ПРАКТИЧНЕ І АКАДЕМІЧНЕ БОГОСЛОВ’Я

Богослов’я не є для людини якимось далеким і відстороненим явищем. Людина, створена «за образом і подобою» Божою, може у дійсності спілкуватися з Богом. Вона може по суті своїй стати подібною до Бога – під дією благодаті Божої; вона оживляється Богом, і все її життя наповнюється сенсом згори. Вимовлені нею слова стануть богослов’ям, якщо вони будуть виразом, відображенням і породженням розуму, який знаходиться в єднанні і у живому, дійсному спілкуванні з іпостасним Божественним Словом. Continue reading

ХРИСТОС І ПРОБЛЕМА СУСПІЛЬСТВА

Наскільки людина очищається від пристрастей, настільки вона набуває можливість і для істинного спілкування з Богом і з іншими людьми.

Ті, хто дивляться на людину з позиції романтики і чисто зовні переносять зло з особистостей у суспільство, бо  вважають, що зміна суспільства на краще призведе до зміни і людей на краще. Але православні християни, не відкидаючи значення впливу суспільства на особистість людини, першорядне значення надають преображенню особистості людини через покаяння і за допомогою Божественної благодаті. Continue reading

АСКЕТИКА СУЧАСНОГО ПОДВИЖНИКА (ПО ТВОРАМ СТАРЦЯ ЙОСИПА ІСИХАСТА)

«Страх Господній – початок премудрості» [1], – каже мудрий Соломон, і з ним погоджуються [святі] отці. І я кажу вам: блаженний і триблаженна людина, що боїться Господа.

З цього божественного страху народжується довіра до Бога. І вірує людина всією душею, оскільки абсолютно присвятила себе Богові, то і Бог цілком думає про неї. І, крім їжі та притулку, про які спонукає людину піклуватися знову ж [Бог,] іншої турботи [у людини] немає. Дотримуючись ж волі Господа, вона з усією простотою їй підпорядковується. Continue reading

СЕНС І ЗНАЧЕННЯ КЕЛІЙНОЇ МОЛИТВИ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ БРАТІЇ МОНАСТИРЯ СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Тема келійної молитви дуже важлива для життя монастиря спільного життя. З самого початку я хотів би уточнити, що маю намір спиратися на дух і молитовний досвід старця Еміліана [1] і ченців нашої обителі в більшій мірі, ніж на власний убогий і недостатній досвід. Сама по собі повнота Церкви вже є гуртожиток. Для ченців, які відріклися від усього мирського та свого колишнього життя, монастир стає місцем, де вони відкрили для себе Бога; їхнє життя переходить в іншу реальність, а саме в реальність Царства і останніх днів, де все буде виконано для слави Божої. Їх життя, позбавлене від будь яких компромісів зі світом, є невпинне стояння перед Престолом Божим, подібно до ангелів. Показовий євангельський вислів, «що деякі з тут … не зазнають смерті, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своєму» (Мт. 16:28), звернений до ченців. Кожен чернець почув спрямований особисто до нього заклик Христа. Або в результаті примусових дій, або за життєвими обставинами, або в процесі послідовного християнського виховання, але, так чи інакше, погляд Христовий зупинявся на ньому і закликав його до того, щоб залишити все і слідувати за Ним. Але досконале крокування за Христом відбувається у ченців за допомогою молитви, у чому вони наслідують апостолів. Таким чином, ми постараємося пояснити, як вписана приватна молитва у житті монастиря спільного життя, розкривши кілька аспектів і того, і іншого. Continue reading

ТОЧНІСТЬ ВИКОНАННЯ ЧЕРНЕЧОГО СТАТУТУ І ДУХОВНИЙ УСПІХ ЧЕНЦЯ

Ознаки справжнього духовного успіху

Преподобний Іоан Касіян, великий подвижник, обдарований мудрістю наставника, в своєму знаменитому аскетичному творінні «Співбесіди» пише: «Всі науки і знання мають свою проміжну мету (σκόος) і кінцеву мету (τέλος). Мета нашого подвижницького (чернечого) життя – Царство Небесне, а шлях – чистота серця, без якого неможливо досягти цієї головної мети »[1]. Щоб підтвердити сказане, він нагадує нам про слова апостола Павла: «Так вчить і святий Павло, коли він прийняв благе ярмо Христове говорить: плід ваш є святість, а кінець – життя вічне (Рим. 6:22). Цим він ніби каже: ваша мета – чистота серця, а кінцева мета – життя вічне» [2]. Continue reading

ПРОРОЧЕ ЗНАЧЕННЯ СВЯТОЇ ГОРИ АФОН У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Чернецтво – це спосіб прожити життя у Христі шляхом повної відмови від світу земного і посвячення себе Господу. З цієї точки зору, чернецтво скрізь однаково, і кожен монастир, скит або обитель відлюдника – це обране місце, вихідна точка, у якій починається чернече життя і шлях християнина. Багато в чому, все те, що можна сказати про чернецтво, відноситься і до Святої гори Афон, і навпаки, все, що можна сказати про Афон, характерно і для всіх ченців загалом. Continue reading

РОЛЬ ІГУМЕНА У СТВОРЕННІ АТМОСФЕРИ ЄДНАННЯ І ЛЮБОВІ У МОНАСТИРІ

Будь-який православний монастир – це, крім іншого, ще й справжня сім’я, в її центрі – батько, оточений дітьми. Ченці в обителі можуть походити з різних країн, можуть бути дуже різними за віком, освітою, культурними традиціями і особливостями виховання, у кожного з них своє минуле, але всі вони приходять в монастир з однією метою – очиститися від пристрастей, досягти дією Божественної благодаті просвітлення розуму і обожнення. Всі вони приходять або, у всякому разі, повинні приходити, тільки заради любові до Христа, бо саме це становить першу, найголовнішу заповідь Божу: Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і від усього розуміння твого і від усієї душі твоєї (Мт. 22:37). А крім того ще й полюби ближнього свого як самого себе (Мт. 22:39), що служить природним наслідком і свідченням виконання першої заповіді. Continue reading

СОЛОДКІСТЬ ХРЕСТА

Хрест. Скільки змісту укладено в цьому слові. Дивно те, що, хоча спасіння, дароване нам Христом, – це не просто теорія, але життєве переживання, життя це відкривається смертю, умертвінням нашого грішного єства. Ми вмираємо для гріха, щоб знову народитися для Бога. Скільки б не тривало наша тимчасове земне життя, ми не можемо повністю викорінити в собі тягу до зла. І це дає нам безліч можливостей для благородної боротьби проти гріха, яка не припиняється протягом усього нашого земного життя. Ця боротьба за умертвіння гріховності триває і невпинно відновлюється: добровільне «розп’яття» супроводжує все християнське життя. Життя, що проводиться в «розп’ятті», не є відмовленням, як це трактують вороги Христа. Навпаки, це сама позитивна дія. Адже, по суті це відмова від тимчасового заради вічного, від «старого» заради нового, від падіння заради відродження, від гріха заради святості. Це «переселення» в Царство Боже. Continue reading

СПОТВОРЕННЯ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ. НАСТАНОВИ З АФОНУ

Хоча, ми і знаходимося посеред зими, вчорашній день був хорошим, сонячним. У нас з’явилася надія, що погода і надалі буде м’якою, але ось сьогодні знову настала негода. І ось ми знову замкнені в домі, закинувши всі наші справи. Ми змушені зайняти оборонну позицію і перечекати, поки не пройде негода, яка, як всім нам відомо, явище тимчасове. Подібні зміни погодних умов відбуваються і в нашому духовному житті. Повороти і спотворення є наслідком падіння людини. Після падіння людина, на жаль, втратила свій справжній образ і стала схильною до змін в гірший бік. До падіння вона жила у благодаті Святого Духа. Вона жила відповідно до природи, не маючи ніяких потреб, і як «господар над всяким творінням» панувала над часом, над простором, не будучи спотвореною, бо вона мала досконалу особистість. Однак, захотівши стати Богом за допомогою диявола, як пише блаженної пам’яті Юстин Попович, вона не тільки не стала Богом, а й стала причетною до злого. І ось тепер вона схильна до спотворень, які стали невіддільною частиною її духовного світу, і не має вона влади ні над чим у своїй особистості. І не може вона знати, що вона знайде в ній. Лише сила розуму збереглася у ній і з її допомогою вигадує вона способи спасатися від небезпек, що виникають від спотворень. Це велика мудрість, яка покликана допомогти нам, ченцям, спасатися, бо життя наше є уважне вивчення совісті. Ми враховуємо не тільки результати вчинків, щоб утримуватися від них. Ми враховуємо і ті приводи, які їх викликають. Continue reading

ПРАВОСЛАВНЕ ЧЕРНЕЦТВО І ВИКЛИКИ СУЧАСНОГО СВІТУ

У наш час на Святій Горі сталося диво відродження чернецтва, і це сталося не завдяки людським зусиллям, а виключно Божою дією і по Божій Волі. Чернецтво відроджене, незважаючи на складні умови сучасності, і встало на шлях, з давніх-давен вказаний святими отцями, – шлях священної безмовності. Руському (Київському – пер.) чернецтву теж знайомі такі періоди розквіту і відродження.

Бог сподобив нас особисто знати преподобних отців: старців Паїсія Святогорця, Порфирія Кавсокалівіта, Єфрема Катунакського, Харлампія Діонісіатського, Йосипа Ватопедського, Еміліана Сімонопетрского і багатьох інших. Continue reading