РАБ БОЖИЙ АБО РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ

За воєнним правилом древніх переможці робили переможених своїми рабами. Аристотель визначає, що раб – живе знаряддя.[1] Для нього дружба пана з рабом саме як з рабом є неможлива. Не можлива як з рабом, але як з людиною можлива. Така дружба можлива в тій мірі, в якій раб – людина.[2] Отже, древні розрізняли між рабством тілесним і рабством ментальним, духовним. Більше того, з точки зору платоніків, тіло є тюрмою. Християнство ж вчить, що тіло – храм Божий, тому що тіло у Христі: отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі.[3] За Аристотелем, «розсудливий домагається свободи (ή ελευθερία) від страждання»[4], тобто шукає звільнитись від рабства ментального, чуттєвого, однак в дійсності існує лише одна свобода – та свята свобода, яку дарував Христос нам, звільнивши нас від гріха, від зла, від диявола, від прокляття й смерті. Лише ця свята свобода прив’язує до Бога Єдиного та Істинного людину, яка з любові приймає Христа і слідує за Ним, керуючись насамперед серцем, а не логікою, як у Аристотеля чи протестантизмі. Православна Церква передає досвід звільнення від рабства через віру: credo, ut intelligam я вірю, тому я знаю й можу це зрозуміти. Всі інші свободи є неправдивими, примарними, тобто вони є насправді рабством. Обіцяють волю, будучи самі рабами тління [5]. Continue reading

СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ

Воскресіння Христа – це саме приголомшлива подія людської історії, оскільки найбільшою трагедією в людському житті є смерть. Але смерть буває не тільки біологічною. Вона може бути екзистенціальною, соціальною, національною та, нарешті, духовною. У нашої особистій історії бувають моменти, коли ми, перебуваючи без Христа, переживаємо екзистенційну смерть. Continue reading

НАВІЩО БУЛА ПОТРІБНА СПОКУТНА ЖЕРТВА ХРИСТА?

Віра в людське жертвопринесення, яке повинно врятувати людей від якихось великих бід, властива самим диким і примітивним племенам.

Якщо ми говоримо про жертвопринесення полонених, то аналогії тут просто немає, тому що Жертва Христа була цілком добровільною. Але якщо мова йде про добровільні жертви – хоча ці теж бували у язичників – то тут варто поговорити докладніше. Continue reading

ДЕЩО ПРО БОГОСЛУЖІННЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ: СТРАСТНА СЕДМИЦЯ

Великий піст – особливий час церковного року, насичений богослужіннями, більшість яких відбуваються тільки в цей період церковного року. Великий піст став часом відродження й відновлення православних християн.

Великий піст складається з двох головних частин: Чотиридесятниці — 40-денного посту, і Страсної седмиці. Якщо Чотиридесятниця присвячена переважно нашому покаянню й духовному відновленню, то під час Страсної седмиці увага віруючих зосереджена вже не на собі (не на боротьбі зі своїми пристрастями), а на найголовніших подіях у земному житті Сина Божого — останніх днях Його перебування в Єрусалимі, Таємній Вечері, зраді, суді, розп’ятті й смерті, яка через зішестя в пекло переходить у торжество Воскресіння. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ ПАЛАМА: ОМІЛІЯ XV У ВЕРБНУ НЕДІЛЮ

«У час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі» (Іс.49:8), сказав Бог через Ісаю. Тому добре буде сьогодні звернути увагу  до вашої любові слова апостольські: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння: відкиньмо діла темряви i зодягнемось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно»(2 Кор.6:2; Рим.13:12-13), – бо наближається пам’ять спасительних Страстей Христових, наближається і нова, і велика і духовна Пасха, пальма (переможна нагорода) за безпристрасність, початок майбутнього століття. Це сповістив Лазар, що встав та вийшов з пекла; за єдиним велінням та слову Божому, що має владу над життям і смертю, чотириденного повстав із мертвих. І, за натхненням Божественного Духа, діти і незлобивий народ передоспівують Того, Хто від смерті, зводить душі з пекла, дарує вічне життя душі і тіла. І якщо хто бажає життя і хоче бачити добрі дні, «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі – стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс.33:13-15). Continue reading

ПРОПОВІДЬ У ЛАЗАРЕВУ СУБОТУ

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Ось і добігає до завершення дорогі браття і сестри святий піст, час молитви, час стримання, покаяння час споглядання нами віруючими людьми серед храму святої Голгофи, розп’ятого Христа, який ось-ось уже скоро звершить на ньому цю велику таємницю хресної смерті, таємницю входження в смерть заради нашого з вами спасіння!

Але перш ніж ми вступимо у Страсний тиждень, Церква запрошує нас у Віфанію, яка знаходилася недалеко від Єрусалиму. Там жили, як нам каже Свята Євангеліє, друзі Христа: Лазар і дві його сестри – Марфа і Марія. Господь часто приходив до них в будинок, де охоче зупинявся, де знаходив омиротворення. Церква звертає нашу увагу на те, що в Господа були друзі. Так, Він – Син Божий – став істинною і досконалою Людиною. І в ці останні дні, напередодні Пасхи, коли ворожнеча проти Нього виявлялася усе більш відверто, коли вже готувалося Його вбивство, то ці друзі у Віфанії були Йому, особливо дорогі. Continue reading

ВЕЛИКЕ ІМ’Я ЖІНКИ

Велике значення жіночого начала у творенні. Це проявляється на всіх рівнях людського буття, як особистого, так і суспільного. Жінка діє абсолютно особливим чином: вона, ніби якийсь фільтр, очищає від зла. Жіноча природа – творіння Боже.

Вивчаючи світ Божий, бачиш, як Бог все премудро влаштував. Те ж і ще більшою мірою відноситься до самої людини: і у біологічному, і у психічному, і у  духовному відношенні, та й з будь-якої точки зору. Як до чоловіка, так і до жінки. Continue reading

СМЕРТНИЙ ВИРОК І ПЕКЛО

«Безсумнівно, що в даному питанні ми стикаємося з глибокою еволюцією догми». Це цитата з інтерв’ю Папи Римського Бенедикта XVI від 2015 року, де обговорювався різкий контраст між вченням Тридентського Собору і тим, що відбувається від Другого Ватиканського собору пізнім Католицьким вченням з приводу долі померлих нехрещених. Мені згадався цей коментар, коли я читав про рішення Папи Римського Франциска від 2018 року про поправки до Катехізису стосовно абсолютної неприпустимості страти – рішення, давно очікуване в теології недавніх Пап, особливо Іоана Павла II. У лютому цього року, на сьомому Світовому Конгресі проти смертної кари, Франциск повторив, що позиція Католицької церкви з приводу страти «дозріла». Справді, у Католицькій церкві зараз можна спостерігати серйозну еволюцію догми щодо даного питання. Але є й інші причини, чому я згадав цитату з цього інтерв’ю, бо спостерігається логічний зв’язок між визнанням Бенедиктом змін в догмі та поправкою Франциска з приводу питання про покарання і його цілі з точки зору християнства. За словами Папи Франциска, в покаранні, яке «зазіхає на «недоторканність і гідність людини»», не можна знайти «справедливість», і це включає як покарання, здійснювані зараз, так і ті, які будуть здійснюватися за межами земного життя. Continue reading

КОЛІЗІЯ ОБОВ’ЯЗКІВ

Хоча обов’язок кожної людини один, однак він дрібниться на безліч обов’язків. Виконуючи ці обов’язки, кожен з нас виконує свою повинність, а разом з тим – моральний закон. Наше завдання гармонійно розкласти і вчасно виконати свої обов’язки у слушний час, щоб вони не зіштовхувались між собою. Однак у нашому житті, куди гріх привніс розлад, таке зіткнення часто неминуче. Воно називається колізією обов’язків. Людина має у таких випадках в один час виконати декілька обов’язків або виконанням одного обов’язку порушити інший. Continue reading

ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 2)

«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю»

Мт. 5:5

Це друга заповідь блаженства, на якій Григорій Ніський завважує наступне. Слухач, можливо, скаже, що якщо слідувати розташуванню сходин, то неможливо після Царства Небесного успадкувати землю. Навпаки, якщо слово повинно було слідувати природі речей, то послідовніше було б перед небом згадати про землю, бо з неї буде і наше сходження на небо. Але якщо трохи окрилимося словом і станемо на самому хребті небесного зводу, то знайдемо там небесну землю, призначену на спадок тим, які жили доброчесно; так що не виявиться помилки в порядку слідування блаженств, за яким в Божих обітницях вони запропоновані нам, спочатку небо, а потім земля. Бо видиме небо, що стосується тілесного відчуття, в усьому саме з собою споріднене; і хоча уявляється за місцевою відстанню високим, проте воно нижче духовної сутності, до якої не може сходити помисел, якщо не омине чуттєве. Якщо ж землею називається вищий жереб, то ніскільки не дивуйся цьому: тому що до низькості нашого слуху сходить Слово і сходить до нас тому, що ми не здатні були до Нього піднятися. Тому знайомими нам виразами і словами передає Воно Божественні Таїни… Continue reading