Перш, ніж вести мову про практичні аспекти обгрунтування необхідності існування незалежної Української Православної церкви А.Річинським, варто звернути увагу, як він трактував основний напрямок розвитку українського релігійного життя. У передмові до книги «Проблеми української релігійної свідомості” мислитель визначив цей напрямок як “синтез великих релігійних культур Сходу і Заходу».
А. Річинський звертав увагу на те, що в світі набуває поширення рух християнського церковного єднання, або, як ми тепер його іменуємо, екуменічний рух. Проте, на думку мислителя, цей рух має чимало проблем, які нелегко подолати. До того ж церковне єднання – специфічний процес, що потребує такту, і не кожен народ, котрий завжди є носієм специфічний релігійних традицій, здатний ефективно його здійснювати. Щодо слов’янських народів, то їхня релігійність зазнала впливів різних християнських традицій (як західних, так і східних). І тому їхня релігійність почасти залишається не до кінця сформованою. «Слов’янський світ, – писав А.Річинський, – під релігійним оглядом являє собою дуже різноманітну, хаотичну картину, а відтак перебуває в перехідному стані. Тут ще не скінчився процес зплавлення расових і культурних інгредієнтів, не витворилося ще тривких осередків гравітації. З поміж слов’ян тільки росіяни й поляки дали (кожний своє) вирішення релігійної проблеми – створили два відмінні типи християнства, але надто націоналістичні, а тому цілком непридатні до синтезу» [1]. Continue reading →
Знову в УПЦ МП створюється ореол святості, молитовності та самозречення навколо однієї, на мою думку, не дуже адекватної особи. Це сьогоднішній місцеблюститель митрополит Онуфрій (Березовський) та чи не єдиний кандидат на посаду Київського митрополита.
