Не часто буваю поблизу Софії. Дуже не часто. Зараз вирішив подивитися. Не Томос, могилу старого зека Василя Романюка, волею долі ненадовго став українським патріархом. Першим. Continue reading
Вступ
У зв’язку з тим, що представники Російської Православної Церкві [1] почали публікувати різного роду критику на мою доповідь, присвячену актам 1686 року про надання Московському Патріарху дозволу поставляти митрополита Київського [2], а також на текст, виданий Вселенським Патріархатом з цього ж питання, я взяв на себе ініціативу відповісти на два тексти, які представляють собою спроби науково обґрунтувати позицію Московського Патріархату. Також зауважу, що коли я почав займатися цією темою, то навіть і уявити собі не міг, що в дійсності документи 1686 р. залишають поза передачею юрисдикцію, а лише дають дозвіл на поставлення митрополита. У зв’язку з цим, навіть заздалегідь заявлену назву доповіді, я не встиг замінити. Continue reading
«Вiрою Авраам скорився поклику…»
Євр. 11:8
Сьогодні, так само як і щороку, апостольське читання останньої неділі перед святкуванням Різдва Христового зосереджується на вірі.
Йдеться про два уривки з одинадцятої глави послання до Євреїв (Євр. 11:9-10, 32:40), де апостол Павло показує, у чому полягає істинність довіри до Бога. Continue reading
Улюблений у Господа чада Святої Церкви,
Минув ще один рік від того часу, який Господь Бог дав нам, щоб ми стали старшими і спасенними у Ньому. Піднятися у вірі та чеснотах, дотримуючись Господнього шляху, в нашому обожнюванні й у будівництві Церкви, яку Господь залишив нам як безпечний спасительний корабель серед бурхливого морського життя. Церква «славна … не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного …, свята і непорочна» (Еф. 5:27). Церква, в якій, згідно з Божим обітницею, Дух Істини, який Господь одного разу послав Своїм апостолами, незмінно і завжди перебуває для того, щоб навчати їх у всій істині (див. Ін 14:16-17, 26) і перебуває серед нас, у Господі і Його спасительних заповідях. Continue reading
Вступ
Єдність Церкви на всіх її рівнях, адміністративно-правовому благодатно-харизматичному, має цілком ясну богонатхненну підставу. Будучи таємничим явленням, вона, проте, живе, діє та Євхаристійно проявляється зовнішнім чином.
З самого початку єдність Церкви, як основна її властивість, випливає з самої її сутності та особливо висловлює її самосвідомість, яка історично відображена цілком офіційно і таким чином, яка знаходиться поза всяких дискусій, у визначенні II Вселенського собору (381г.), Яка завершила складання Символу віри Церкви. Continue reading
У сучасному світі доречність встановленого читання послання (До Ефесян 5: 20-5:33) в обряді вінчання ставиться під сумнів. Як воно сприймається сучасними слухачами, і що воно говорить про подружні стосунки?
На звичайному рівні цей встановлений уривок можна зрозуміти у контексті сімейних правил, прийнятих в Греко-Римському світі, в якому ранні християни практикували своє життя у вірі. Цей світ був істотно патріархальним. Домашні правила направляли членів сім’ї, чоловіка та дружину, дітей та батьків, і рабів і господарів в здійсненні їх обов’язків та відповідальності. У самому серці настанови – етичні перспективи, що випливають з нового життя у Христі, придбаного через віру й хрещення. Такі правила були включені і в інші писання Нового Завіту (Кол. 3:1-4: 5; 1 Тим. 2:8-15, 6:1-2; Тита 2:1-10; і 1 Петра 2: 13- 3:7). Continue reading
+ ВАРФОЛОМІЙ
МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ,
НОВОГО РИМУ І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
ВСІЄЇ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ
БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ І СВІТ
ВІД ВО ВІФЛЕЄМІ НАРОДЖЕНОГО СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА
Священні і боголюбиві браття, улюблені чада в Господі!
Ми прославляємо Всесвятого і Всемилостивого Бога, що і в цьому році ми знову удостоїлися відзначити святковий день Різдва Христового: свято втілення передвічного Сина і Слова Божого ⎯ «нас, людей, і ради нашого спасіння». Через «вічну таємницю» та «велике диво» божественного втілення людини, «що в темноті сидів і сіни» ⎯ «велика трагедія», ⎯ стає «сином світла і сином дня», відкриваючи для себе благословенний шлях до обожнення за благодаттю. Continue reading
Як особистісна духовна подія, християнство є скасування всього минулого, «нове творіння» Людини. Вона руйнує старий світ, світ тління і за допомогою неповторної моральної, небесної краси показує новий світ, який зміцнюється та розвивається за умови пильнування душі. Цей новий світ людини є плацдарм для «майбутнього міста». Заради нього витрачається все життя, а «існуюче місто» перетвориться у поле для випробування і духовного подвигу. Continue reading
Християнське життя базується на таїнствах Церкви. Таїнства – не магічні дії, які механічно змінюють людину і її життя. Вони є дарами Божими, які за згодою людини та у співпраці з нею оновлюють її буття. Через видимі таїнства Церкви передається невидима Божественна благодать. Хрещення, Миропомазання, Євхаристія – це основні таїнства, через які людина входить і перебуває у Церкві як Тілі Христовим. Таїнства формують новий спосіб життя людини. Continue reading
Чернецтво – це наріжний камінь у будові Церкви, і бажання єднання по слову Господа Ісуса Христа: «Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, так і вони нехай будуть в нас єдине» (Ін. 17:21) втілюється у кожній чернечій спільноті, та православному чернецтві загалом.
Кожне чернече братство різноманітне за своїм складом та включає в себе різні особистості з різними характерами. У одного ченця характер простий і м’який, як вата, а в іншого – важкий і твердий, як залізо. І якщо перший чернець радує та надає розраду своєму ігумену, то другий створює для ігумена складності та заспокоює його в меншій мірі, або не заспокоює зовсім. Відносини першого ченця з ігуменом можна уподібнити грі на чудових струнах, тоді як відносини другого – грі на таких струнах, звучання яких викликає самі гіркі й сумні спогади. Саме тому я заздалегідь прошу вибачення, адже поки ви будете читати мою статтю, ваша пам’ять, як на крилах орлиних, буде повертатися до пережитого та витягати з глибин вашого серця як приємні, так і неприємні спогади. Continue reading