ЩО ПРОСТО – ЦЕ Є НАЙБІЛЬШ КОШТОВНИМ

Досконалою, глибоко філософською є наша віра. Що просто – це є найбільш коштовним. Так і працюйте у духовному житті: просто, м’яко, без насильства. Душа освячується і очищається вивченням творів отців, співами та молитвою. Зрадити цьому духовного діяння і залиште все інше.

Служити Богу ми можемо легко і безкровно. Є два шляхи, що ведуть нас до Бога: суворий і виснажливий, з відчайдушними випадами проти зла, і легкий, з допомогою любові. Багато хто обрав цей суворий шлях і «пролив кров, щоб прийняти Дух», так що досягли великої праведності. Я ж вважаю, що найбільш короткий шлях – це шлях любові. І ви підіть по ньому. Continue reading

РІЗДВО ІОАНА ПРЕДТЕЧІ

Церква згадує сьогодні образ видатного Пророка – славного Іоана Хрестителя. По суті, вона являє нам цьогорічне свято як день народження того, про кого Сам Господь сказав: «Між народженими від жінок, не повставав більший Іоанна Хрестителя». Святий Іоанн знаходиться на пагорбах святості, а наділяє його такою честю сама Церква Христова, Предтечою і Хрестителем якої він був. Не випадково цей великий образ зображений у храмах на іконостасі ліворуч Господа, а Церква особливо шанує його на проскомидії, коли на кожній Божественній літургії виймається спеціальна частка в пам’ять про Іоана Предтечу. Continue reading

АНТИХРИСТ ТА «АНТИХРИСТИ» У ПЕРШОМУ ПОСЛАННІ ІОАНА БОГОСЛОВА

Незважаючи на те, що Апокаліпсис багато хто вважає книгою Святого Письма, безпосередньо присвяченій антихристу та його приходу, слова «антихрист» ми не знайдемо ні на одній зі сторінок цієї книги.

У всьому Святому Письмі слово «антихрист» зустрічається лише в чотирьох рядках перших двох Послань євангеліста Іоана: 1 Ін: 2:18 (двічі), 2:22, 4:3, 2 Ін: 1:7. Continue reading

ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ ПУСТЕЛЮ, АБО ЯК ПЕРЕЖИТИ ПЕРІОД ДУХОВНОЇ СУХОСТІ

Сьогодні ми разом з вами згадаємо 28-й вірш 118 (119) псалма: «Розпливає зо смутку душа моя, постав мене згідно зо словом Своїм!».

Це особлива тема в духовному житті. У внутрішньому стані людини не можуть не відбуватися зміни, і іноді трапляється і те, про що говорить Пророк: Розпливає зо смутку душа моя. Сьогодні ми поговоримо про те, що нам робити і як поводитися під час цих змін. Continue reading

ПОВАГА ПОДРУЖЖЯ ОДИН ДО ОДНОГО

У Святому Письмі, в досить великому початку, є вираз, що стосується шлюбу: «а дружина нехай поважає свого чоловіка» (Еф. 5:33). Тут, в слові «поважає» кожен може побачити відблиск панівного становища чоловіка у суспільстві першого століття. Але все ж, повага до іншої людини як до особистості не є закономірною перевагою тієї людини, до якої воно виявляється. Повага, перш за все, виражається до Бога, а оскільки Бог і Його творіння тісно пов’язані, то повага відноситься і до творення теж. Про подібну повагу до іншого життя вчив Альберт Швейцер. Отже, існує належна повага до тих, хто створений за образом Божим. Повага має бути такою, яке чоловік проявляє до своєї дружини, якщо її «любить як самого себе» (Еф. 5:33). Continue reading

ПОРАДИ ДЛЯ ДУХОВНОЇ БОРОТЬБИ

1. Якщо хто і мовить бездумне слово, ти не гарячкуй. Зроби вигляд, що не почув сказаного. Чи варто гніватися через те, що хтось щось сказав? Що б тобі не говорили, ти мовчи. Замість: «Свекруха моя – виплодок пекла» – скажи краще: «Моя свекруха – моє спасіння. Нехай згасне в мені всякий полум’я дратівливості і гніву, вона спасіння моє». Адже сказано в Біблії: «Перемагайте зло добром». Не заподіювати зла. Блага людина не буде завдавати шкоди іншій, навіть якщо інші шкодять їй або доставляють неприємності. Continue reading

ІСУС ХРИСТОС – ІСТИННИЙ БОГ

Сутність християнського благочестя полягає в тому, щоб вірувати в Єдинородного Бога, Який є істина й істинне світло, і сила Божа, і життя, що Він істинно є все те, що про Нього говориться, як інше, так і раніше іншого те, що Він – Бог істинний, тобто Бог за істинною завжди сущий таким, яким думаємо про Нього і чим іменується; і ніколи не був не сущим, і ніколи не міг бути таким; Якого буття тим, що Він є за сутністю, недоступне ніякому способу осягнення і цікавості. Нас же, як говорить слово премудрості (Прем. 13:5), приводить до пізнання цього буття велич і краса творінь через деяку схожість з тим, що пізнається, тобто даруючи тільки віру (в це буття) через вказівку на його дії, а не знання. Отже коли ця думка твердо тримається всіма християнами, які достойні цього імені, які навчені законом не поклонятися нічому, що не є істинний Бог, а поклонятися Самому Єдинородному Богу, і які сповідують, що Він істинно, а не лжеіменно є Бог. Благочестиве сповідання вважає догматом віру в Єдинородного Бога – «нехай всі шанують Сина, як шанують Отця»(Ін.5:23). Continue reading

САМОЗРЕЧЕННЯ ТА ВЗЯТТЯ ХРЕСТА

1. Що означає йти за Ісусом?

Слідувати за Ісусом не означає, як ми часто думаємо, ніби ми повинні залишити все: друзів, родичів, домашніх, роботу, творчість та щоденні інтереси. Це є лише зовнішнім, «просторовим» відходом, а не внутрішнім та світоглядним, як навчає нас богослов’я аскетів і отців-пустельників. Подібного абсолютного наслідування Христа не дотримувалися навіть учні Господа. Вони супроводжували Ісуса лише кілька років, після чого знову повернулися до своїх рідних, роботи та щоденних занять. Однак, їх внутрішній зв’язок з Господом був постійним, а релігійне мислення їх, як учнів, було всеосяжним. Бути учнем Христа – значить «жити з Христом», а не просто бути його послідовником. Йти за Ісусом не є справою двох-трьох років або якоїсь громадською діяльністю, це є питання життя і смерті. Continue reading

ПРО ДУХОВНИЙ СВІТ СЕРЦЯ

«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець. Continue reading

ІКОНОШАНУВАННЯ

Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading