КОМУ МОВЧИТЬ МИТРОПОЛИТ ОНУФРІЙ (МП)

Знову в УПЦ МП створюється ореол святості, молитовності та самозречення навколо однієї, на мою думку, не дуже адекватної особи. Це сьогоднішній місцеблюститель митрополит Онуфрій (Березовський) та чи не єдиний кандидат на посаду Київського митрополита.

Ось і Юрий Павлович Черноморец часто говорить про нього, як про великого молитвеника. Але, правда, і знаходить недоліки, кажучи, що він, мовляв, настільки довго і постійно молиться, що навіть не встигає слідкувати за подіями… Та так бува затримається під куполом храму в черговому молитовному екстазі, що навіть ніяк і не зреагує на події в Україні. Нічого ніби і не відбувається… Continue reading

ТРАГЕДІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА САГРИНЬ НА ХОЛМЩИНІ

10 березня 2014 р. в Сагрині та Турковичах відбулися відзначення 70-х роковин трагедії Сагриня, коли 9–10 березня 1944 р. сотні православних українців – мешканців Сагриня та навколишніх сіл були вбиті формуваннями Армії Крайової. На сагринському кладовищі була відслужена урочиста панахида, яку очолив Високопреосвященний православний архієпископ Люблінський і Холмський Авель з духовенством Люблінсько-Холмської єпархії. Згодом у Турковицькому монастирі був відслужений молебень свв. Мученикам Холмським і Підляським, також очолений архієпископом Авелем. Continue reading

ЗВЕРНЕННЯ СОБОРУ ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ США

ЧИ ВИЖИВЕ ДЕМОКРАТІЯ В УКРАЇНІ В ОБЛИЧЧІ АГРЕСИВНОГО УРЯДУ?

Щорічно, на протязі останніх двадцяти-двох років, ми приєднюємося до наших братів і сестер в Україні в радості святкуючи та бачачи здійснення наших молитов та прагнень – визволення України та її незалежнiсть. Для тих, хто правильно зверне свою увагу з духовної точки зору нa події що сталося 22 роки назад у місяці серпні 1991, були дійсно даром Божим. Це була відповідь на щиро-виголошені молитви та благородно здобуті вчинки на протязі століть – молитви та діла, часто запечатані пролитою кров’ю з любові за нашу Батьківщину та її людей. Continue reading

ІГУМЕНИ ТА ПОДВИЖНИКИ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ (XV – XVI СТ.)

Статтю присвячено розгляду історичного минулого Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у XV – XVI ст. Розкривається питання монастирських надбань та благоустрою обителі. Подаються відомості про видатних провідників благочестя монастиря. Continue reading

ОБҐРУНТУВАННЯ А. РІЧИНСЬКИМ НЕОБХІДНОСТІ ІСНУВАННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Перш, ніж вести мову про практичні аспекти обгрунтування необхідності існування незалежної Української Православної церкви А.Річинським, варто звернути увагу, як він трактував основний напрямок розвитку українського релігійного життя. У передмові до книги «Проблеми української релігійної свідомості” мислитель визначив цей напрямок як “синтез великих релігійних культур Сходу і Заходу».

А. Річинський звертав увагу на те, що в світі набуває поширення рух християнського церковного єднання, або, як ми тепер його іменуємо, екуменічний рух. Проте, на думку мислителя, цей рух має чимало проблем, які нелегко подолати. До того ж церковне єднання – специфічний процес, що потребує такту, і не кожен народ, котрий завжди є носієм специфічний релігійних традицій, здатний ефективно його здійснювати. Щодо слов’янських народів, то їхня релігійність зазнала впливів різних християнських традицій (як західних, так і східних). І тому їхня релігійність почасти залишається не до кінця сформованою. «Слов’янський світ, – писав А.Річинський, – під релігійним оглядом являє собою дуже різноманітну, хаотичну картину, а відтак перебуває в перехідному стані. Тут ще не скінчився процес зплавлення расових і культурних інгредієнтів, не витворилося ще тривких осередків гравітації. З поміж слов’ян тільки росіяни й поляки дали (кожний своє) вирішення релігійної проблеми – створили два відмінні типи християнства, але надто націоналістичні, а тому цілком непридатні до синтезу» [1]. Continue reading

БАРОКОВА РЕКОНСТРУКЦІЯ ГОЛОВНИХ ХРАМІВ КИЄВА НАПРИКІНЦІ XVII – НА ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ

Кінець XVII – початок XVIII століття знаменує період бурхливого будівництва в Києві. Завершення доби Руїни, відносна стабілізація життя створили передумови для небаченого з часів Київської Русі будівельного буму. Козацька старшина на чолі з гетьманами прагне утвердити перемогу православної віри на землях Гетьманщини зведенням нових храмів. Поруч із новим будівництвом набуває широкого розмаху перебудова у відповідності до нових смаків споруд великокнязівських часів, розпочата півстоліттям раніше за Петра Могили [1]. Зазнають більшої чи меншої реконструкції майже всі збережені на той час давньоруські споруди: Софійський [2], Успенський (у Печерській лаврі) [3-4] та Михайлівський Золотоверхий собори [5], Кирилівська, Трьохсвятительська (Василівська) [5], Троїцька надбрамна (у Печерській лаврі) [6], Десятинна [1] церкви. Перші три з названих споруд утворюють певну виділену групу. Особливістю реконструкції саме цих пам’яток є, зокрема, значне збільшення об’єму первісних будівель і зведення шести нових бань навколо первісної головної бані храму. Ці особливості не повторюються при реконструкції жодних інших давньоруських храмів на території України. Continue reading

ОСМИСЛЕННЯ СЕНСУ БУТТЯ В БОГОСЛОВСЬКІЙ СТУДІЇ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА (ОГІЄНКА) «ОБОЖЕННЯ ЛЮДИНИ – ЦІЛЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ»

Я сказав: ви – боги, і сини Всевишнього всі…

 (Пс. 81:6)

Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине…

(Ін. 17:21)

…даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства» (2 Пет. 1:4)

Це незмірно висока думка Самого Бога про людину, і ця думка стала панівною в новозавітному християнському світі, хоча була висловлена ще у старозавітні часи: «Що таке є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що про Нього Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і честю й величністю Ти коронуєш його!» (Пс. 8:5 – 6). Людина – цінніша від усього сотвореного, не тільки видимого, але й невидимого. «Місце Людини в Ієрархії Божого світотвору високе й велике. Бо серед усіх творів Бог творить Людину, як сотворіння цілком виключне, призначене для особливої великої цілі, – панувати в світі й обожуватись своєю природою» [13, с. 6]. Continue reading

МОВА ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Релігія завжди займала чільне місце в житті українців. На думку науковців, «завдяки ряду обставин свого національного буття, історії і особливостям своєї національної духовності український народ завжди був одним із найбільш релігійних народів світу. Релігійність свідомості українців, з одного боку, є наслідком впливів на їх духовний світ різних релігійних чинників, з другого – продуктом зовнішніх щодо кожного з них факторів: географічних, історичних, етнопсихологічних, господарських, соціально-психологічних тощо» [4, с. 5].

Мовою церкви на території сучасної України з давніх часів була церковнослов’янська (староболгарська за походженням), а згодом і національна українська мова. Шлях української мови до церкви був досить складний і тернистий, однак, як слушно зауважував Іван Огієнко, «кожна віра найміцніше зв’язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий ґрунт кожної віри», «рідна мова – шлях до Бога» [9, с. 23]. Continue reading

КАТАКОМБИ СУПРАСЬЛЯ БЕЗ ТАЄМНИЦЬ

До сьогодні вважалося, що ніші поховальні катакомби, у Супраслі виникли в два етапи. Археологи зустріли  рівномірно тверде покриттям підлоги, що означає, що їх побудували в повному обсязі. Були виявлені також сходи і вхід, про які не згадують історичні джерела. Continue reading

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ЦЕРКОВНИЙ РУХ НА ВОЛИНІ

Протягом 20 – 30-х рр. ХХ ст. православна церква на Волині знаходилась у важкому становищі. Вона зазнавала тиск з боку польської влади та римо-католицької церкви, що зумовило рух за незалежність та українізацію церкви.

Сучасні вітчизняні вчені чимало уваги приділяють українізаційному процесу зазначеного періоду. Це, зокрема, праці В. Борщевича [1], І. Власовського [3], М. Кучерепи [9], Н. Стоколос [15], Б. Савчука [14], які висвітлюють історію та характер національно-церковного руху на Волині. Відомим організатором церковного руху був А. Річинський. Науковці А. Ко-лодний, А. Гудима та О. Саган опублікували ряд робіт, присвячених діяльності й творчій спадщині А. Річинського. Проте недостатньо висвітленою проблемою залишається діяльність А. Річинського щодо українізації православної церкви на Волині в міжвоєнний період. Тому метою роботи є спроба висвітлити участь А. Річинського у проведенні Луцького з’їзду 1927 р. та простежити хід церковного з’їзду в процесі українізації релігійного життя на Волині. Continue reading