Господи, Ісусе Христе, Спасителю наш! Ти Сам назвав Своїх Учнів друзями, показавши нам приклад ставлення до своїх ближніх. Упродовж трьох років Ти терпеливо перебував із ними, щоденно навчаючи, підбадьорюючи, напоумляючи та відкриваючи їм таємниці Царства Божого. Наостанок, Ти зволив, через велику Свою любов до людського роду, померти за всіх нас, щоб той, хто повірує в Тебе, як Сина Божого, не помер, а мав Життя Вічне. Continue reading
«Сердечна подяка має займати перше місце в нашому молитовнику. Після цього має слідувати покаяння і щире душевне розкаяння. Потім повинна йти наше прохання до Царя Всесвіту». Так пише Св. Іоан Ліствичник, ігумен Синайського монастиря, в VII столітті в своїй класичній праці «Лесвиця Божественного сходження». Я не думаю, що він мав намір встановити незаперечне правило, яке не дозволяло б ніяких відхилень. Його метою, скоріше, було позначити звичайний зразок, нормальну послідовність, якої слід дотримуватися у практиці молитви. Дяка, каяття, покаяння: така основна і головна послідовність, яку ми повинні передбачити. Continue reading
1. Молитва та мовчання
Коли молишся, залишайся безмовний. «Сам ти повинен мовчати: нехай молитва говорить», — пише православний автор [1]. Досягти тиші — найважче та вирішальне у мистецтві молитви. Тиша — не тільки негативний стан, пауза між словами, тимчасова зупинка мови, але надзвичайно позитивний — стан уважній пильності, очікування і перш за все вслухання. Ісіхаст — той, хто здобував gsucia, внутрішню тишу, або мовчання, par excelence є той, хто слухає. Він слухає голос молитви в своєму серці, усвідомлюючи, що цей голос не його власний, але Іншого, говорить всередині нього. Continue reading
Сьогодні ми разом з вами згадаємо 28-й вірш 118 (119) псалма: «Розпливає зо смутку душа моя, постав мене згідно зо словом Своїм!».
Це особлива тема в духовному житті. У внутрішньому стані людини не можуть не відбуватися зміни, і іноді трапляється і те, про що говорить Пророк: Розпливає зо смутку душа моя. Сьогодні ми поговоримо про те, що нам робити і як поводитися під час цих змін. Continue reading
Нехай не думав ніхто, що можна жити своїм життям, не маючи труднощів. Якими б ми не були, святими чи грішними, ми пройдемо через труднощі. Така природа нашого життя, таке наше життя. Скорботи — це даність, і, звичайно, не Бог у цьому винна і не Він посилає нам скорботи, щоб випробувати нас, як в простоті своїй говорять багато, мовляв «Бог послав нам спокуси і труднощі, щоб випробувати нас»! Наче Бог не знає, вірні ми або невірні, і хоче трохи «притиснути» нас, щоб зрозуміти, якими ми є. Бог не спокушує нас в цьому сенсі, і коли ми говоримо «я спокушаюся», це означає, що я стаю краще. Спокуса робить мене краще, «пережив спокусу» означає «досвідчений». Continue reading
Господи Боже сил, Боже спасіння нашого, Ти єдиний твориш чудеса. Поглянь в милості й щедротах на смирення рабів Твоїх і чоловіколюбно вислухай і помилуй нас: бо вороги наші зібралися на нас, щоб погубити нас і знищити державу нашу та святині наші. Допоможи нам Боже, Спасителю наш, і визволи нас, заради слави Імені Твого, і нехай до нас дійдуть слова, сказані Мойсеєм: будьте сміливими, стійте і побачите спасіння від Господа, бо Господь переможе за нас. Continue reading
Найбільш ранні відомості, які зазвичай наводяться про практику молитви, званої грецькою monologistos (молитва, яка полягає в одній фразі), пов’язані з єгипетськими ченцями. Блаженний Августин говорить, що вони молилися часто, але короткими молитвами, як порив – quomodo jaculatos [1]. Авва Ісаак вчив Іоана Касіяна і братію безперервно повторювати перший вірш Псалма 69: «Deus in adiutorium meum intende, Domine ad adiuvandum me festina» – «Поспішай, Боже, позбавити мене, поспішає, Господи, на допомогу мені» [2], представляючи це як традицію, що збереглася з часів перших ченців у Скитській пустелі. Ісусова молитва – монологічна (monologistos), включає в якості істотного елементу ім’я Христа і зазвичай асоціюється з молитвою митаря: «Будь милостивий до мене грішного» (Лк. 18:13). Continue reading
Тема, яку мене попросили розкрити, звучить так: «Сила молитви у нашому житті». Ця тема рясніє проблемами, що безпосередньо пов’язані з найголовнішою духовною діяльністю – молитвою.
Якщо ми побажаємо викласти основні аспекти цієї теми, то зіткнемося з тим, що не знатимемо, з чого почати і чим закінчити. І це через те, що молитва, як ми можемо переконатися, – зовсім не розділ у підручнику, це не урок, який можна провести за встановлений час. Цей аспект духовного життя не може бути пояснений теоретично. Continue reading
Тема келійної молитви дуже важлива для життя монастиря спільного життя. З самого початку я хотів би уточнити, що маю намір спиратися на дух і молитовний досвід старця Еміліана [1] і ченців нашої обителі в більшій мірі, ніж на власний убогий і недостатній досвід. Сама по собі повнота Церкви вже є гуртожиток. Для ченців, які відріклися від усього мирського та свого колишнього життя, монастир стає місцем, де вони відкрили для себе Бога; їхнє життя переходить в іншу реальність, а саме в реальність Царства і останніх днів, де все буде виконано для слави Божої. Їх життя, позбавлене від будь яких компромісів зі світом, є невпинне стояння перед Престолом Божим, подібно до ангелів. Показовий євангельський вислів, «що деякі з тут … не зазнають смерті, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своєму» (Мт. 16:28), звернений до ченців. Кожен чернець почув спрямований особисто до нього заклик Христа. Або в результаті примусових дій, або за життєвими обставинами, або в процесі послідовного християнського виховання, але, так чи інакше, погляд Христовий зупинявся на ньому і закликав його до того, щоб залишити все і слідувати за Ним. Але досконале крокування за Христом відбувається у ченців за допомогою молитви, у чому вони наслідують апостолів. Таким чином, ми постараємося пояснити, як вписана приватна молитва у житті монастиря спільного життя, розкривши кілька аспектів і того, і іншого. Continue reading
Спільна молитва православних християн з інославними (єретиками) заборонена канонами Церкви, незалежно від того, громадська вона, чи приватна. Заборона Церквою молитовного спілкування з єретиками виникає з любові як до своїх вірних чад, заради охорони їх від брехні перед Богом та лукавства, так і з любові до самих єретиків: відмовою від молитви з ними, християни свідчать, що ті помиляються й знаходяться в небезпеці, бо вони – поза Церквою і відходять від спасіння. Continue reading