На сайті оновлено розділ Стародруки. Поміщений наступні видання:
Анфологион. Київ 1619; Октоїх Недільний, Київ, 1629; Псалтир. Куцейн 1650; Псалтир. Київ, 1643; Псалтир. Київ,1643; Часослов. Київ, 1617; Триодион. Львів,1642; Псалтир з Часословам. Ів.Федоровича, Заблудов
Які можна завантажити на свій комп’ютер.
Писемна традиція, пов’язана з ушануванням святих мучеників Бориса і Гліба є надзвичайно багатою і розгалуженою. Тут знаходимо цілу низку агіографічних, літописних та богослужбових текстів, написаних в різних місцях і в різні епохи. Як писав ще Н. Серебрянський: “Церковні сказання про святих князів-мучеників Бориса і Гліба залучають до себе увагу дослідника стільки розмаїтістю збережених редакцій, скільки ж і поширеністю їх у давньоруській писемності – складністю матеріалу для вивчення рукописної долі цих пам’яток”[1]. Окрему надзвичайно цікаву групу творів Борисоглібської тематики складають пам’ятки, які походять із Києво-Печерської лаври. Різночасність їхнього створення (з XI по кінець XVII ст.) та різноплановість компонування матеріалу призвелися до того, що як єдина група, вони ще ніколи не розглядалися. Проте, саме їхнє виділення в якості результату багатовікової, але єдиної безперервної традиції дозволяє по-новому поглянути на різні аспекти як історії вшанування святих мучеників, так і, власне, сам перебіг подій в часі їх загибелі. Дану статтю ми розглядаємо тільки як перший штрих для висвітлення цієї проблеми.
Коли розпочалося християнство в Україні? Коли світ віри Христової досяг і нашої землі й нашого народу, що споконвіку замешкував її? Звичайно маємо на все це відповідь таку, що Христову віру нашому народові прищепив перший князь наш Володимир Святославович року 988-го. Такий погляд дуже поширений у нас, але погляд цей не відповідає дійсному стану справи. Один із перших великих князів українських, Володимир, дійсно перемінив стару віру українську на нову, на християнство, зробив це відкрито й офіційно і змусив і підданий народ свій до того самого. Отже, за князя Володимира в Україну вже офіційно занесено християнство, і з того часу воно стало офіційною вірою нашої тодішньої української держави.
Серед католицьких, чужих Православ’ю звичаїв, які прокралися до сучасної Київської православної традиції, так звані «маївки» займають особливо місце. Вони не тільки є цілком католицьким звичаєм, а часом вступають в суперечку і з самим сенсом православного богослужіння. Оскільки цей католицький звичай дуже поширений в деяких православних парафіях Галичини, ми вважаємо не зайвим навести деякі факти.
Христос Воскрес!
У ці радісні великодні дні ми запускаємо новий міжнародний проект, що присвячений вивченню Київського Православ’я. Редакція порталу ставить перед собою завдання збору й публікацію різних матеріалів: книг, статей, документів і візуальних матеріалів, присвячених Київському православ’ю.
Пам’ять 20 квітня/3 травня
Народився 22 березня 1684 р. у селі Звірків, Білостоцького повіту, Гродненської губернії, в сім’ї благочестивих селян Петра і Анастасії. Він ріс лагідним, незлобивим, помітна була в ньому схильність до споглядальної самоти.
У 1690 р. 11 квітня мати шестирічного Гавриїла понесла чоловікові обід в полі. Незабаром наближалося свято Святої Пасхи. У цей час в будинок забрався орендар – юдей, приголубив дитя і таємно відвіз його у м. Білосток, де немовля віддали на мучення: розіп’яли, прокололи боки, поступово випускаючи кров. На дев’ятий день дитина померла, його кинули в полі біля узлісся поблизу села Звірків. Голодні собаки, що знайшли тіло, не тільки не розтерзали його, але охороняли навіть від хижих птахів. На гавкіт собак прийшли жителі села, знайшли тіло мученика і визнали, що немовля загинуло в результаті ритуального вбивства. Continue reading
Пам’ять 7/20 березня
Святі священомученики Василь, Єфрем, Євген, Елпідій, Агафодор, Етер і Капітон несли благовістя Христове в землі Північного Причорномор’я від Дунаю до Дніпра, включно з Кримом, і засвідчили своє апостольське служіння мученицькою смертю в IV столітті в місті Херсонесі Таврійському. Continue reading
У часі коли знову іде змагання за українську мову варта звернутися до історії наших попередників, яки навіть у несприятливих умовах Російського самовладдя дбали об тим, щоб український народ мав можливість звертатися до Бога рідною українською мовою.
Автором цього молитовника є священик Іоан Геращенко, який був настоятелем Слабино – Шестовицької парафії Чернігівського уїзда. У його веденні було два храму: Різдва Пресвятої Богородиці та св. Миколая у селі Шестовица [1].
Пам’ять 10/23 лютого
Цей Божий угодник жив за князювання Святополка, який вельми гнобив киян. Господь попустив тоді половцям напасти на землю Київської Русі. На Русі настав голод і зубожіння. В цей час (XI ст.) до Києво-Печерського ігумена Іоана прийшов із Смоленська мирянин, побажавши прийняти чернецтво. Бажання його був виконано, і він був названий Прохором . Згодом його назвали «лебедником», бо він завжди замість хліба харчувався лободою. Не пив він нічого, крім води та не куштував навіть овочів. Але Господь перетворював для нього гіркоту хліба, приготованого з лободи, на пахощі осолоди, і святий угодник Божий проводив своє життя не в печалі, а у великій радості, невпинно славословлячи Господа. Continue reading
Пам’ять 20 грудня / 2 січня
Преподобний Ігнатій Києво-Печерський здійснював свій чернечий подвиг у кінці XIV – початку XIV століття (відійшов до Господа біля 1434 р.Б.).
Ім’я Ігнатія згадується у найдавнішому з відомих пом’янників Києво-Печерського монастиря (кінець XV – початок XVI століть). Час смерті Ігнатія визначається на підставі того, що його наступник архімандрит Никифор I названий настоятелем в рукописі 1434 року. Короткий життєпис преподобного Ігнатія відомий з напису, переписаного в XVII столітті з його надгробній дошці: «Преподобний Ігнатій, архімандрит Печерський, за святе своє житя здобув дари чудотворіння від Бога і молитвою своєю багатьох недужих зціляв, також і кому його проскуру, на якій він служив, дано вкусити, зцілення приймав. По смерті тут є покладений тілом, а душею в небі з Христом, і молиться про нас» Continue reading