ОБ’ЄДНАННЯ ЯКОГО НЕ СТАЛОСЯ. ЯК ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ ЗІРВАВ ОТРИМАННЯ ТОМОСУ В 2011 р.

Кілька днів тому, на початку червня 2020 р., у соціальній мережі «Facebook», з’явився черговий допис одного з прибічників колишнього Київського митрополита Філарета (Денисенко), де «очільник Київського Патріархату» подається як єдиний борець за об’єднання Українського Православ’я та здобуття «справжнього Томосу». Отже, хочеться трохи розповісти, як направду цей церковний діяч «боровся за об’єднання», яке було основною умовою надання Томосу з боку Вселенського Патріархату.

Ми не будемо тут піднімати питання 1992-2005 рр., коли позиція колишнього митрополита Київського Філарета стала на завади об’єднання та визнання Київського Православ’я. Тут кожний випадок може бути окремим дослідженням, вартим наукового ступеня. Ми зупинимося тільки на подіях 2011 р., бо вони відбувалися через посередництво та з благословення Вселенського Патріарха, мусили здійснити об’єднання УПЦ КП й УАПЦ, з наступним наданням Томосу про автокефалію Київського Православ’я. Наслідком цих подій та їх дзеркальним відбитком, була спроба об’єднання цих гілок Українського Православ’я у 2015 році, яка зазнала поразки через ці самі проблеми, як і в 2011 р. Саме тому, на нашу думку, події 2011 р., що є лакмусом подальших подій, також є маркером ставлення до об’єднання саме колишнього очільника УПЦ КП Філарета (Денисенко)

Під час відвідин Києву Вселенським патріархом Варфоломієм у 2008 р., їм було сказано, що вилікування розділення та надання Томосу про автокефалію, нерозривно пов’язано з об’єднанням православних у єдину Церкву, а найперше – об’єднання Української Православної Церкви Київського Патріархату й Української Автокефальної Православної Церкви. Бо саме ці юрисдикції наполегливо зверталися до Константинопольського Патріархату щодо визнання їх автокефального статусу як єдиної Православної Помісної Церкви України. Почався довгий процес консультацій та приватних перемов, які ми покидаємо за кадром, та переходимо саме до подій жовтня-грудня 2011 р.

Як у подальшому і відзначалося у підсумковому документі, процес перемов щодо об’єднання УАПЦ та УПЦ КП, розпочався з благословення Вселенського Патріархату. Після довгих приватних консультацій, 14 вересня 2011 р. відбулася закрита зустріч керівників УПЦ КП та УАПЦ – Патріарха Філарета (Денисенка) і Митрополита Мефодія (Кудрякова). Глави Церков домовилися про створення комісій, які будуть вести переговори про об’єднання. Згодом, вже 18 жовтня, у Тернополі відбувається позачерговий архієрейський собор УАПЦ. На якому митрополит Мефодій доповів про зустріч та запропонував архієреям висловитися щодо можливості реальних переговорів з УПЦ КП щодо об’єднання. Загалом. реакція архієреїв УАПЦ була позитивною, але висловлювалися певна недовіра щодо тогочасного очільника УПЦ КП. Зокрема архієреї висловили побоювання, що з боку Філарета мова йде не про об’єднання, а готується приховане поглинання єпархій та парафій УАПЦ. Для запобігання цьому, було пропоновано ряд пропозицій, основною з яких було обрання нового Предстоятеля на об’єднавчому соборі (саме цей варіант був здійснений під час створення ПЦУ 15 грудня 2018 р.).

Не дивлячись на всі проблеми, 27 жовтня 2011 р. у Києві був підписаний спільний документ:

ПІДСУМКОВИЙ ДОКУМЕНТ СПІЛЬНОГО ЗАСІДАННЯ КОМІСІЙ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ДІАЛОГУ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВОЮ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ТА УКРАЇНСЬКОЮ АВТОКЕФАЛЬНОЮ ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВОЮ ЩОДО ОБ’ЄДНАННЯ

Ми, члени комісії для ведення діалогу між Українською Православною Церквою Київського Патріархату та Українською Автокефальною Православною Церквою щодо об’єднання, сформованих Священним Синодом УПЦ КП і Архієрейським Собором УАПЦ, з благословення Предстоятеля УПЦ КП Святійшого Патріарха Філарета і Предстоятеля УАПЦ Блаженнійшого Митрополита Мефодія за взаємною домовленістю зустрілися 27 жовтня 2011 р. в м. Києві у Михайлівському Золотоверхому монастирі на спільне засідання.

У підсумку обговорення комісії прийшли до наступних міркувань і пропозицій для досягнення об’єднання і утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви:

1. УПЦ КП та УАПЦ закликають представників УПЦ (Московського Патріархату) відновити діалог щодо подолання церковного розділення та утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви на засадах автокефалії. Разом з тим якщо представники УПЦ (МП) з якихось причин не можуть зараз взяти участь у діалозі, це не є перешкодою для об’єднання УПЦ КП і УАПЦ.

2. УПЦ КП і УАПЦ мають надію на те, що Константинопольська Мати-Церква і Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій, бачачи досягнення Українськими Церквами добрих плодів на шляху об’єднання, здійснять рішучі кроки до унормування положення Православної Української  Церкви у Вселенському Православ’ї та визнання її автокефалії. УПЦ КП і УАПЦ констатують, що початки об’єднавчого процесу були покладені з благословення Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія та в його присутності підписанням «Симфонітікону».

3. УПЦ КП та УАПЦ, на основі досягнутих раніше домовленостей, взаємно визнають благодатність звершуваних в них Таїнств. Для досягнення церковної єдності духовенство і єпископат взаємно визнаються у сущому священному сані.

4. На підставі попереднього та враховуючи раніше досягнуті домовленості визнати можливим євхаристичне співслужіння і на рівні духовенства, і на рівні архієреїв – за взаємною згодою, що співслужать.

5. Залишити минулому взаємні образи та простити одне одному за заповіддю Господньою колишні провини. Запропонувати Священному Синоду УПЦ КП та Архієрейському Собору УАПЦ визнати недійсними або такими, що втратили силу будь-які попередні рішення, заборони чи відлучення від церковного спілкування щодо ієрархів, духовенства і мирян двох Церков – як ті, що сталися між УПЦ КП і УАПЦ, так і накладені іншими Церквами.  

6. Визнати і офіційно закріпити у церковних документах, що відродження УАПЦ в Україні у 1989 р. та обрання Всеукраїнським православним церковним собором у 1990 р. блаженної пам’яті Мстислава (Скрипника) першим Патріархом Київським і всієї України є одним з наріжних каменів і основою для розбудови єдиної Помісної Православної Української Церкви на засадах автокефалії. Сприяти узгодженню поглядів на події церковної історії в Україні, особливо тих, які стосуються відродження і утвердження автокефалії Української Церкви.

7. З огляду на історичну традицію та враховуючи виникнення складностей у разі переоформлення різних документів, визнати можливим зберегти для бажаючих церковних юридичних осіб в статутах офіційну назву «Українська Автокефальна Православна Церква». З цих же мотивів для об’єднаної Церкви в цілому зберігається назва «Українська Православна Церква Київський Патріархат». Назва «Українська Автокефальна Православна Церква» може бути закріплена у церковному статуті, як друга офіційна назва Церкви. Митрополит Макарій запропонував для об’єднаної Церкви назву «Українська Автокефальна Православна Церква Київський Патріархат».

8. Довершити об’єднання УПЦ КП і УАПЦ в єдину Церкву на спільному Всеукраїнському православному церковному соборі, який провести до кінця 2011 р. Для обговорення порядку проведення Собору запропонувати УПЦ КП і УАПЦ утворити спільну Передсоборову комісію. Запропонувати визначити пропорційну норму представництва на Соборі для кожної єпархії у відповідності до кількості діючих в ній парафій.

9. Просити Предстоятелів УПЦ КП та УАПЦ погодити спільне бачення щодо керівництва об’єднаною Церквою.

10. Визначити, що у об’єднаній Церкві архієреї зберігають керівництво тими єпархіями, які вони мають на час проведення Собору. Благочинні (декани) та настоятелі парафій також зберігають свої посади та належать до тих єпархій, в яких вони служать на момент проведення Собору.

Цей Підсумковий документ складений у двох однакових примірниках, які підписано членами двох комісій. Після його затвердження Предстоятелями УПЦ КП і УАПЦ викладені в цьому документі принципи виносяться на розгляд у обох Церквах, після чого повинно відбутися наступне спільне засідання комісій.

Документ підписали:

– з боку Київського Патріархату:

митрополит Львівський і Сокальський Димитрій,

єпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній,

єпископ Богуславський Євстратій;

– з боку УАПЦ:

митрополит Галицький Андрій,

митрополит Львівський Макарій,

єпископ Житомирський і Поліський Володимир,

єпископ Львівський і Самбірський Іоан,

єпископ Вишгородський і Подільський Володимир

Отже, як бачимо з документу, підґрунтя можливого об’єднання 2011 р. було практично ідентичне тому, яке було здійснене 2018 р: об’єднавчий собор за участю представників Вселенського Патріархату та вибори нового Предстоятеля.

При цьому, як і в 2018 р митрополит Макарій, Предстоятель УАПЦ митр. Мефодій висловив готовність піти в відставку. Більш того, що є на наш погляд найголовнішим, ані Філарету, ані митр. Мефодію, ніхто не заважав висунути свою кандидатуру на посаду Предстоятеля об’єднаної Церкви. Відзначимо, що зважаючи на тогочасне співвідношення кількості єпископату та парафій між УПЦ КП і УАПЦ, фактична перемога Філарета була безальтернативною. Але тільки в одному випадку – одностайній підтримці його кандидатури з боку УПЦ КП. І, на нашу думку, обпираючись на події 2018 р., такої упевненості у колишнього Київського митрополита Філарета не було…

Як у подальшому розповідав спочилий митрополит Мефодій, зокрема і в присутності автора цієї статті, Філарет в ультимативної формі відмовився від будь-яких виборів Предстоятеля, тільки приєднання до УПЦ КП. Але навіть у цьому випадку УАПЦ була готова йти на компроміс – залишитися автономною структурою на зразок РПЦЗ в Московському Патріархаті. Останнє було певною гарантією для її єпископату та священиків. Однак і цей варіант був відкинутий Філаретом, а єдине, що пропонувалося – уведення двох представників УАПЦ постійними членами Священного Синоду УПЦ КП. Єпископату УАПЦ стає зрозумілим – готується банальне поглинання без жодних гарантій….

Отже, враховуючи байдуже, можливо навіть вороже, ставлення до об’єднавчого процесу з боку тогочасного президента Віктора Януковича та його адміністрації, ультиматум Філарета означав зрив всього процесу перемов УАПЦ та УПЦ КП. Незабаром, вже в кінці листопаду – початку грудня 2011 р., почалася потужна інформаційна компанія УПЦ КП, метою якої було зняти провину за зрив об’єднання з Філарета. При цьому прибічники Київського Патріархату не робили секрету з того, що саме його відмова йти на вибори або надавати якісь гарантований статус УАПЦ, була головною причиною провалу.

Зрив об’єднавчого процесу 2011 р. був адекватно сприйнятий Константинопольським патріархатом, який ще раз переконався в токсичності особи колишнього Київського митрополита Філарета, його неспроможності на будь-які компроміси, які стосуються особистої влади. Сьогодні вже достеменно відомо, що це саме відбулося і в 2015 р., вже в присутності спостерігачів Вселенського патріархату. Реально це відклало об’єднавчий процес Українського Православ’я та отримання Томосу до 2018 р., коли до цього підключилася і державна влада України. Але навіть на Київському об’єднавчому соборі, не дивлячись на попередню особисту відмову від статусу Предстоятеля, Філарет до останнього ставив ультиматуми та боровся за особисту владу в ПЦУ, а потім намагався вчинити її розкол.

Таким чином, на нашу думку, від самого початку розділення, колишній Київський митрополит Філарет ніколи не виступав за об’єднання Київського Православ’я, навіть на рівні УАПЦ та УПЦ КП, а дбав тільки за заховання особистої влади як «предстоятеля». При цьому доля Українського Православ’я, його визнання, цьому архієрею, без збереження його керівництва, була байдужа.

прот. Сергій Горбик, «Православний центр св. Івана Богослова», м. Чернівці.