Доля Українського Православ’я склалася так, що історичними центрами освіти та книжності ще від Х ст. були монастирі. Саме монастирські осередки найбільш спричинилися не тільки до освіти нашого народу, а і до інтелектуальної оборони Православної віри. Не було виключенням і Прикарпаття, де на ряду з іншими монастирями з незапам’ятних часів діяв Угерський монастир, який, від 1618р. залишив значний слід у історії Українського Православ’я. Continue reading
Tag Archives: Історія Київського Православ’я
СВЯЩЕНОМУЧЕНИК МАКСИМ ГОРЛИЦЬКИЙ (САНДОВИЧ)
Пам’ять 24 серпня / 6 вересня
Історія Руси-України знає чимало випадків, коли спалахи народного духу та вогні істинної традиції виникають на окраїнах нашого цивілізаційного простору. Лемківщина найвіддаленіший закуток нашої землі і був такою твердинею, край, що зберіг народну пам’ять про часи Києворуські та походи короля Данила, край, мешканці якого сподвигли селянську республіку в повному ворожому оточенні, край, що попри географічну й політичну ізоляцію перебував у світі Києва та Почаєва, міцно оберігаючи Святу Православну віру. Попало це світло і на молодого семінариста Максима Сандовича із Ждині, якому судилось стати мучеником за віру. Continue reading
ПРО НЕЩОДАВНО КАНОНІЗОВАНОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО ІОАНИКІЯ (РУДНЄВА) (1826-1900)
У липні 2016 р., Священний Синод УПЦ МП причислив до сонму місцевошанованих святих митрополита Іоаникія (Руднєва) – останнього з-поміж Київських митрополитів ХІХ ст. Чесно кажучи мене ця новина і здивувала, і потішила. У своєму архіві я маю про нього чимало відомостей і світлин, навіть особисту розвідку. З одного боку ним закінчувалася плеяда митрополитів на Київській кафедрі, які були росіянами за національністю. Чимось особливим вони не відзначились. Навпаки, невпинно і послідовно виконували розпорядження Святійшого урядуючого синоду щодо зросійщення Українського Православ’я. Нам належить ще почути з вуст сучасної ієрархії УПЦ МП і, особливо комісії з канонізації, в чому ж заслуга цього пересічного митрополита перед Небом? Тут хочу зазначити, що це моя особиста думка. Continue reading
НАЙБІЛЬШ ДРЕВНІ ПРАВОСЛАВНІ МОНАСТИРІ БІЛОРУСІ
1. Спасо-Єфросиньовський монастир в Полоцьку
45 років преподобна Єфросинія була ігуменею заснованого нею в передмісті Полоцька жіночого монастиря. Відкритий в 1125 році, він визнаний однією з найдавніших православних обителей на білоруських землях. Центром духовного життя монастиря стає дерев’яний храм, на місці якого, імовірно в 1152-1161 роках, був споруджений кам’яний. 30 тижнів знадобилося архітектору Івану на будівництво святині. Після закінчення цього будівництва, єпископ Полоцький в присутності всього князівського роду і полочан освятив Спасо-Єфросиньовську церкву. Continue reading
ПІНСЬКА ПРАВОСЛАВНА КОНГРЕГАЦІЯ 1791 РОКУ
15 червня 1791 р., у Богоявленському монастирі в Пінську розпочала роботу конгрегація духовенства і віруючих Православної Церкви в Речі Посполитій. Її завдання полягало в тому, щоб розробити пропозиції щодо закріплення її незалежності від Росії. Вони повинні були отримати законодавчу силу. Continue reading
ПРО МИРОНОСИЦЮ РУСІ
- Ікона-портрет святої рівноапостольної княгині Ольги пензля художника Семена Панпушина 2007 р.
Хоча день пам’яті святої рівноапостольної княгині Ольги минає, ми фактично знаходимось в центрі святкувань і шанування наших просвітителів і хрестителів Київської Руси-України. Незабаром, 28 липня пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира Великого – внука святої блаженої Ольги.
Тому, вітаючи всіх жінок, які носять ім’я нашої просвітительки, хотів би відзначити таке: Здавна на Русі й старій Україні стали писати ікони на честь блаженної Ольги. У наш час здебільшого свята Ольга зображується із хрестом в руках і храмом, дещо похмура, грізна, самовладна правителька і просвітителька Русі. Такою її можна бачити в іконостасі Свято-Володимирського собору м. Києва. Але колись в княжу добу і період козацької України рівноапостольній Ользі ікони писали дещо інакше. Однак, в оригіналі до нас нічого не дійшло. Continue reading
ДЕЯКІ ДУМКИ ПРО ДИВНУ «РЕЛІГІЙНУ АНАЛІТИКУ» ТА ВИЗНАННЯ ПОМІСНОГО СТАТУСУ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я
Ще не встигли висохнути чорнила під Зверненням Верховної Ради України до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання автокефального статусу Українському Православ’ю, як вже з’явилася «релігійна аналітика», яка доводила не тільки «неканонічність» самого звернення, а і, власне, неможливість надання Українському Православ’ю помісного статусу. Continue reading
СВЯТИЙ ФЕДІР СТУДИТ: ПОХВАЛЬНЕ СЛОВО НА РІЗДВО ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА
Навіть уподібнюючись якомусь голосистому солов’ю, що солодкоголосно співає в весняні часи, наше слово змогло б тільки в малому ступені оспівати великий голос, народжений сьогодні. Якщо ж хто слабкий голосом і сипле вельми, як зможе оспівати велику пророків славу, як славить неабияку апостолів честь, як прославить чудові мучеників двері? Ще й на те зверни увагу, що стосовно інших святих один іншому склав похвали: більший – більшого і смиренний – смиренному; цього ж, нині прославляється, перш інших – сам Христос Істина. Сказав адже: «Між народженими від жінок більшого над Іоаном Хрестителем не буде». Якщо ж існує така видатна похвала великому Предтечі в вищевказаному слові, то хіба знадобиться кому-небудь наше малослів’я, о бажаючі слухати? Нітрохи. Але ми, віддаючи рабський обов’язок і виконуючи отцівський чин і немов освятившись від одного тільки поминання Предтечі, до відваги своєї приступили. Continue reading
НАЙДАВНІШІ ПРАВОСЛАВНІ ХРАМИ БІЛОРУСІ
Благовіщенська церква в Вітебську
Благовіщенську церкву на березі Західної Двіни зводили одночасно з Вітебськом. За однією з версій, храм був закладений княгинею Ольгою в 974 році, який вважається датою заснування міста. Відповідно до іншої, його будівництво пов’язують з ім’ям князя Ольгерда. Втім, до єдиної згоди про час зведення святині історики так і не прийшли. Найчастіше екскурсоводи називають Благовіщенську церкву пам’ятником древньої полоцької архітектури першої половини XII століття. Continue reading
«СЛАВА ГРАДОВ ЧЕРНІГОВА І ТОБОЛЬСКА»
У стихирі служби святителю Іоану, митрополиту Тобольському є прекрасні слова, які коротко характеризують два найвеличніші періоди його життя: «Ти єси слава градов Чернігова і Тобольська…». Чернігів зображає собою Україну, а Тобольськ звісно ж далеку Сибір, куди засилали українців для того, щоб просвітити тамтешнє населення світлом християнської віри. Випускники Києво-Могилянської академії, праведні і освічені мужі, їхали туди неохоче, бо це була духовна і фізична каторга. Так намагалися російські царі зламати дух найбільш освічених, найбільш волелюбних архіпастирів-українців. Не став винятком і митрополит Іоан Максимович. За підрахунком К. В. Харламповича, із 127 архиєреїв, які займали великоросійські кафедри в 1700-1762 рр., 70 були вихідцями із України і Білорусії, 47 – із Великоросії, а 10 – із інших православних країн. Відтак, чим вищим було становище архиєрея, тим доля малоросів була більшою. П`ять із шести архиєреїв, які засідали у Святійшому урядуючому синоді в 1746 р., були українцями; в 1751 р. всі 9 архиєреїв-синодалів були українцями [10; с. 486-487]. Continue reading