Душе моя, душе моя, прокинься, чому спиш?
Кінець наближається, і ти збентежишся… Пробудись же, щоб
пощадив тебе Христос Бог, який всюди є і все наповняє!
(З Великого Покаянного Канону святого Андрія Критського. Кондак)
Всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Ми входимо в Великий Піст, в час, коли кожний з нас повинен потурбуватись за свою власну душу, а пастирі Христові – ще й за души ввіреної їм пастви. Відкладімо нині всяке житейське піклування – так ми співаємо на Божественній літургії під час Херувимської пісні, коли приготовляємось до Великого входу, тому що нажаль ці життєві піклування завжди перешкоджають служити Богові. Як нам зробити так, щоб наш великий вхід в Великий піст був по справжньому молитовно спрямованим на спасіння нашої заблудлої души? Як відкинути принаймні на ці постові дні життєве марнотратство в погоні за славою, владою, власним матеріальним збагаченням та подумати про вічне, про Христа з Його Страстями за наші ж гріхи? Відповідь є – згадати що ми християни не тільки по хрещенню, але ще і по покликанню. Згадати, що пастирі Церкви Христової призвані для навчання народу Божого саме духовним основам, а не матеріальним. Однак не треба забувати, що більшість народу нашого банально виживає, не думаючи про владу, славу, матеріальне збагачення тощо. От їм також треба пояснювати сенс посту, незважаючи на те, що у них все життя – суцільний «піст», нестача і випробування. Потрібно і для них підібрати слова.
Continue reading →