Відродження істинного, автентично – історичного богослужіння Київської Православної традиції неможливе без повернення до першоджерел. Нам потрібно ретельно вивчити власну літургійну спадщину і повернути те, що було втрачено в часи уніфікації та русифікації Київського Православ’я. Саме одному з втрачених елементів Святої Літургії – змінним заамвонним молитвам і присвячується ця невелика стаття.
Кондак 1
Обраної Заступниці, Владичиці нашої Богородиці, славним явленням ікони Її Святої, людей Богом збереженого міста Києва дивно відвідуючи, вдячний почнемо спів: Ти ж, як Всеблагий Захисник роду християнського, від усяких бід нас визволи, і від усіх ворогів видимих і невидимих захисти, та з вірою співаємо Тобі:
Радуйся, Чиста Богородице Діво, Подивись на смирення наше, з висоти небесної на смирення слуг Твоїх дивлячись.
Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло.
Мт. 4:16
У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні наша Свята Українська Автокефальна Православна Церква, разом із усією повнотою Вселенського Православ’я святкує Хрещення Господа нашого Ісуса Христа або Богоявлення, коли Він прийшов на Йордан до святого Пророка і Предтечі Іоанна і обдарував нас безмежну благодаттю.
Відновлення власне Українського Православ’я неможливо без відновлення його стародавніх традицій, які ретельно знищувалися нашими ворогами та окупантами починаючи від XVIII ст.
Сьогодні, ми пропонуємо для обговорення відновлений чин прославлення ікони Пресвятої Богородиці (у тим числі й чудотворної), який очолював архієрей (архієреї), властивий Київському Православ’ю.
Від часу повстання Київської православної митрополії було прославлено багато ікон Богородиці, навіть деякі православні ікони, що потрапили до рук уніатів та римо-католиків, були короновані. Зосталися описання прославлення, які ми й взяли для реконструкції власне Київського православного чину прославлення ікони Божої Матері. Ми свідомі того, що відновлений нами чин не є досконалим, тому готові до конструктивної критики.
Варта відзначити, що реконструкція чину відбулася за благословенням та підтримці Преосвященного Іоана, єпископа Львівського і Самбірського.
Голова історичної літургічної групи протоієрей Сергій Горбик.
Практично неможливо знайти популярне або історичне видання УГКЦ, у тому числі й випущене у видавництві “Місіонер”, де б не було слів про “українську національну ідентичність”, “повагу до української культури, спадщині Київської Церкви” і інших подібних тверджень. Однак, як нас учив святий Апостол Яків, “віра без діл мертва” (Як. 2:26). Так і гарні слова уніатів мертві, тому що справи їх свідчать про зворотне…
Внесок православного диякона Івана Федоровича (Федорова) в українську культуру в цілому й культурну спадщину Київської Церкви важко переоцінити. Досить згадати видану ним Острозьку Біблію — перше повне видання Біблії на Українських і Білоруських землях; “Учительне Євангеліє”; “Псалтир із Часословам” і інші видання. Однак у даній статті мова не про заслуги українського першодрукаря, а про реальну “повагу” уніатів до його пам’яті.
Тема католицького прозелітизму серед православних в сучасній діяльності Української Греко-Католицької Церкви не є новою. Однак останнім часом вона придбала особливу актуальність, що доказово ілюструє цілий ряд статей на провідних релігійних сайтах України й бурхливе обговорення даних статей на різних форумах [1]. Все це змушує нас по новому поглянути на проблему прозелітизму УГКЦ у Східній Україні, вивчити історію й причини даного явища.
Пам’ять 23 травня / 5 червня
Був у полоцькому граді князь на ім’я Всеслав. Він мав сина Георгія, який народив цю святу гілку — блаженну Єфросинію. Було ж перше її ім’я княже, перед хрещенням наречене, — Предислава. Вона з малих літ навчена була Божественного Письма, і віддавалася читанню святих книг, і навчилася з них страху Божого і любові сердечної до Бога, Творця свого. З лиця ж була вельми вродлива, і коли було їй дванадцять літ, багато князів славних присилали до батька її: кожен з них старався синові своєму взяти її в подружжя. Але дівчина ніяк не хотіла єднатися із земним смертним чоловіком, зранена була бажанням небесного безсмертного нареченого — Христа, Сина Божого, весь-бо ум свій перетворила на любов божественну. Вирішив батько, хоч і не хотіла, обручити її гарному і вродливому хлопцеві, синові одного князя.
Серед католицьких, чужих Православ’ю звичаїв, які прокралися до сучасної Київської православної традиції, так звані «маївки» займають особливо місце. Вони не тільки є цілком католицьким звичаєм, а часом вступають в суперечку і з самим сенсом православного богослужіння. Оскільки цей католицький звичай дуже поширений в деяких православних парафіях Галичини, ми вважаємо не зайвим навести деякі факти.
У часі коли знову іде змагання за українську мову варта звернутися до історії наших попередників, яки навіть у несприятливих умовах Російського самовладдя дбали об тим, щоб український народ мав можливість звертатися до Бога рідною українською мовою.
Автором цього молитовника є священик Іоан Геращенко, який був настоятелем Слабино – Шестовицької парафії Чернігівського уїзда. У його веденні було два храму: Різдва Пресвятої Богородиці та св. Миколая у селі Шестовица [1].