КВІТКА НА МОГИЛІ ПАТРІАРХА

Патріарх Володимир (Василь Романюк), Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату (1993-1995)

Не часто буваю поблизу Софії. Дуже не часто. Зараз вирішив подивитися. Не Томос, могилу старого зека Василя Романюка, волею долі ненадовго став українським патріархом. Першим. Continue reading

ВІДПОВІДЬ НА АРГУМЕНТИ ПРЕДСТАВНИКІВ РПЦ ПРО «ПОВНУ ПЕРЕДАЧУ» МОСКВІ ЮРИСДИКЦІЇ НАД КИЇВСЬКОЮ МИТРОПОЛІЄЮ У 1686 РОЦІ

Вступ

У зв’язку з тим, що представники Російської Православної Церкві [1] почали публікувати різного роду критику на мою доповідь, присвячену актам 1686 року про надання Московському Патріарху дозволу поставляти митрополита Київського [2], а також на текст, виданий Вселенським Патріархатом з цього ж питання, я взяв на себе ініціативу відповісти на два тексти, які представляють собою спроби науково обґрунтувати позицію Московського Патріархату. Також зауважу, що коли я почав займатися цією темою, то навіть і уявити собі не міг, що в дійсності документи 1686 р. залишають поза передачею юрисдикцію, а лише дають дозвіл на поставлення митрополита. У зв’язку з цим, навіть заздалегідь заявлену назву доповіді, я не встиг замінити. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ. ІОАН ЗОЛОТОУСТИЙ ПРО РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх їхній є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, які сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність. Continue reading

ДО РІЗДВА МОЖНА ПІДХОДИТИ ЛИШЕ З ВІРОЮ

«Вiрою Авраам скорився поклику…»

Євр. 11:8

Сьогодні, так само як і щороку, апостольське читання останньої неділі перед святкуванням Різдва Христового зосереджується на вірі.

Йдеться про два уривки з одинадцятої глави послання до Євреїв (Євр. 11:9-10, 32:40), де апостол Павло показує, у чому полягає істинність довіри до Бога. Continue reading

ПАТРІАРШІЙ І СИНОДАЛЬНИЙ ТОМОС НАДАННЯ АВТОКЕФАЛЬНОГО ЦЕРКОВНОГО УСТРОЮ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ УКРАЇНИ

Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх.

«Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первороджених»  (Євр. 12:22-23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить всім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною і непохитною. Але хоча одним стадом та одним тілом Христовим є, і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання Православної віри, спільність у таїнствах у Дусі Святому і непорушність Апостольського спадкоємства і канонічного порядку, ще від апостольських часів складається з Церков розташованих по місцях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями і вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них. Continue reading

ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ВСЕСВЯТОСТІ ПАТРІАРХА ВСЕЛЕНСЬКОГО ВАРФОЛОМІЯ ДО БЛАЖЕННІЙШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО ТА ВСІЄЇ УКРАЇНИ ЕПІФАНІЯ

Блаженство Митрополите Київський та всієї України Епіфаній,

Світло і радість, мир і єдність переповняють сьогодні святу Церкву України, яка у Ваші руки, Ваше Блаженство, отримує Томос про своє офіційне визнання та декларацію як Автокефальна Церква, що підносить її до рівня чотирнадцяти Церков-сестер, як складають «повноту» нашої святої Православної Церкви. Continue reading

ЗВЕРНЕННЯ БОЛГАРСЬКОГО ПАТРІАРХА НЕОФІТА З НАГОДИ НОВОГО 2019 РОКУ

Улюблений у Господа чада Святої Церкви,

Минув ще один рік від того часу, який Господь Бог дав нам, щоб ми стали старшими і спасенними у Ньому. Піднятися у вірі та чеснотах, дотримуючись Господнього шляху, в нашому обожнюванні й у будівництві Церкви, яку Господь залишив нам як безпечний спасительний корабель серед бурхливого морського життя. Церква «славна … не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного …, свята і непорочна» (Еф. 5:27). Церква, в якій, згідно з Божим обітницею, Дух Істини, який Господь одного разу послав Своїм апостолами, незмінно і завжди перебуває для того, щоб навчати їх у всій істині (див. Ін 14:16-17, 26) і перебуває серед нас, у Господі і Його спасительних заповідях. Continue reading

СЛУЖІННЯ ЄДНОСТІ ЦЕРКВИ ТА ПОМИЛКОВЕ БОГОСЛОВСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ВЧЕННЯ ПРО ПЕРШІСТЬ ПАПИ

Вступ

Єдність Церкви на всіх її рівнях, адміністративно-правовому благодатно-харизматичному, має цілком ясну богонатхненну підставу. Будучи таємничим явленням, вона, проте, живе, діє та Євхаристійно проявляється зовнішнім чином.

З самого початку єдність Церкви, як основна її властивість, випливає з самої її сутності та особливо висловлює її самосвідомість, яка історично відображена цілком офіційно і таким чином, яка знаходиться поза всяких дискусій, у визначенні II Вселенського собору (381г.), Яка завершила складання Символу віри Церкви. Continue reading

ДЕЩО ПРО СВЯТКУВАННЯ НОВОГО РОКУ

У Стародавньому Римі, починаючи з 46 року до Різдва Христового, вважалося початком нового року 1(14) січня — так встановив імператор Юлій Цезар. Календарний рік (юліанський) складався з 365 діб і 6 годин. Така система існувала до приходу християнства. Проте в 312 році імператор Костянтин Великий постановив святкувати початок нового року не з 1 (14)січня, а з 1(14) вересня яке було пов’язано з початком нового фінансового року Візантійської імперії. Традиція відзначати початок нового року 1(14) вересня увійшла в життя Церкви аж в VI столітті, за правління імператора Юстиніана I. Continue reading

ДО ЕФЕСЯН 5: 20-33 ЯК ЧИТАННЯ ПОСЛАНЯ ДЛЯ ЧИНУ ВІНЧАННЯ: ВДАЛЕ ЧИ ПРОБЛЕМАТИЧНЕ?

У сучасному світі доречність встановленого читання послання (До Ефесян 5: 20-5:33) в обряді вінчання ставиться під сумнів. Як воно сприймається сучасними слухачами, і що воно говорить про подружні стосунки?

На звичайному рівні цей встановлений уривок можна зрозуміти у контексті сімейних правил, прийнятих в Греко-Римському світі, в якому ранні християни практикували своє життя у вірі. Цей світ був істотно патріархальним. Домашні правила направляли членів сім’ї, чоловіка та дружину, дітей та батьків, і рабів і господарів в здійсненні їх обов’язків та відповідальності. У самому серці настанови – етичні перспективи, що випливають з нового життя у Христі, придбаного через віру й хрещення. Такі правила були включені і в інші писання Нового Завіту (Кол. 3:1-4: 5; 1 Тим. 2:8-15, 6:1-2; Тита 2:1-10; і 1 Петра 2: 13- 3:7). Continue reading