АПОСТОЛИ ПЕТРО ТА ПАВЛО

Пам’ять двох великих і першеверховних апостолів Христа, Петра і Павла, наша Церква святкуватиме 30 червня (за Юліанським календарю.- 12 липня за цивільному). Цим двом її великим мужам буде віддавати належне повагу і виражатися вдячність за їх невимовний великий внесок у справу поширення християнської віри і основа нашої Церкви. На їх іконі зображуються два апостола, які тримають Церква, яка символічно зображується у вигляді невеликого візантійського храму. Це тому, що ці два апостола були в дійсності стовпи і наріжні камені, на яких було збудовано священної будівлі Церкви Христової. І їм належить одне свято, і вони зображаться на одній іконі, символізуючи тим самим єдність віри, єдність Церкви, яка створена з різних людей, обрізання – євреїв-яких було звернена місіонерська діяльність Петра, і язичників – ідолопоклонників – над християнізацією яких трудився апостол мов, – Павло. Безумовно, це і послужило причиною, яка викликала складання єдиного свята двох першоверховних апостолів, коли в 258 році 29 червня папа Римський Сикст II переніс в Рим їх святі останки з катакомб св. мученика Севастіана. І це поєднання двох апостолів мало настільки великий успіх, що дуже швидко це свято встав всесвітнім, що святкується «у всіх помісних святих Божих церквах». Інші ж свята апостолів і ця пам’ять їх смерті була затемнення новим святом. Тому дуже рідкісна можна знайти храм, присвячений тільки одному з першеверховних апостолів, і ікону, на якій був би зображений тільки один з них. Навпаки того, немає жодного міста, або країни, де не було б храму або каплиці в ім’я двох Апостолів. Їх ікони нескінченні, незчисленні. Загальна повагу, загальне поклоніння, спільне святкування, як загальним було їх справа, і спільною була їхня місія, і загальною є їх слава. Continue reading

ГОЛОС МОВЧАННЯ: ДУХОВНИЙ ДОСВІД ПРОРОКА ІЛЛІ

Історичні витоки єврейського профетизму хаотичні. Вони поховані під дюнами ентузіастічного і часом маревного досвіду. Дієслово, що походить від navi (пророк), в поворотній формі означає не «пророкувати», а саме «марити», втрачати контроль над власним розумом.

Деякі в зв’язку з цим говорять про «екстатичному» досвіді і пропонують переводити термін «ruah» через «екстаз». Однак екстаз, як ми його розуміємо, – це більш внутрішній досвід, він виробляє менше шуму і зазвичай не супроводжується танцями та музикою. Краще говорити про якийсь харизматичному «ентузіазм», коли з’являється надлишок «ruah», якийсь «excessus mentis» (пор. 2 Кор 5:13), а не спокій містичного захоплення. У докласичних пророків дух надзвичайно активний, навіть надлишковий, аж до спотворення свідомості. Про перші «nevi’im» можна сказати, що всі вони в тій чи іншій мірі причетні до цього патетичного, емоційного досвіду. Continue reading

МАКСИМ СПОВІДНИК І ІОАН ДАМАСКИН ПРО ГНОМІЧНУ ВОЛЮ (ΓΝΏΜΗ) У ХРИСТІ: ЯСНІСТЬ І НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ

Протягом багатьох років я дивувався, чому Максим Сповідник, викладаючи христологічні формулювання в сьомому столітті, в кінцевому підсумку вирішив, що Ісус Христос, будучи повноцінною людиною, володів тільки природною людською волею (θέλημα φυσικὸν). Як відомо, Максим сильно був проти можливості наявності в Ньому «гномічної» (або «дорадчої») волі (γνώμη), на зразок тієї, якою володіють занепалі людські істоти. За словами улюбленого попередника Максима, Григорія Назианзіна, «те, що не сприйнята, що не вилікувано» [1]. Хоча не я один задавався цим питанням, я регулярно піднімав його на численних конференціях по патристиці (останній раз на Оксфордської конференції в 2011 р.) всякий раз, коли люди, що читали доповідь про Максима, хоча б здалеку стосувалися цієї теми. Відповідь, яку я отримую, являє собою в достатній мірі утвердився науковий консенсус, згідно з яким Максим, розробляючи своє розуміння халкедонського визначення, прагнув зрозуміти складну іпостась Христа асиметрично, оскільки. з його точки зору, з обожнення людством Ісуса об’єдналася саме божественна іпостась Сина. У цьому випадку, як він вважав, обожнена могла бути тільки «природна» людська воля, а не гномічна, схильна до коливань. Continue reading

«ПАРАФІЯЛЬНЕ ЧЕРНЕЦТВО»: СПАДКОВА ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

Однією з проблем чернечого життя, яка є притаманною практично для всіх Православних Церков, є проблема т.зв. «парафіяльного чернецтва», коли ієромонах виконує обов’язки звичайного парафіяльного священика або співробітника єпархіальних структур. І хоча існує багато робіт видатних богословів та духовників, у яких описується «чернече служіння в миру», реально ми сьогодні маємо проблему спотворення самого місця чернецтва в Церкві. Отже, спробуємо розібратися та висловити деякі думки з цього приводу. Відразу зазначимо, що розглядаємо виключно служіння ієромонахів. Continue reading

ЦЕРКОВНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ ЄПИСКОПОМ ТА МОНАСТИРЯМИ ЙОГО ЄПАРХІЇ

Тим, що прийняли священицьке достоїнство, свідченнями та керівництвом служать накреслені правила і постанови, котрі охоче приймаючи, оспівуємо із Богоглаголивим Давидом, до Господа Бога говорячи: «Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством». Також: «заповідав єси правду, свідчення Твої повіки, врозуми мене, і живий буду». І якщо пророчий голос наказує нам повіки зберігати свідчення Божі, і жити у них, то явним є, що перебувають вони незламно і непохитно. Тому що і боговидець Мойсей так сказав: «не додавай до того і не віднімай від того». І божественний апостол Петро, хвалячись ними, виголошує: «У що бажають проникнути ангели». Так само і Павло сповіщає: «Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема». Оскільки це правильно, і засвідчено нам, то, радіючи з цього, подібно як знайшов би хтось велику користь, божественні правила із насолодою приймаємо, і цілковите й непорушне зберігаємо постановлення цих правил, викладених від всехвальних апостолів, святих труб Духа, і від шести святих Вселенських Соборів, і тих, що помісно збиралися для видання таких заповідей, і від святих отців наших. Бо всі вони від одного і того ж Духа бувши просвічені, корисне узаконили.

1 Правило VII Вселенського Собору 787 р. [1]

За допомогою вище викладеного правила богоносні Отці, які зібралися на VII Вселенському Соборі (787 р), виносять рішення, що характеризує священні канони як плоди Святого Духа, як богонатхнення, тобто і не допускають можливості їх розглядати в якості людських винаходів. Виходячи з такої характеристики стає цілком очевидним що Церква через них має боголюдське управління, а не людське, і що церковні справи які робляться не на підставі священних канонів, а за людськими бажаннями і прагненнями, через особисту зацікавленість священного служіння, завжди руйнуються, розпадаються, бо вони порушують священні канони, нехай навіть із самих добрих намірів, тягнуть за собою жорстоку і нещадну помсту. Continue reading

ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ. ОФІЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ЩОДО ЄВХАРИСТІЇ

23-25 червня 2020 року було скликано Священний Синод Вселенського Патріархату на його чергове засідання поточного місяця у Православному Центрі Вселенського Патріархату у комуні Шамбесі міста Женеви. У перший день голови синодальних комісій працювали разом над спільними завданнями. Були присутні багато Ієрархів з Європи.  Continue reading

ТРОХИ ПРО ШУКАЧІВ «ЗОЛОТА ЦЕРКВИ»

Останнім часом ми спостерігаємо бурхливу активність антицерковних кіл, які розгорнули чи не найбільший наступ на Українське Православ’я. Ця війна проти Церкви Христової ведеться різноманітними заходами, зокрема і через дискредитацію архієреїв та священиків, яких спробують представити такими собі «сріблолюбцями», яких не цікавіть нічого крім накопичування власних статків. Звичайно, ми не будемо стверджувати, що таких у Православної Церкви України немає, бо Церква Земна – це живи люди, які часом мають ті самі загани, як і решта суспільства. Але, як і решта суспільства, духовенство має право на захист власної гідності, право на правдиве висвітлення свого приватного життя, у тому числі – майнових питань. Бо в іншому випадку, як на перший погляд здається правдива інформація, може зробитися реальним наклепом, який кидає тінь на всю Церкву. Continue reading

ВИПРОСІМО СОБІ У БОГА ТАКУ ЛАСКУ

З засобів масової інформації ми довідалися про якісь звинувачення п’ятого президента України через Церкву, а саме у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Управління Чернівецької єпархії відкрито заявляє, що Петро Порошенко, як президент України, не мав права не взяти до уваги волання Церкви, зрадити очікування двадцяти мільйонів віруючих, а водночас громадян держави. Continue reading

ШЛЯХ ЖИТТЯ І ШЛЯХ СМЕРТІ

Віра твоя спасла тебе. Іди з миром, – каже Христос до жінки, яка на ділі виявила свою віру, яка своєю ревністю, своїм розкаянням принесла Богові себе у жертву, в дар. Не оглядаючись на те, що скажуть про неї люди, вона шукала в Бога за будь-яку ціну помилування і ласки. Розуміючи як вона жила до цього, жінка прийшла в дім фарисея, виражаючи своє смирення у цілуванні ніг Ісусових. Вона пошановує Христа, виливаючи на нього дорогу пахучу олію, обтираючи ноги Його волоссям голови своєї. Вона не знала як ще просити Бога, як ще виявити свою любов, свою віру, своє сподівання, що Господь простить їй і скаже: “Так. Від сьогодні живи по іншому. Я прощаю тобі  те, що було до тепер.” Щоб це виявити яскравіше, Господь мовчки приймає її вияв віри. Коли ж фарисей, який запросив погостити до себе Великого Учителя, міркує в душі: “який він пророк, якщо він не знає що то за жінка до нього торкається?” Він вважає, що вона оскверняє учителя, що вона нечестива і що не повинен пророк дозволяти такій жінці приходити до себе і торкатися своїх ніг. Continue reading

ШАМАНИ, ДУХІВНИКИ І ПСИХОТЕРАПЕВТИ: ПРОБЛЕМИ ПОКАЯННЯ І СПОВІДІ В СВІТЛІ СУЧАСНОГО ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОГО ПЕРЕХОДУ ДО «ПСИХОЛОГІЧНОГО» СУСПІЛЬСТВА

Серед святих таїнств Християнської Церкви, як видається, сповідь найбільшою мірою пов’язана з викликом самому собі. У таїнстві сповіді найбільш гостро постає питання про те, хто ми, як ми розуміємо себе, наші сильні і слабкі сторони в світлі граничної Христової реальності. Виклик, який ставлять перед нами ці духовні виміри буття, приводить нас до проблеми, яку християни не завжди готові подолати: дуже складно подивитися в обличчя нашої психологічної, а також духовної реальності, відсторонившись від нашого неартистичного уявлення про самих себе. Змиритися з реальністю означає сміливо дивитися на більш глибокі рівні особистому житті, на відміну від речей, які відкриваються через одні лише розум і емоції. Не всі люди погодяться з тим, що досягнення глибин свого внутрішнього Я передбачає ряд факторів і в обов’язковому порядку ту силу, яку мав на увазі Христос, говорячи: «Без Мене не можете робити нічого» [1]. Насправді в більшості випадків такий підхід йде врозріз з життям середньостатистичної сучасної людини. Скільки людей готові спуститися на глибину свого психологічного та духовного життя та зробити це, закликаючи Бога, Який, згідно християнської віри, знає все? Які основи і наслідки такого процесу? Continue reading