Дана публікація є витримкою з великої праці, присвяченої історії написання “Житій святих” святителя Димитрія Туптала та їхній джерельній базі, а також покликаної донести до читачів житія святих, так чи інакше пов’язаних із Україною, в адаптованій до сучасної української мови автентичній редакції святителя, оскільки в цій своїй редакції вони востаннє видавалося на початку XVIII ст., а сучасні російськомовні публікації з певних, далеких від Віри причин, не мають із нею нічого спільного.
Практично неможливо знайти популярне або історичне видання УГКЦ, у тому числі й випущене у видавництві “Місіонер”, де б не було слів про “українську національну ідентичність”, “повагу до української культури, спадщині Київської Церкви” і інших подібних тверджень. Однак, як нас учив святий Апостол Яків, “віра без діл мертва” (Як. 2:26). Так і гарні слова уніатів мертві, тому що справи їх свідчать про зворотне…
Внесок православного диякона Івана Федоровича (Федорова) в українську культуру в цілому й культурну спадщину Київської Церкви важко переоцінити. Досить згадати видану ним Острозьку Біблію — перше повне видання Біблії на Українських і Білоруських землях; “Учительне Євангеліє”; “Псалтир із Часословам” і інші видання. Однак у даній статті мова не про заслуги українського першодрукаря, а про реальну “повагу” уніатів до його пам’яті.
У неділю, 26 серпня 2012 р.Б., сталася визначна подія у історії не тільки нашої, Львівсько-Самбірської єпархії УАПЦ, а і усій Православної Самбірщині – презентація нового «Українського Православного Каноніка».
Нове видання було підготоване у Свято-Введенським чоловічим монастирі Львівсько-Самбірської єпархії УАПЦ ігуменом Іоаном (Йоникам) та головою прес-центру Львівсько-Самбірської єпархії протоієреєм Сергієм Горбиком.
Як відзначив Преосвященний владика Іоан, витаючи авторів, це фактично є відновлене книгодрукування у Свято-Введенському монастирі, який є наслідником та продовжувачем справи однойменного древнього монастиря початку XVII століття, що стояв с. Угерці, передмісті Самбора – справи славних синів Самбірщині: ченця Павла Домбжиєва Людковича та ієромонаха Сильвестра.
Сьогодні, 8/21 серпня Київське Православ’я святкує пам’ять преподобного Григорія, іконописця Києво-Печерського (його житіє, тропар, кондак та величання, можна почитати тут: http://uaoc-ls.com/2011/08/22/prepodobnyj-hryhorij-ikonopysets-pecherskyj/). Цей святи від древності вважався небесним покровителем та охоронцем усіх іконописців Київської Русі, а день його пам’яті – святом усіх білоруських та українських художників.
Вибір власне 8/21 серпня для молитов об усіх художників був не випадковий. Літо – це ліпший час для розпису храмів, а саму працю звичайно бажали скінчить до свята Успіння Божої Маті або до новоліття – 1 вересня.
БОГ ЗНАЄ СВОЇХ (стислий виклад Священної Ісихії)
Православне богослов’я будує своє вчення про Бога як про світло, що діє в цьому світі, через яке світ рятується, освічується та преображається. “Ви – світло світу” (Мф. 5.14) – говорить Христос своїм учням. Світло є ключовим розумінням православного благовістя та образом, даним в Євангелії для осягнення Бога.
Отець Орест-Дмитро Вільчинський знову проявив себе в якості провідного пророка, чи радше найгаласливішої Касcандри антиекуменізму в УГКЦ. У цей раз він у своїй статті «Баламанд: баламутна декларація чи богослови-баламути» – див. http://www.catholicnews.org.ua/balamand-balamutna-deklaratsiya-chi-bogoslovi-balamuti#point, спробував поставити під сумнів значення Баламандського прориву в католицько-православних відносинах.
На початку 1938 р. ніхто з холмщаків не припускав, що може статись ще щось гірше, ніж звичайна холмська дійсність. І справді, губити, здавалося, більше не було чого. Бо після 1918 р., після настановлення над цією землею польської влади, поляки зачинили майже всі церкви, 169 церков висвятили на костели, відібрали від української Церкви й роздали ксьондзам та колоністам понад 17.000 гектарів найкращої землі, заборонили працювати культурно-освітньому товариству «Рідна Хата», забрали його бібліотеки, понищили все майно, припинили діяльність українських кооператив, цілком знищили українське шкільництво, заарештували свідомих громадян…
Сумні роздуми про статтю «Екуменізм по-православному» о. Ореста-Дмитра Вільчинського – http://www.catholicnews.org.ua/ekumenizm-po-pravoslavnomu#point
Від редакції.
Після публікації серії статей про прозелітизм УГКЦ на Сході України (як на нашому порталі, так і інших українських релігійних ЗМІ), розгорнулася жвава дискусія про цю з’яву. Ця, на наш погляд дуже цікава, публікація відомого греко-католицького вченого п. М. Крокоша вперше з’явилася на сторінках його власного блогу на сайті РІСУ, але невдовзі пропала не тільки ця стаття але й сам блог… Зважаючи на цікавість матеріалу, наш сайт, з згоді автора, публікує дану статтю.
Після вторгнення монголів на Русь (1237-1240 рр.) її північно-східні князівства увійшли до складу монгольської імперії. Тоді, як західно-руські підпали під польсько-литовскі володіння. В 1386 р. Польща та Литва зі своїм багатомільйонним населенням об’єдналися під владою короля-католика.
Continue reading
В одному зі своїх інтерв’ю, на питання кореспондента журналу Index of Censorship Роже-Поля Друа: «Що можна визначити за універсально прийняте для всього світу?» відомий сучасний філософ Умберто Еко відповів: «Повага до людського тіла. Права тіла й відносин нашого тіла з рештою світу».
Умберто Еко, як ліберала можна зрозуміти. Догма лібералізму завжди полягала в тому, що «людина є мірою всіх речей». Окрема, мала людина, індивід зі своїм розсудком та конкретними інтересами є вищою та останньою інстанцією, яка являє собою завершену цілісну систему.