише сила розуму збереглася у ній і з її допомогою вигадує вона способи спасатися від небезпек, що виникають від спотворень. Це велика мудрість, яка покликана допомогти нам, ченцям, спасатися, бо життя наше є уважне вивчення совісті. Ми враховуємо не тільки результати вчинків, щоб утримуватися від них. Ми враховуємо і ті приводи, які їх викликають. Continue reading

ПРАВОСЛАВНЕ ЧЕРНЕЦТВО І ВИКЛИКИ СУЧАСНОГО СВІТУ

У наш час на Святій Горі сталося диво відродження чернецтва, і це сталося не завдяки людським зусиллям, а виключно Божою дією і по Божій Волі. Чернецтво відроджене, незважаючи на складні умови сучасності, і встало на шлях, з давніх-давен вказаний святими отцями, – шлях священної безмовності. Руському (Київському – пер.) чернецтву теж знайомі такі періоди розквіту і відродження.

Бог сподобив нас особисто знати преподобних отців: старців Паїсія Святогорця, Порфирія Кавсокалівіта, Єфрема Катунакського, Харлампія Діонісіатського, Йосипа Ватопедського, Еміліана Сімонопетрского і багатьох інших. Continue reading

СВІТ І ЧЕРНЕЦТВО

Зміна світу впливає на чернецтво. Але чернецтво має залишатися незмінним. Зниження статусу православного чернецтва в епоху секуляризації є неприпустимим.

Церковне життя не повинне піддаватися ніяким впливам. Його постулати зобов’язані зберігатися, чернечі ідеали не слід переглядати. Вони повинні продовжувати дарувати суспільству дух аскези, стриманості і смирення, які так важливі в нашому житті. У період свого розквіту чернецтво дарувало славу Церкви. Зараз же чернецтво представляється світу чимось зайвим, несучасним, марним і навіть шкідливим. Continue reading

ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ ЧЕРНЕЦТВО

Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа – це блага і радісна звістка, що несе в світ не просто вчення, але нове життя взамін старого. Старе життя поневолене гріхом, пристрастями, тлінням, смертю і управляється дияволом. Незважаючи на всі «природні» радості, воно залишає гіркий присмак, бо це – не справжнє життя, заради якого була створена людина, але життя розтління, нездорове, зазначене почуттям парадоксу, порожнечі і сум’яття. Continue reading

ПРО КОНФЕСІЙНУ ПРИНАЛЕЖНІСТЬ АФОНСЬКИХ БЕНЕДИКТИНЦІВ

Значну роль в поселенні на Афоні римських бенедиктинців зіграли великі грузинські церковні діячі. Георгій Афонський в Житії святого Іоана і Єфимія розповідає про те, як грузини поселили в своєму монастирі великого римського старця Леона з його учнями, а потім допомогли їм побудувати свою власну обитель. Так, на Афонській горі з’явився монастир в ім’я Пресвятої Богородиці. Він відомий під ім’ям Амальфі, або як монастир Амальфітіон (Амальфіон). Пізніше він згадується також як старий монастир Мольфіні. Амальфітіоном монастир афонських бенедиктинців став називатися тому, що його засновники і подвижники походили з італійського міста Амальфі. Continue reading

ПРЕПОДОБНІ ДІОНІСІЙ РИТОР І МИТРОФАН

День святкування 9/22 липня

1. Преподобний Діонісій Ритор (+ 1606).

Преподобний Діонісій Ритор народився на початку XVI століття. Він отримав прекрасну освіту, в результаті чого отримав прізвище «Ритор». Чернецтво святий прийняв у відомому Студійському монастирі: «Бажаючи більш досконалого життя в тиші, пішов на Святу Гору Афонську». Спершу Діонісій оселився в скиту Карієс, потім – в скиту Святої Анни, але врешті-решт пішов в пустельну обитель, де зараз знаходиться Малий скит Святої Анни. Тут разом зі своїм учнем, преподобним Митрофаном, він трудився в печері, в якій у наші дні був побудований храм. Тут святі перебували до кінця своїх днів. Вони вважаються першими мешканцями цього скиту, в наслідок чого удостоїлися особливого шанування. Continue reading

ПЕРШІ СЛОВ’ЯНСЬКІ МОНАСТИРІ НА СВЯТІЙ ГОРІ АФОН

З перших днів існування на Афоні чернецтва святогірські монастирі відрізнялися надзвичайною гостинністю щодо кожного, хто приходив туди для чернечого подвигу. Тут нікого не запитували про походження. На рубежі X-XI століть святогірські обителі налічували багато сотень ченців різних національностей. Звичайно, все ж греки були в більшості, однак чимало було грузин, вірмен, італійців і представників інших народів. Continue reading

ЖИВОТВОРЯЩИЙ ХРЕСТ

Для нас, ченців, Хрест є центром наших прагнень, він – наша гордість, наша надія і сподівання. Коли ми бачимо шаленство ворога і численні слабкості нашої власної природи, пристрасті і бажання, які полонять нас і загрожують привести нас до загибелі, ми звертаємося до Хреста та збираємося з силами, щоб боротися і вийти переможцями.

Необхідно сказати про те, як нам взяти свій хрест і підняти його безперешкодно. Адже тільки таким чином, у міру нашого сходження до хреста, ми побачимо за ним символ нашого власного воскресіння. Тільки ті, хто помруть, знайдуть життя. Тобто той, хто прагне знайти життя, повинен його «погубити». А той, хто його «погубить задля Мене і Євангелія», іншими словами, той, хто підніме свій хрест, безумовно, удостоїться воскресіння. Тому сьогодні ввечері ми з глибоким благочестям слухаємо молитовні гімни наших отців, щоб поклонитися символу, що диявол явив як прокляття, але який Господь звернув на благословення і переміг диявола, дарував нам непереможну зброю. Звертаючись до Хреста Господнього, ми повинні невпинно і наполегливо просити, щоб нам ніколи не залишити свій хрест, бо в ньому є все наше благо. Continue reading

ЧЕРНЕЧЕ ЖИТТЯ ЯК ПОКАЗНИК ДОСКОНАЛОСТІ

З виникненням чернецтва, в Церкві з’явився особливий спосіб життя. Однак це не означає, щоб була створена одночасно і нова етика. У Церкві немає окремої етики для мирян і окремої для ченців, подібним же чином Церква не робить відмінностей між двома цими категоріями людей відносно їх зобов’язань перед Богом. Християнське життя загальне для всіх. Загальною ознакою всіх християн є «бути і називатися Христовими»[1]. Тобто, своє буття і ім’я вони зводять до Христа. А це означає, що справжнім і правдивим християнином може бути названий тільки той, хто в своєму житті і поведінці спирається на Христа. Однак чинити так, живучи в миру, виявляється важко. Continue reading