Дорогі християни, дорогі отці, ми вперше переживаємо такі перебудови релігійної свідомості, але історія нам подає приклади, що подібне різні помісні Церкви, народи вже переживали. Їхній приклад може бути для нас певним орієнтиром, щоб ми не зробили подібні помилки, не дали поштовху у невірному напрямку, бо історія не прощає таких необачних кроків. Не простить і Небо, коли наш непоміркований крок принесе гіркі наслідки. Раб, який знав волю Божу і не виконав її, буде битий багато (Лк. 12:47). Ми всі віруючі, і Біблія для нас є священним мірилом, орієнтиром у всіх потребах релігійного життя. Коли Господь через Мойсея виводив народ ізраїльський з Єгипту, а фараон вимагав виконання непомірної роботи, простий народ почав нарікати на Мойсея та Аарона, гніваючись, що вони на народ звели ожорсточення фараона (Вих. 5:21). Цьому простому люду видавалося, що це Мойсей захотів, а не воля Божа. Коли ізраїльтяни вийшли в пустелю, то почалися нові забаганки самих ізраїльтян – м’яса, влади, часника, цибулі, вони дорікали, що Мойсей з Аароном вивели народ у пустелю вмирати (чи нам не ставало гробів у Єгипті… Вих. 14:11). Інші люди чудодійну могутню руку Божу бачили, але ховалися з ідолослужінням своїм, а на Мойсея нарікали не через умови пустельного життя, а через таємну ревність свого ідолослужіння (Прем.11:16.17.).
Подібно в час Ісуса Христа влада ізраїльського народу мала свої особисті інтереси, міркування, прагнення, які не співпадали з волею Божою. Через те у погоні за своїми інтересами вони розіп’яли Ісуса Христа. Чим закінчується людське прагнення, бажання того, що немічна обмежена людина жадає, а не того, що благоволить воля Божа? Ісус Христос проповідує мораль Небесну, а прості ізраїльтяни пішли приносити кроваві жертви ідолам. Спаситель зауважує. Якщо не покаєтеся то всі так загинете.(Лк.13:3.5.) Історія нам підносить дуже розмаїту інформацію. Після розп’яття Ісуса Христа римський полководець Тит підкорив Юдею, зруйнував Єрусалим і навіть назву «Єрусалим» знищив. Це так буває з тими, хто непомірно, несамовито бореться проти волі Божої. Сини тих, які так завзято боролися проти волі Божої, тиняються по усьому світу вже дві тисячі років.
Дорогі борці, великий приклад нерозумної жорстокої боротьби проти волі Божої залишив нам апостол Павло. Ніхто з нас завзятіше не вміє боротися, ніж боровся «фарисей Савл». Він сам про себе говорить, що він у законі Мойсеєвім непорочний, між філософами – філософ, між мудрими – премудрий, між простими – поблажливий. (Флп.3:5.6.) Та у його пориві і ревності він зробив релігійні помилки, які травмували йому совість на все життя і давали право та нагоду всім його опонентам викидати йому в лице його давню провину. Він цю помилку покутував в Аравійській пустелі три з половиною роки (Гал. 1:17), а в житті завжди терпів переслідування жорстоких докорів від власної совісті та від опонентів. Але Господь благоволив його помилувати і спрямував його життя у вірне русло, хоча й не без страждань (Дії. 22:10).
Є інший приклад – апостола диякона Миколая (Дії. 6:55). Він почав сіяти хибне віровчення про Ісуса Христа. За його згубним прикладом пішло багато честолюбців і породили псевдорелігії, які по сьогодні множать зло, а не благочестя.
Дорогі віряни, чому така вперта боротьба проти святої правди? Допустимо є таке, що частина народу повірила в неправду. Так у неправду повірив апостол Павло, але коли побачив правду, тоді покарав себе і пішов за правдою, як йому не було прикро і як його не мучила совість. Але він пішов виправляти свої помилки у пустелі. Навіщо свідомо робити помилки апостола Павла? Ті ж, що помиляються, не підуть у пустелю, ані в монастир на три роки, щоб карати себе за помилки. Вони не здатні карати себе за такі епохальні помилки. Невже так важко погодитися з цією правдою, що Господь керує світом? Невже проти волі Божої Константинопольська Церква визнала Українську Церкву канонічною, благодатною, невже Господь помилився, що Українська Церква отримала визнання? Невже історія української Церкви ні про що нам не говорить?
Протягом тисячі років християнства в Україні ще ніхто не засудив вибір князя Володимира, але в час прийняття християнства у нього теж були свої противники. Проти православного віровчення виступали католики, язичники… Та Господь благоволив через нього насадити в Україні християнство. У 1686 році Москва полонила Українську Церкву і безсоромно назвала себе Матір’ю-Церквою; але ж це була неправда, бо Українська Церква є Матір’ю Російської Церкви. Неправда не могла вічно обманювати. Неправда існувала років 400 і стала розкритою, зганьбленою і знищеною. Нехай через 400 років, але сьогодні правда Божа зайняла своє достойне місце в Церкві.
Дорогі віряни, прикро, що сини українських матерів пішли шляхом неправди і ведуть свій народ за собою у подібну неправду. Ті, що в час Мойсея бунтувалися, всі загинули. Ті, що в час Ісуса Христа противилися Божому Провидінню, не визнавали Месію, захищали якісь свої злиденні людські інтереси, виправдовуючи свої позиції, тим, що прийдуть римляни і заволодіють народом самі себе зрадили. (Ів. 11:48, 50). Усі народи самі пішли за Ісусом Христом. Язичники, завоювавши Єрусалим, всіх непокірних знищили, а кого благоволив Бог покарати, карає вже протягом двох тисяч років.
Сьогодні так само багато християн не чують, як не чули ті, що покарані за протидію волі Божій. Мудру настанову Господь подав нам у Святому Письмі. Никодим, шанувальник Ісуса Христа, у розмові з Спасителем визнав, що усі розуміють, що Ісус Христос є Месія, але не відомо з якої причини свідомо, вперто противляться, не визнають Месію. (Ів. 3:2). Вони вчинили гріх хули проти Духа Святого. Вони явно, відкрито, свідомо, розпинали Месію, Якого Бог через пророків обіцяв і послав. Невже ще є сьогодні сумніви, що визнання канонічною Української Церкви є волею Божою? Невже це не є Провидінням Божим? Святе Письмо подає нам настанову в слові знаменитого вчителя апостола Павла, члена синедріону Юдеї. Він говорив, що якщо це діло не від Бога, то воно саме собою помре, але якщо це діло від Бога, то щоб Юдеї не стали противниками Божими (Дії. 5:36-39). Невже не бачимо на власні очі синів тих Ізраїльтян, які противилися волі Божій, сини яких по-сьогодні розсіяні між нами. Невже важко повірити, що і сектантство розповсюдилося з великої псевдомудрості, з нерозумної впертості проти правди Божої?
Дорогі віряни, ми не враховуємо історичний досвід. Невже знову мусимо наступати на ті ж самі історичні граблі, невже мало наплодилося сект з подібної впертості, невже не боїмося своїх дітей пустити хибним шляхом у майбутнє? Маємо старообрядців, протестантів з впертості таких, як Мартин Лютер? Стережімося, щоб і нам не стати, за застереженням великого Гамалиїла, противниками Божими.
+ Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський (ПЦУ)