ПРО ПРИЧАСТЯ НА ПАСХУ, СВІТЛУ СЕДМИЦЮ І В ПЕРІОД П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Питання про причастя мирян протягом всього року, і особливо на Пасху, на Світлій седмиці і в період П’ятидесятниці, багатьом видається дискусійним. Якщо ні у кого не викликає сумніву, що в день Таємної Вечері Ісуса Христа в Страсний Четвер усі ми причащаємось, то про Причастя на Пасху є різні точки зору. Прихильники і опоненти знаходять підтвердження своїм доводам у різних отців і вчителів Церкви, вказують свої proetcontra. Continue reading

ВОЛОДАРКА БОГОРОДИЦЯ І ЇЇ МОЛЕБНІ КАНОНИ

Пресвята Богородиця і Пріснодіва Марія – це чудо і таємниця, незбагненна навіть для ангелів: «Жахнулося від цього Небо, і кінці  землі здивувалися, як Бог з’явився людиною у плоті, і лоно Твоє було більш просторіше за Небеса, тому Тебе, Богородицю, Ангели і люди як Володарку вшановують», – пише автор молебного канону. Вона – Божество після Бога, як сказав про Неї святий Григорій Богослов. Однак в інших творіння святих отців цілком конкретно говориться про місце Богородиці. Зокрема, святий Епіфаній підкреслює: «У великій пошані нехай буде Марія, але поклонятися має Отцю і Сину і Святому Духу». Continue reading

МІРКУВАННЯ ПРО ЗВ’ЯЗК МІЖ СПОВІДДЮ ТА ПРИЧАСТЯМ.

Моя стаття (доповідь) називається: «Міркування про зв’язок між Сповіддю і Причастям, на підставі документа – Про участь вірних в Євхаристії», прийнятим Архієрейською Нарадою і Священним Синодом в 2015 р [1] Насправді, проект документа був складений Міжсоборною Присутністю ще в 2013 р [2], після чого він викликав багато бурхливих і, одночасно конструктивних дискусій і переробок. У цих дискусіях брав участь і я, пропонуючи свої міркування про зв’язок між Сповіддю і Причастям [3]. Незважаючи на це, саме ця III глава документа залишилася дуже мізерною і незрозумілою, що і дає нам привід продовжити бесіду на цю тему. Continue reading

ДОГМАТИЧНІ АСПЕКТИ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ СВЯТИТЕЛЯ ІОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Богослужіння, служіння Богу, полягає втому, щоби сповнювати волю Божу, робити те, що Богу угодно, вірити в Бога, надіятися на Бога, любити Бога.

Служити Богові потрібно духом та істиною (Ін 4: 24). Це внутрішнє служіння Богу, що іменується богошануванням. Разом з тим богослужіння повинно бути і зовнішнім, оскільки людина складається з душі і тіла. Славословити Бога, складати подяку Йому, просити Його людина повинна і душевно, і тілесно, бо душа і тіло тісно поєднані між собою, душевні рухи виражаються і в тілі. «Від повноти бо серця говорять уста» (Мт. 12: 34). Слово Боже надихає нас: «прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі» (1 Кор. 6: 20). Continue reading

ПОХОВАННЯ ХРИСТА І ЖІНКИ-МИРОНОСИЦІ У БОЖЕСТВЕННІЙ ЛІТУРГІЇ

Сьогоднішнє Євангеліє, брати мої, переносить нас в події Страсної П’ятниці. Христос, прикутий до хреста, прийняв смерть. Скажіть мені, хто поховає Його? Хто знайде в собі сміливість звернутися до Пилата і попросити дозвіл віддати останні почесті Тому, хто був засуджений до смерті? Час йде, але ніхто так і не з’являється … Де ж всі ті, хто слухав велике вчення Христа? Де ж ті, кого Він зцілив? Де Його учні, де Петро, який говорив, що помре разом з Ним? «Не стало відваги в учнів»! Continue reading

ПРО БОГОСЛУЖБОВІ ЧАСИ

Богослужбові часи – це спеціальний чин молитов, який читається в храмі в визначений час. Зазвичай це досить короткий чин, читання і слухання якого не займає більше п’ятнадцяти-двадцяти хвилин.

Виникнення молитов часів в Старозавітної і Новозавітної Церкви пов’язано в першу чергу з Божественним встановленням у людини навичку до безперервної молитви. Адже, по суті, Ангели і святі в раю перебувають в безперервному славослов’ї Господу. Образно кажучи, в Царстві Небесному, в Його високому і духовному храмі, постійно йде богослужіння. І щоб людина отримала навик до цієї райської безперервної молитві, вона набуває його ще тут – в земному житті. Звідси і богослужіння часів в певний час. Continue reading

ПОІМЕННЕ ПОМИНАННЯ ВЛАДИ НА ЛІТУРГІЇ В ТРАДИЦІЇ КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я

Служебник. Вільня, 1583. Великий вхід

 Підставою написання цієї невеликої статті стала дискусія про іменне поминання глави держави під час Святої літургії, а особливо під час Великого входу, що виникла через відновлення подібного поминання в Московському Патріархаті.

У процесі дискусії, яка розгорнулася в соціальних сітках, деякі священики Української Православної Церкви Київського Патріархату та українські науковці поставили під сумнів як канонічність подібного поминання влади, так і існування подібної історичної традиції в Київському (Українському та Білоруському) Православ’ї. Для справдження або заперечення подобного ствердження ми звернулися до деяких рукописних, а головним чином до друкованих Служебників Київської Православної митрополії XIV – XVIII століть, а також зробили спробу дослідити виникнення сучасної форми поминання. При цьому ми абстрагуємося від конкретних осіб глав держав, як історичних, так і сучасних. Continue reading

НЕВПИННА БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗУМУ

Людський розум знаходиться в безперервній роботі, і це є його головною характерною рисою. Однак у деякі моменти він може працювати неправильно. Псевдовідчуття, можна сказати, у нього в крові! Неминуче зустрічаються йому відображення буття заморочують його оптичне поле і обманюють його часом необоротно. Але мозок продовжує функціонувати. Continue reading

ЛЮДИНА ЯК ЛІТУРГІЙНА ІСТОТА

Зазвичай ми характеризуємо людину як істоту розумну і незалежну. Ці характеристики вірні, але не відображають людську природу повністю.

Досвід служіння дає нам можливість відчути, що, перш за все, людина – істота літургійна. Вона була створена, щоб служити. Дарувати себе і весь світ Богу з вдячністю, славослів’ям і любов’ю. І в цьому невпинному даруванні-жертві-служінні з’єднуватися з Богом, освячуватися й жити. Continue reading

НЕВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я. ЛІТУРГІЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПЕТРА

Одна з наймеш досліджуваних сторінок історії Київського Православ’я є його літургійна традиція. Адже більшість дослідників стоїть на позиції відомого дослідника о. Олександра Шмемана: «Відзначимо відразу, що Русь прийняла «готове» Православ’я і в ту епоху, коли в самій Візантії були захисні настрої, прагнення все з вести до старовини, до готового зразка, вони боялися щось порушити в древніх «переказах»»[1, гл.7, ч.2, електронний варіант]. Це бачення літургійної традиції зосереджує нашу увагу тільки на трьох літургіях візантійської традиції. Continue reading