ЗУСТРІЧ ХРИСТА З ЖІНКОЮ САМАРЯНКОЮ

Будь-яка зустріч із Христом дивує людей. Якщо ви не здивовані, запитайте себе, чи справді ви зустрічалися з Христом, чи ви відчували Його присутність. Це здивування не незрозуміло і не абсурдно, а цілком зрозуміло та раціонально. Це те, що відбувається, коли природне зустрічається з надприродним, відносне зустрічається з абсолютним, а минуще зустрічається з вічним.

Коли люди, охоплені страхом смерті, зустрічаються з Владикою Життя, коли творіння дивиться на свого Творцю, коли стосунки стають непорівнянні, трапляються несподівані сюрпризи. І ці несподіванки стають тим зворушливим, коли Господь упокорюється перед Своїм творінням, щоб служити йому. Справді, сюрпризи тут не обмежуються загальною природою речей, але поширюються і на окремі особливості, зокрема. Continue reading

УСПІННЯ БОГОРОДИЦІ

Джерело життя у гробі покладається, і гріб стає ліствицею до неба

Стихира Великої Вечірні свята Успіння Богородиці  

У гімнографії Православної Церкви Богородиця називається «богом після Бога, що стоїть на другому місці після Святої Трійці». Деяким може здатися, що це терміни перебільшені, надмірні і догматично необґрунтовані. Однак це, звичайно, не так, оскільки вони передають квінтесенцію православного богослов’я та антропології. Continue reading

ОСНОВИ ТА ШЛЯХ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ

Християнське життя базується на таїнствах Церкви. Таїнства – не магічні дії, які механічно змінюють людину і її життя. Вони є дарами Божими, які за згодою людини та у співпраці з нею оновлюють її буття. Через видимі таїнства Церкви передається невидима Божественна благодать. Хрещення, Миропомазання, Євхаристія – це основні таїнства, через які людина входить і перебуває у Церкві як Тілі Христовим. Таїнства формують новий спосіб життя людини. Continue reading

ПРОСТОТА БОЖЕСТВЕННОЇ ПРИРОДИ, ЗГІДНО З ВЧЕННЯМ СВЯТОГО ГРИГОРІЯ ПАЛАМИ

Основний сутністю Бога є простота. Якщо сутність Бога не проста, а являє собою з’єднання різних елементів, тоді складові цього з’єднання повинні передувати Богу. Але такий Бог не може бути Творцем створеного світу, це не істинний Бог, який є Початком сущого. Початок сущого, Бог, має бути не складним, а простим. Він не тільки простий, але “простий в простоті своїй, і єдиний в єдності Своїй». Таким чином, не виходячи за рамки Своєю простоти, вся ця «часткова не частина (поєднана без злиття і розділення без поділу) присутня у всьому і у кожній з істот». «Бог, – говорить святий Григорій Палама, – не їсти велике Тіло, яке через свої невимірні розміри не може вміститися в невеликий простір, властива Сутність Бога – безтілесна». Ось чому Він «всюди існуючий і є перш за все і у всіх і во всіх і вище за все». А якщо хтось і представить щось менше, то і в те уявне менше Він може Весь вміститися. Continue reading

КРАЙНОЩІ У БОГОСЛОВ’Ї І У ЖИТТІ

Між двох крайнощів, як говорив Аристотель, є середина, яка є чеснотою. Доброчесність є серединою не в сенсі чогось проміжного, але в сенсі повноти, яка їй притаманна. Тому він і говорив, що якісно чеснота є крайністю, а кількісно вона є серединою. Наприклад, хоробрість кількісно не досягає зухвалості, але також і не опускається до боягузтва, це чеснота між боягузтвом і зухвалістю. Кількісно вона між ними, тобто є серединою, але якісно вона є крайністю, найвищим, що повинно мати – хоробрістю, а не зухвалістю чи боягузтвом. Continue reading

ОСОБИСТИЙ ЕТОС І ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Політику в цілому характеризують як мистецтво можливого. Це можливе не завжди і всюди однаково, але для нього потрібні зусилля і компроміси. Для того щоб досягти успіху у своїй діяльності і уникнути всіляких реакцій, які можуть перешкодити в її здійсненні або нанести широкий громадський збиток, або викликати заворушення, політик вдається до компромісів. Він веде себе таким чином, який, можливо, не відображає його переконання, але веде до рішень, недалеко від них віддалених. Так проблематика політики веде до розбіжності між політичною практикою й поведінкою та особистими переконаннями. Continue reading

ВСЕЛЕНСЬКІСТЬ І ЕКУМЕНІЗМ

Церква це те місце, де в Мирі є Царство Боже. Вона поширюється «на весь світ» і «на всі часи» [1]. Вселенськість і діахронічність Церкви засновані на Христі, Який у Свою сутність прийняв усе людство. Присутність Христа в Церкві за допомогою нествореної енергії Святого Духа, яка відновлює і творить її вселенськість. Continue reading

СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДО КРЕМАЦІЇ

Поховання померлих не є догматичною темою. Воскресіння мертвих, в яке вірить наша Церква, не буде залежати від того, поховані вони були або спалені. Але з іншого боку, поховання мертвих має відношення до догматичних вірувань Церкви. Перевага поховання і негативне ставлення до спалення померлих тісно пов’язані з вірою Церкви в людину і її призначення. Continue reading

СОНЦЕ СХОВАЛО ПРОМЕНІ….

Творіння співчуває пристрастям свого Творця. Сонце приховує свої промені. Земля здригається, завіса в храмі розривається «зверху до низу» (Мт. 27:51). Спаситель вмирає. І Йосип з Аримафеї, таємний учень Христа, постає перед Пілатом і просить віддати йому мертве тіло свого Вчителя: «Дай мені тіло цього мандрівника, з дитинства мандрівного, дай мені цього мандрівника, якого одноплемінники з ненависті вбили, як чужинця». Continue reading

ЧЕРНЕЧЕ ЖИТТЯ ЯК ПОКАЗНИК ДОСКОНАЛОСТІ

З виникненням чернецтва, в Церкві з’явився особливий спосіб життя. Однак це не означає, щоб була створена одночасно і нова етика. У Церкві немає окремої етики для мирян і окремої для ченців, подібним же чином Церква не робить відмінностей між двома цими категоріями людей відносно їх зобов’язань перед Богом. Християнське життя загальне для всіх. Загальною ознакою всіх християн є «бути і називатися Христовими»[1]. Тобто, своє буття і ім’я вони зводять до Христа. А це означає, що справжнім і правдивим християнином може бути названий тільки той, хто в своєму житті і поведінці спирається на Христа. Однак чинити так, живучи в миру, виявляється важко. Continue reading