Пам’ять 27 лютого / 12 березня
Преподобний Тит, пресвітер Києво-Печерського монастиря, здійснював свій чернечий подвиг у ХІІ ст. Він визначався своєю миролюбністю та добрим відношенням до всіх братів.
Миролюбність преподобного Тита набула надзвичайної відомості при наступних обставинах.
Улюблені у Господі Священнослужителі! Дорогі браття і сестри!
Ще не так давно перебуваючи в духовній радості Різдвяних свят, ми не помітили, як з ласки Божої Свята Церква ввела нас в новий період життя, в період та час посту і молитви, в період зміцнення духовних сил та очищення, духовного зростання та вдосконалення. Святий Великий Піст – це особливий час в житті кожного християнина, адже це час для покаяння та прощення, очищення нашої душі і тіла. Це той особливий період, який дає нам можливість ще більше наблизитись якомога ближче до святості, а відтак і до Бога.
Автокефальність Церкви – втілення свободи Христової
Питання автокефалії та проблеми, пов’язані з нею, не нові в християнській Церкві. Автокефальність – це єдина форма існування Церкви Христової з моменту її заснування. Іншої форми не було. Український дослідник канонічно-правових основ автокефалії проф. О.Лотоцький лише: «На початку християнської доби кожна церковна громада зі своїм храмом та кліром, з єпископом на чолі, творила одну маленьку демократію; це вже була окрема, правоздатна одиниця у зв’язку незалежних Церков у вищій громаді Вселенської Церкви, під сильною для всіх зверхністю – владою соборною». Святі Апостоли, формуючи та розбудовуючи Церкву, іншої засади не знали. Тому автокефальність кожної Церкви та єднання всіх Церков завдяки соборності в єдину Вселенську Церкву є тією ідеальною організацією Церкви, яку заклав Христос та розбудували Апостоли.
Ὁ Παπισμός δεν είναι Ἐκκλησία
Не буде добре плисти «наш корабель, коли він наповнений водою». Це твердження підтверджується двома подіями, які відбулися в кінці минулого року (2006 – перекладач). Як тільки папа приїхав з візитом Фонар,і логічними наслідками стали захоплені заяви писак, що «папа покрив бронею патріархію», і приїзд архієпископа кир Христодулоса до Ватикану та його стрімке бажання «здійснити в житті повну єдність і причащатися Тіла і Крові Господньої з цієї Чаші життя», вказують на важливий, пекучий в наші дні питання еклізеологичного характеру: чи є папізм (Римо-Католицька церква) Церквою?
Пам’ять 24 лютого/9 березня
Преподобний Еразм, затворник Києво-Печерський, здійснював свій чернечий подвиг у кінці ХІ – початку ХІІ століть. Continue reading
«Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа, на Апостолів Твоїх зіслав,
Того, Благий, не відійми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі»
(Слова Євхаристичного Канону)
Вже 34 роки, настирно і старанно, не даю я спокою Богу Духу Святому, стоячи перед Храмовими Престолами, клопотальником стою, попереду всіх людей, клянчу, здійнявши свої руки в бік Неба. Благаю Його, і так не заспокоюючись, прагну, щоб Він почув мене, зглянувся на мене, та на тих людей, від імені і за дорученням яких, вже давно стою перед земним Престолом Божим!
Пам’ять 20 лютого / 5 березня
Преподобний Агафон Києво-Печерський здійснював свій чернечий подвиг у ХIII-ХIV століттях. Він визначався як великий посник та лікував хворих через покладання на їх рук. Також він мав дар провідця, Преподобний докладно знав день свого відходу до Господа. Мощі преподобного Агафона спочивають у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.
Пам’ять 17 лютого/1 березня
Преподобний Федір, названий мовчазливим, здійснював свій чернечий подвиг у ХІІІ столітті.
Преподобний Федір іменується мовчазним, бо, крім багатьох інших подвигів, відрізнявся особливо мовчанням. Мовчання було для нього шляхом до повсякчасної думки про Бога, засобом до того, щоб розум його не розважався нічим земним та щоб ні в чим не згрішить словом. Таким житієм він догодив Господу і отримав від Нього дар чудотворця, який і тепер являє усім, хто приходить з вірою і поклоняється його святим мощам. Continue reading
Пам’ять 15 / 28 лютого
Преподобний Пафнутій, Затворник Києво-Печерський, здійснював свій чернечий подвиг у важки часи ХІІІ століття.
Прийнявши чернецтво, невпинно плакав. Він завжди представляв у своєму розумі той час, коли при розлученні душі з тілом оточать людину Ангели і духи злоби, покажуть людині справи добрі і злі, нагадають йому про всі його справи, думки і бажання, про те, що він забув і чого не вважав за гріх. Страшний час для грішника – час розлучення душі з тілом! Про це преподобний думав, плакав і зітхав усе своє життя. Але «Блаженні ті, що плачуть, бо вони побачать утішені». І преподобний Пафнутій, у часі свого відходу до Господа, побачив хори ангельські, які, прийнявши його душу, піднесли її на небо. Його ім’я згадується в 8-й пісні канону: «плачуча поминаючи блаженство, Пафнутій, завжди плакав ти, нині ж радісна наслідивши місця, молися тамо і нам у оселі, де плачу немає вселитися».
Пам’ять 14 / 27 лютого
Життя преподобного Ісакія, Печерського затворника, служить прикладом і доказом того, що людині неможливо уникнути спокус, але що й, з іншого боку, не може бути такої спокуси, якої б не винесли сили людські, що укріплюються благодаттю Божою. Людина, досвідчена напастями ворога, просвічується перед Богом своїми добрими справами, як яскраве денне світило.