Святкується в неділю перед святом Смоленської ікони Божої Матері
Смоленська кафедра є однією з найбільш древніх у Київської митрополії Константинопольського патріархату, бо християнство стало поширюватися на Смоленщині незабаром після хрещення Києва. Як повідомляє літопис: «в лето иде Владимир в Смоленскую землю и тамо крести все те земли». Continue reading
Ідея святкування окремого свята – Собору Білоруських святих, уперше було піднято ще в міжвоєнний час у Польської Автокефальної Православної Церкві. По ініціативі Високопреосвященного владики Олександра (Іноземцева), архієпископа Поліського і Пінського це питання розглядалася на соборах ПАПЦ і, по деяких відомостях, було вирішено встановити «День пам’яті Руських (тобто Київських) святих у одну з неділь після П’ятидесятниці». Але тогочасні влади Польщі віднеслися до подібної ініціативи архієреїв ПАПЦ дуже негативно, бо це піднімало самосвідомість білорусів та українців. Continue reading
Євангеліє напрестольне. Вільня, 1575 р.
Цього року виповнюється 440 років друкарні Мамонiчів, яка мала важливе суспільне i культурне значення в житті Білорусі й особливо Київського Православ’я останньої чверті XVI – першої чверті XVII століття. Друкарня, яку організував котрі вчинили на кошти шляхтич Зарецких, перебувала в будинку заможних віленських городян братів Луки і Кузьми Мамоничів, а пізніше – в будинку їх спадкоємця Леона, сина Кузьми. Отримавши монополію на випуск i продаж книг, друкарня, по суті, виконувала функції «державного видавництва». Її продукція розходилася ні тільки по всьому Великому Князівству Литовському, але i серед сусідніх східних i південнослов’янських народів. Continue reading
З часу Муравйова-шибеника в Російській Імперії закладалася ідея, що православне населення Білорусі ставилася до повстання 1863 різко негативно. Проросійські історики зображували повстання як справа виключно шляхти і ксьондзів, а не підтриману православним селянством. Тим часом, це спростовують навіть учасники придушення повстання. Continue reading
Святитель Віталій Гречулевич. З Дмитрівської колекції портретів КПБА. Художник Семен Панпушин
Увага до єпископа Віталія Гречулевича нами привернута не випадково, оскільки в його особі поєдналися талановитий богослов і проповідник, який був українцем за походженням. У своєму розпорядженні ми маємо дві розвідки присвяченні служінню і просвітительській діяльності святителя. Перша з них була надрукована в «Журнале Московской Патриархии» число 9 за 1975 р. у зв`язку з 90-річчям з дня його упокоєння [1; с. 64-66], а друга у тому ж самому часописі № 1 за 1986 р. до 100-річчя з дня упокоєння [5; с. 17-20]. В них подано чималий біографічний і бібліографічний матеріал про видатного ієрарха Православної Церкви.
Єпископ Віталій Гречулевич народився 1 січня 1822 р. в містечку Тульчин на Поділлі (тепер районний центр Вінницької обл.) в сім`ї протоієрея Василя Яковича Гречулевича. Батько майбутнього святителя, клірик Подільської єпархії був освічений і діяльний пастир. Його проповіді свого часу були актуальними і досить помітними в церковній літературі, тому що були надруковані у 50-х роках ХІХ ст. українською мовою. Ця надзвичайна новина була помітною в церковних колах того часу, бо на українофільство дивилися тоді дивилися скоса. Тим більше що за українською мовою у Російській імперії не визнавали прав літературного громадянства. Смілива спроба протоієрея Василя Гречулевича проповідувати Христа українською мовою викликала захоплення серед українців і прихильників народної культурної свободи. Відомий слов`янофіл А. Хомяков тепло вітав це видання. Тому перший випуск проповідей протоієрея Василія Гречулевича українською мовою розійшовся досить швидко. Друге видання з`явилося у 1857 р. Цьому передувала досить серйозна праця, вдосконалення проповідей українською літературною мовою, переглядався їх зміст. Continue reading
Рукопис «Діоптра, сиріч Зерцало, або Зображення відоме живота людського в світі» (або «Зерцало мірозрітельное») була переведена 1604 р. ігуменом Дубинського Хрестовоздвиженського монастиря Віталієм.
Цей Морально-аскетичний твір складається з трьох частин. Він викриває суєтність мирського життя і наповнене моралями. Тут розглядаються окремі приклади зі Священного писання. Continue reading
У 1564 або 1565 роках, знаний білоруський та український першодрукар Іван Федорович був вимушений покинути Москву через недосвідченість та переслідування з боку московського царя.
Серед інших речей, Іван Федорович забрав з собою значну частину типографського інвентарю: пунсони, матриці, частина шрифту і майже всі гравіруванні дошки. Наприкінці 1565 або на початку 1566 московські друкарі прибули до столиці Великого князівства Литовського, славного та шляхетного старожитнього білоруського міста – Вільні. Continue reading
Шанування святителя Миколая в Київському Православ’ї має давню історію та сягає Х – ХІ століття. Саме тому, текст «Акафісту святителю і чудотворцю Миколаю» був перекладений практично відразу після його написання Константинопольським патріархом Ісідором (1347). Переклад на руську мову ми знаходимо вже в рукописах Київського Православ’я ХV – XVI століть.
Також требо відзначити, що цей акафіст ми зустрічаємо в двох, незалежних варіантах. Ці варіанти весь час існували паралельно та знайшли свій відбиток у стародруках Київської митрополії. Continue reading
Пам’ять 5 / 18 вересня
«О, якби вірно зважені були крики мої, і разом з ними поклали на ваги страждання моє! Воно вірно перетягнуло б пісок морів!» (Іов 6:2-3) – міг би згадати слова багатостраждального Іова преподобний мученик Афанасій, ігумен Брестський, що боровся мечем духовним за православну віру, гнаний і вбитий відступниками, синами неправди.
Преподобний мученик Афанасій народився біля 1595-1600 року в небагатій православній родині, імовірно, що зубожіла шляхтича (судячи з тому, що служив майбутній ігумен учителем при дворі магната). Можливо, він був з родини міського ремісника – як сам на те вказує в мемуарах, називаючи себе «нендзим Человеком, простым, гарбарчиком, калугером убогим». Як це часто буває, у нас немає відомостей ні про місце народження, ні про мирське ім’я святого; невідомо також, чим є ім’я «Пилипович» – прізвищем або по ім’ям по батькові. Continue reading
«… Ми всі, православні українці і білоруси, були, є і будемо рідними дітьми православної Помісної Київської Церкви…»
З проповіді архієпископа Сергія на Великдень 1959 р. Б.
Кожен народ має своїх праведних, які присвятили все своє життя своїй країні та нації. Всі вони заслужили визнання і пам’ять своїх народів, а деякі удостоїлися і Вищої слави – вінця Господа нашого Ісуса Христа. Але якою невимовної любов’ю Господньою потрібно палати, що б у важких обставинах добровільно взяти на себе і інший хрест – хрест допомоги іншому, нехай і братньому народу, зрозуміти його біль, вивчити мову, стать і його світильником православної віри … Саме таким був архієпископ Білоруської Автокефальної Православної Церкви українець Сергій (Охотенко). Continue reading
