Серед тяжких гріхів Православна Церква завжди відзначала гріх самогубства, як гріх, який приводить, у власному розумінні цього слова, до смерті «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього, і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився» (1 Ін. 5:16). Люди, яки здійснили подібний гріх не мають вже можливості принести покаяння в ньому.
Церковні канони забороняють «приношення і молитву» за самогубців, як таких, що свідомо відмовилися від спілкування з Богом. Святитель Тимофій Олександрійський, відповідаючи на запитання про можливість поминання тих, хто свідомо позбавив себе життя, однозначно забороняє церковну молитву про них. Пізніше його відповідь увійшла в корпус правил Вселенської Церкви, як 14-е правило святителя Тимофія Олександрійського. Справедливість цього правила підтверджується духовним досвідом подвижників, які, дерзаючи молилися за самогубців, випробовували непереборну тяжкість і бісівські спокуси.
