Останнім часом з’явилося багато інсинуацій щодо заяви Всесвітньої Ради Церков, яка висловилася відносно прийняття законну, які стосується релігійних організацій з центром у країні-агресорі. Офіційні та неофіційні речники РПЦвУ використовують цитати з цього документу, щоб виставити Україну в негативному світлі. Тому ми вирішили подати цей документ у повної версії українською мовою.
Редакція «Київського Православ’я» Continue reading
На Синоді Константинопольського Патріархату, які відбувся 24-25 жовтня 2024 р., серед інших розглядалося і «українське питання», а саме проблему розділення Українського Православ’я. Вже вночі з 25 на 26 жовтня кілька проросійських сайтів почали надавати інформацію, яка загалом з’являлася саме російською інтерпретацією синодальних дискусій. Для зняття всіх російських нашарувань, ми подаємо повний переклад подій на Синоді з близького до Вселенського Патріархату сайту OrthodoxTimes, які увесь час подає позитивну інформацію щодо Православної Церкви України.
Редакція «Київського Православ’я» Continue reading
Візантійські богослужбові тексти, які вживаються в Православних Церквах, є для христології, що цікавиться історією, справжнім скарбом. Вони якнайкраще передають таємницю Боговтілення, відображаючи при цьому різні богословські суперечки, які мали місце в Церкві в першому тисячолітті. Continue reading
Що якщо ми зможемо використати штучний інтелект (ШІ) для розвитку біотехнологій, освіти та релігії? Які етичні наслідки можуть виникнути для наших громад чи церков? Ці питання було порушено на панельній дискусії, організованій Екуменічним інститутом Хаффінгтона в Богословській школі Грецького коледжу Святого Хреста 29 лютого 2024 року, де розглядалося новоявлене життя світу ШІ з богословської точки зору та в дусі соціального етосу Церкви. Вчені, які займаються генетикою та геномікою, безсумнівно, повинні розмірковувати та задаватися подібними питаннями, поряд з богословами, фахівцями з комп’ютерних наук, соціальних наук та біоетики. Continue reading
Передмова
Проблема об’єднання Українського Православ’я вже вийшла на всеправославний рівень. Цей факт вже підтвердив приїзд в України поважної делегації Вселенського Патріархату, яка зустрілася з керівництвом усіх юрисдикцій: ПЦУ, РПЦвУ, УПЦ КП, а також Президентом Володимиром Зеленським. У цьому ряду окремим пунктом стоїть зустріч з представниками «Софійського Братства», яке переважно об’єднує проукраїнських священиків РПЦвУ та тих, хто раніше належав до цієї юрисдикції. Вочевидь, що на цих зустрічах обмірковувалася платформа на якій могло відбутися об’єднання православних в Україні або, як мінімум, розпочатися цей процес. Але коли казати про головну мету делегації Константинопольського Патріархату – це спроба початку перемов між ПЦУ та РПЦвУ, як найбільших православних юрисдикцій України. Предметний діалог між цими церквами відповідає і інтересам української влади, яка стоїть на позиції «духовної незалежності України. Саме тому був прийнятий закон № 8371 про заборону релігійних організацій, що мають адміністративно-канонічний зв’язок з країною-агресором. Continue reading
За останні кілька років, особливо під керівництвом Патріарха Кирила, Російська Православна Церква (РПЦ) стала головним гравцем у російській внутрішній політиці, ставши, можливо, «повністю асимільованою частиною внутрішньої та зовнішньополітичної машини Кремля». [1] Ламоро та Флейк стверджують, що «термін Кирила на посаді Патріарха… допоміг РПЦ зміцнити свої позиції та повільно витіснити конкуруючі релігійні групи» [2]. Основна поява РПЦ на міжнародній арені переважно характеризується її позицією щодо російського наступу на Україну, який розпочався в лютому 2022 року. Повноцінна підтримка РПЦ «СВО» в Україні є безкомпромісною, і нещодавно представлений першим розділом Рішення XXV Всесвітнього російського народного собору «Сьогодення і майбутнє Російського світу» (Наказ XXV Всемирного русского народного собора «Настоящее и будущее Русского мира»), затвердженого 27 березня 2024 року [3]. Але розглядати ці твердження РПЦ просто як поступки нинішній президентській волі насправді є безпідставним, оскільки православний богослов Павло Л. Гаврилюк зазначає, що патріарх Кирило « забезпечив теоретичну платформу для цієї війни задовго до початку Путіна ». його повномасштабне вторгнення в Україну» [4]. Continue reading
У мережі поширено листа чернігівського священника о. Петра Казновецького до свого предстоятеля – глави УПЦ Московського патріархату митрополита Онуфрія Березовського. Деякі медіа вже поширили цього листа з радісним заголовком “Духовна крига скресла!”. Ой-вей, як кажуть в одному народі, наближеному до батьківщини Ісуса Галілеянина… Continue reading
«Липківство, — цебто церковна анархія, церковний революціонізм, — глибоко охопило українські маси, особливо соціялістичну інтелігенцію, охопило й наше духовенство. І хоч з Церкви Липківського на зовні фактично нічого й нікого вже не позосталося, але воно чорним вороном літає над нашою Церквою й до основ розкладає її з середини й донині… І це власне липківство сильно вдарило по чистоті українського православ’я й позбавило слави нашу Церкву», – застерігав ще в 1950 р. колишній архієпископ Холмський і Підляський, а згодом першоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канаді митрополит Іларіон (проф. І. Огієнко) [1]. Continue reading
«У сучасної Вавилонської вежі чотири стіни. Одна – наука, друга – промисловість, третя – політика, четверта – самолюбство»
***
Вавилонська вежа! Ви читали у Святому Письмі про Вавилонську вежу? Виразка на обличчі землі! Ця виразка виникла на людстві, яке вже пережило потоп. Якщо до потопу люди були аморальні, то після потопу стали безбожниками. Чи бачне таке? Як таке могло статися, що забули Бога нащадки Ноя? Continue reading
«Творець і батько «липківщини» Василь Липківський – це зарозумілий протестант, впертий єретик і відчайдушний церковний революціонер. Він був джерелом нової, так званої народної благодаті, потрібної свого часу більшовикам псевдо-автокефалії, богохульної висвяти єпископів, аморальних київських «канонів»»…
Це цитата професора Михайла Садиленка з його правці присвяченій автокефальному руху самосвятів 20-х років ХХ століття. Хочу тезисами описати важливі моменти вказані професором щодо антиправославного руху липківщини та його катастрофічний вплив на духовне життя Українського Православ’я. Адже, нажаль, і сьогодні в ПЦУ існують шанувальники Василя Липківського. Їх мало, але ними проводиться пропаганда руху який спотворює не просто церковну традицію, а суперечить основам церковного вчення. Continue reading