Тема, яка мною піднімається у цієї статті, – це чернеча традиція та сучасні монастирі. Спочатку ми повинні уточнити: що ми маємо на увазі, коли говоримо «чернеча традиція», і які бувають різні чернечі традиції у різних Помісних Православних Церквах.
Можна сказати, що кожна Помісна Православна Церква та Свята Гора Афон мають свої місцеві традиції, які стосуються як пастирської, так і особливо чернечої сфери. Однак значення та зміст чернечої традиції для всіх є однаковими. Саме слово «передання» [παραδοσις] у грецькій мові означає щось, що ми «приймаємо та передаємо наступним»; це слово походить від дієслова «парадигма», тобто «беру від одного та передаю іншому».
Апостол Павло у Першому Посланні до коринфян в 11-му розділі, вірші 23-му, звертаючись до християн, говорить: «я прийняв від Господа те, що передаю і вам». Отже, передання, т. е. передання чернечих традицій із покоління до покоління, є передачею мистецтва обожнення людини.
Відомо, що преподобні отці розрізняють три форми, три ступені духовного життя: очищення, просвітництво та обожнення. І мета кожної людини, особливо ченця, полягає в тому, щоб пройти всі ці три щаблі і стати гідною того, щоб Христос зійшов до неї і вселився в неї. Іншими словами, досягти стану обожнювання, стати єдиним за образом і подобою з Богом, щоб усе життя було схоже на життя Христа.
Але оскільки кожна людина унікальна і неповторна і немає нікого, хто б був, можна сказати, клоном іншої людини, то і шлях очищення, освіти і обожнювання у кожного свій, унікальний. Тому і святі отці нашої Церкви надавали великого значення збереженню особистого настрою кожної людини, яка стала на цей шлях. І канони чернечого життя (попри те що вони торкаються загальні теми, які стосуються чернецтва) тим щонайменше складено отже при кожному зручному випадку вони дають духовному наставнику можливість керувати душею, відданої у його руці, особливим, неповторним чином, аби не применшувати унікальність людської особистості.
Тому і чернече життя не може ґрунтуватися лише на формальних законоположеннях, написаних у книгах, або на вивченні чернечих правил без присутності живого духовного наставника, водія, який би з міркуванням стосовно кожної людини допоміг їй ходити шляхом обожнення. І у вашій традиції, і в традиції інших Церков – скрізь чернецтво – це насамперед інститут, заснований на духовному керуванні, або, як ми звикли говорити, по-грецьки – Θεσμός των γερόντων [геронда, вчитель, духовник].
Цей інститут складає сутність та практичної сторони чернецтва. Іншими словами: чернецтво без духовного наставника, без старця просто не існує.
Ми можемо співвідносить своє життя з церковними канонічними, чернечими уставами, можемо написати ще тисячі нових правил і канонів, але життя всередині цього тіла, тіла чернечої традиції, можливе, тільки якщо в ньому присутній духовний отець, духовний наставник.
Я, завдяки своєму віку, встиг пожити на Святій Афонській Горі в той час, коли Афон переживав великий занепад, коли не вистачало ченців, і багато хто навіть вирішив, що Святій Горі Афон прийшов кінець. Але потім Божественним Задумом та молитвами Пресвятої Богородиці за малу кількість років Свята Гора наповнилася багатьма новими молодими ченцями.
Якщо підходити до цього з людської точки зору, можна дійти висновку, що відродження Святої Гори, окрім, зрозуміло, Задуму Божого і турбот Пресвятої Богородиці, стало можливим лише завдяки тому, що на Афоні були богонатхненні та досвідчені старці – наставники чернечого життя.
Я думаю, що ви про них чули, а ми не тільки чули, але й мали особистий досвід спілкування та жили з цими сучасними подвижниками, сучасними святими Афонською Горою. Я маю на увазі старця Паїсія Святогорця, старця Єфрема Катунакського, старця Порфирія Кавсокалівіта і раніше, таких, як старець Йосип Ісіхаст… Неможливо перерахувати всіх великих подвижників, деякі з них живі досі.
Ці люди, які не мають, зазвичай, світської освіти, тим щонайменше змогли уявити світові істинний зміст і значення чернецтва. Вони відкрили нам, що справді людина може стати справжньою дитиною, сином Божим. Своїм святим життям вони показали нам, що все, про що говорить Спаситель у Євангелії, все, що Він обіцяв нам, все, що ми читаємо в святих житіях, може стати реальністю, може відбуватися і в наші дні.
Ми не тільки чули це від них, а й бачили на власні очі. Ми чіпали це своїми руками, це чули наші вуха, ми це пережили та ніколи не ставили під сумнів їхню правоту.
Ось що означає чернече передання, традиція: вчення та співжиття духовного отця зі своїми учнями, зі своїми послушниками доти, доки Христос не вселиться в них і не перетворить їхнє життя.
Як і божественний Павло каже: «чада мої, заради яких я страждаю, доки не зобразиться у вас Христос» (Гал. 4:19).
Ось ця присутність преподобних блаженних старців є неодмінною умовою для того, щоб зафіксувати істинність і незаперечність чернечої традиції, бо святість є скарбом чернечого проживання.
Але є й інша складова: духовні діти цих ченців – сучасні люди, діти Інтернету, Фейсбукі, діти «Кока-Коли». Ці люди раптом сьогодні приходять до чернецтва, і старці, отці святі справді можуть влити нове вино в їхнє старе міхи. Це вино завжди нове, завжди молоде, тому що Христос завжди той самий, незважаючи на відмінність епох. Він той самий у кожну епоху. І також, незважаючи на відмінності епох і часу, сутність чернецтва, сутність чернечого життя залишається незмінною і в минулому, і в сьогоденні.
Це Таїнство. Відносини між старцем і учнем становлять якесь таїнство, тому що між ними народжується особливий духовний зв’язок, тому що отець не випадково «отець» – він духовно народжує духовне дитя.
Є чудовий приклад, який ми знаходимо у Старому Завіті: у книзі Чисел в 11-му розділі розповідається про звичайний бунт юдеїв, їхнє повстання проти Бога і Його пророка Мойсея. Так, їм набридла манна, і вони підхопили, стали просити м’яса. І Господь розгнівався на них, почав їх карати, винищувати. І, звичайно, Мойсей знову опинився у складному становищі, він почав молитися, щоб народ не зазнав цих спокус, і просив Бога дати те, що вони просять.
Він звернув свої молитви до Бога, говорячи, що не може більше витримати цей народ: «Не можу більше самотужки йти цим шляхом. Якщо хочеш допомогти мені, допоможи. Якщо ж ні, то умертви мене». І Бог відповів: «Так, ти маєш рацію. Ти не можеш сам. Вибери 70 чоловіків розумних, розташуй їх навколо скинії, і, коли Я зійду говорити з тобою, Я візьму від Духа, Який на тобі, і покладу на них, щоб вони несли з тобою тягар народу, а не один ти…»
Ось що нам пояснював старець Єфрем Катунакський: навіщо Господь хотів узяти від Духа Мойсея та передати його учням? Хіба Він не міг безпосередньо, без участі Мойсея, передати дух цим сімдесяти? Він міг би, якби захотів, але Господь зробив це спеціально, щоб показати нам значення народження від духовного отця!
Такими прикладами сповнені Старий, Новий Заповіт та житія Святих.
Для нас Отці – це символи і точка відліку в дотриманні переказу, щоб покликати їхні святі молитви, щоб мати їх благословення, і нехай зберігає нас усіх Господь їхніми святими молитвами від багатьох помилок, помилок та гріхів.
Є цікавий напис на іконі преподобного Афанасія Афонського, ктитора-засновника Великої Лаври на Святій Горі Афон: «Якщо хочете називати мене отцем, наслідуйте мої слова і моє життя, і мої діяння». Тому ми покликані наслідувати життя, слів – усьому, чому навчили нас наші святі отці-наставники. Тільки так нам дається право говорити те, що ми повторюємо часто в Церкві: «Молитвами святих отець наших…». І, як ви знаєте, покликання молитви наших батьків – це те, що нас зберігає на кожному кроці нашого життя.
В одному місці прп. Симеон Новий Богослов каже: хтось вважає, що найкращий чернечий шлях – це шлях самітництва, інші не погоджуються, кажуть, що найкращий чернечий шлях – шлях скитського проживання; треті – що це чернецтво спільного життя. І на це відповідає їм преподобний: «Для мене є єдиний шлях, що триблаженний, – той, який згоден із Законом Божим і з любов’ю Божою». Це і є переказ святих отців.
І насамкінець я хотів би звернутися до одного Слова наших святих отців, мого світлої пам’яті старця, який завжди говорив: багато святих ставили багато умов для проходження чернечого життя, але в моїй душі одне знайшло благодатний ґрунт для виконання. Коли хтось ставить запитання: «Хто є досконалий чернець?» − відповідає йому авва: «Істинний чернець той, який не має нічого в цьому світі, крім одного лише Ісуса».
Я думаю, що ці слова найкраще висвітлюють сутність чернецтва та характеризує чернечу традицію. Бо зовнішні умови, звичайно, необхідні для того, щоб привести нас до сутності, проте неймовірно, якщо зовнішні обставини стануть самоціллю чернечого життя, і в такому разі буде втрачено істинний зміст чернецтва.
Але, я вважаю, у кожного з нас є свій гіркий досвід образи свого ближнього з якихось зовнішніх причин; при цьому ми не замислюємося про те, що тим самим завдаємо шкоди не просто ближньому, а самій любові Христовій.
Митрополит Афанасій Лімасольский, Кіпрська Православна Церква
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»