КІЛЬКА АКТУАЛЬНИХ ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО «РОЗМОСКАЛЕННЯ» ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

«Ми усвідомлюємо потребу змін, відходу від пострадянської моделі життя й управління, ми дослухаємося до слушних думок і порад наших вірних і духовенства. Ми відкриті до спілкування, ми не хочемо відгороджуватися від суспільства й закриватися в собі, а намагатимемося зменшувати відстань і загороджувальну стіну між вірними й духовенством, між Церквою та її народом»

Блаженніший Митрополит Епіфаній, Предстоятель ПЦУ, 25.05.19.

Одним із основних завдань, яке стоїть перед Православною Церквою України, і яке особливо підкреслює її Предстоятель, Блаженніший митрополит Епіфаній, є наше повертання до історичних джерел, повний відхід від російсько-імперської моделі. Звичайно, кардинальна зміна свідомості духовенства та вірних ПЦУ відбудеться «не в одну мить». Але, на нашу думку, є певні зміни, таке повертання до історичних джерел Київського Православ’я, яке можна впровадити дуже швидко та яке не потребує особливих зусиль, крім, власне, нашого бажання. Continue reading

КРАХ ОПЕРАЦІЇ «РОЗКОЛ». ЧАСТИНА І. ЩО І ЯК ВІДБУВАЛОСЯ.

Вже від початку переговорного процесу щодо об’єднання Українського Православ’я та отримання Томосу про автокефалію від Матері-Церкви – Константинопольського Патріархату, Росія, зокрема і Московський Патріархат, робили все можливе, щоб зірвати цей процес. Ними були задіяні всі можливі державно-дипломатичні, інформаційні, церковні й фінансові важелі, як для зриву власне українського об’єднавчого процесу, а також відповідного тиску на Вселенського патріарха Варфоломія. Усі ці зусилля Москви на сьогодня добре відомі та проаналізовані багатьма науковцями. Але, було б наївно сподіватися, що після успіху Київського об’єднавчого Помісного собору, коли стало можливим отримання законно обраним Предстоятелем Православної Церкви України Томосу з рук Константинопольського патріарха Варфоломія, Росія відмовиться від своєї мети – знищення Української Православної Помісності. Саме тому, травнева криза 2019 р., коли виникла реальна загроза розколу у новоутвореній Помісній Церкві, яка несла загрозу відкликання Томосу, виникла не без «втручання зовнішніх сил у церковні справи» [1], про що відверто написано у офіційному коментарі на офіційному сайті ПЦУ. У цій статті ми спробуємо відновити хід цього втручання та проаналізувати хід подій. Continue reading

ПІСЛЯ ТОМОСУ ІІ. ЧОМУ ВИНИКЛА РЕАЛЬНА МОЖЛИВІСТЬ РОЗКОЛУ

Сталося те, що мусило статися. Нарив, які «визрівав» у Православній Церкві України ще від часів підготовки Київського Об’єднавчого Помісного Собору, прорвався та дав очікуване загострення – колишній очільник Київського Патріархату, «почесний патріарх» Філарет реально пішов на здійснення розколу новоутвореної ПЦУ заради отримання влади, якої він офіційно зрікся ще 15 грудня 2018 р. Для багатьох українських аналітиків та журналістів такий перебіг подій видався трохи неочікуваним, бо аніяк не вписувався у імідж «мудрого духовного батька», який ретельно й наполегливо створювався «колишньому митрополиту Київському Філарету» [1] не тільки його найближчим оточенням, а і деякими ЗМІ та державними посадовцями. Однак, аналізуючи проблему, навіть ті, хто більш обізнаний в українських релігійних процесах, на великий жаль, не пішли у своїх дослідженнях далі  осені 2018 р. Разом з тим, коли роздивитися перебіг історії більш докладно, коли зазирнути у далекі 80-ті та 90-ті роки ХХ ст., зробиться зрозумілим, що сьогоднішня поведінка «почесного патріарха» цілком прогнозована, а його позитивна роль у визнанні Української Православної Помісності, як мінімум, «трохи перебільшена». У цій статті ми спробуємо згадати та проаналізувати деякі факти історії Українського Православ’я кінця ХХ – початку ХХІ сторічь у світлі діяльності колишнього митрополита Київського Філарета. Continue reading

СЛОВА У СТРАСНИЙ ПОНЕДІЛОК. ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Дорогі брати та сестри!

Сьогодні ми вступаємо у Страсний Тиждень, який скінчиться великою радістю Воскресіння. Смуток темряви, яка від сьогодні насувається, змініться для Православних Християн Великоднім Святом, перемогою життя над смертю…

Але для нас, патріотів України, тих, хто жертвував собою на Майдані або не ховався за «жіночу спідницю» у часі російської агресії, «хмари закрили сонце» та «надійшла велика ніч»…. Однак ми перемогли цю ніч раніше, переможемо її й сьогодні. Бо Господь зробив так, що світанок неминучий навіть у часі довгої ночі…. Тому наша справа вистояти, не впадати у відчай, вірити у Христову Правду, яку неможливо перемоги. Continue reading

ЩОДО НЕКОРЕКТНОСТІ КАТОЛИЦЬКИХ ВИЗНАЧЕНЬ «КИЇВСЬКЕ ХРИСТИЯНСТВО» ТА «ЦЕРКВИ ВОЛОДИМИРСЬКОГО ХРЕЩЕННЯ», А ТАКОЖ ПРИЧИНИ ЇХ ВИНИІКНЕННЯ

Кілька років тому, з подачі представників Української Греко-Католицької Церкви (далі УГКЦ), у суспільний та науковий обіг почали впроваджуватися синонімічні терміни «Київське християнство» та «Церкви володимирського хрещення» стосовно УГКЦ та Православних юрисдикцій в Україні, переважно до Київського Патріархату й Української Автокефальної Православної Церкви, а на сьогодні Православної Церкви в Україні (далі ПЦУ). За досить короткий час відбулося поширення цих визначень не тільки в українському, а й закордонному середовищі. Також, саме через цю термінологію УГКЦ доводить своє право на доуніатську спадщину Київської митрополії Константинопольського патріархату, зокрема і право служіння у Софії Київській. У цій статті ми спробуємо проаналізувати коректність цих визначень у історичному та богословському контексті. Continue reading

ДО ПИТАННЯ ІСТОРІЇ КОНФЕСІЙНОГО СТАНОВИЩА У КИЄВІ КІНЦЯ XVI – ПОЧАТКУ XVIІ СТОЛІТЬ У СВІТЛІ ПРАВОСЛАВНО-УНІАТСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ

Після заяви очільника Української Греко-Католицької Церкви про намір звершити богослужіння у Київської Софії та листа патріарха Філарета, який не радить цього робить з огляду на можливі наслідки для мирного конфесійного співіснування, розвернулася широка дискусія, яка, у своєму підґрунті, має питання конфесійного становища у Києві кінця XVI – початку XVIІ століть. У даній статті ми спробуємо розібратися у деяких історичних обставинах, що виниклі після Брестських соборів 1596 р. Continue reading

ПІСЛЯ ТОМОСУ. ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

Третього лютого 2019 року відбулася інтронізація глави Православної Церкви України (далі – ПЦУ), митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Це було остання урочиста подія, яка офіційно завершує процес канонічного створення нового члена Вселенського Православ’я. Таким чином, через півтора місяця після об’єднавчого собору та майже місяць після вручення Томосу, ПЦУ увійшла до другого етапу свого існування – власне помісного церковного життя, хоча і в умовах перехідного періоду. Однак попередній, перший період, який повинен був стати часом справжнього об’єднання, пройшов дуже важко та додав певний дисонанс в радість події, яку глава ПЦУ, владика Епіфаній, назвав «Другим хрещенням України, тому що ми отримали свою незалежну Українську Церкву».

У цій статті ми спробуємо зібрати і проаналізувати деякі факти, які проявилися у перші півтора місяці життя Православної Церкви України. Continue reading

ГІБРИДНА ВІЙНА МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ АБО ЩЕ РАЗ ПРО ВШАНУВАННЯ СВЯТИХ…

Одним з способів просування ідей «русского мира», чим активно займається Московський Патріархат в Україні, є спроби нав’язати нам власну агіографічну концепцію. Простіше кажучи, привчить українських православних вшановувати найперше пам’ять російських святих, хай навіть досить сумнівних.

Саме це відбувається і сьогодні, 24 січня / 6 лютого, коли стрічки багатьох священиків та вірних Православної Церкви України в соціальних сітках наповнені словами вшанування якоїсь «блаженної Ксенії Петербурзької», яка стоїть як особливо шанована в церковних календарях виключно Московського Патріархату. Подібна незрозуміла активність приводить до думки, що дехто навіть не здогадується про справжні історичні коріння вшанування святої Ксенії та новітньої гібридної провокації РПЦ. Continue reading

МОНАСТИРСЬКА ДИДАКТИЧНА ІКОНА

«Розп’ятий чернець». Афон, XVІ ст.

Монастирська дидактична ікона, яка створювалася не для поклоніння, а для навчання та нагадування, є однією з найменш відомих форм іконографії. Це, на наш погляд, пов’язано як з досить обмеженим варіантом зображення, так і з фактом закритості внутрішнього життя православних монастирів. Адже таки ікони писалися не для храмів та загалу вірних, а виключно для ченців. У цій статті ми торкнемся історії з’явлення та розповсюдження, а також розглянемо кілька варіантів подібних ікон, які отримали найбільше розповсюдження. Continue reading

КИЇВСЬКИЙ ОБ’ЄДНАВЧИЙ СОБОР 2018 РОКУ. СПРОБА СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

У суботу, 15 грудня 2018 р., відбувся Київський об’єднавчий Собор, на якому була створена єдина автокефальна православна церква України та обрано її Предстоятеля. Уже ввечері того ж дня Вселенський патріарх Варфоломій передав своє благословення новообраному митрополиту Київському і всієї України Епіфанію, а в неділю, 16 грудня, Предстоятеля Православної Церкви України поминали серед інших очільників автокефальних Православних Церков під час літургії в Константинополі. Таким чином, було завершено канонічне оформлення нової Помісної Церкви та скінчений багаторічний поділ Українського Православ’я. Це, без перебільшення, епохальна подія звернула на себе увагу практично всього суспільства не тільки в Україні, а й за її межами, породило багато домислів та інсинуацій, тому у цій статті ми попробуємо проаналізувати події, що передували собору, а також дати певний аналіз його проведенню та рішенням. Continue reading