ПРАВОСЛАВНЕ І ЗАХІДНЕ БОГОСЛОВ’Я

Коли мене запрошують для розмови з представниками духовенства, які вивчають пастирське служіння, то я звичайно підкреслюю, що богослов’я є пастирським, а пастирське служіння – це богослов’я. Коли хтось бажає пасти конкретне словесне стадо, коли пасуть людей, то тоді необхідно бути богословом. Continue reading

РІЗДВО ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

За 5508 років до Різдва Христового Бог за переступ Його заповіді вигнав наших предків з раю, але по Своєму великому милосердю пообіцяв їм Спасителя (Бут.3.4) і цю обіцянку неодноразово повторював (Бут.22.18, 2Цар.7.12-13), щоб підготував людей до Його пришестя. Всі пророчества щодо появи на світ Сина Божого збулися. Навіть пророки іудейські знали, що Він має народитися у Вифлиємі. Continue reading

ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ І ПРИМИРЕННЯ! [ТРАГЕДІЯ ЛЮДЕЙ ВІЙНИ В ОДНІЙ КОРОТКІЙ БІОГРАФІЇ...]

На цій давній світлині мій рідній дід – батько мого батька Семен Михайлович Рудюк 1919 р. н. Загинув у Колтівському прориві (Бродівський котел), в боях за Львів 27 липня 1944 р. Через декілька днів 5 серпня 1944 р. народився мій батько Микола Семенович Рудюк. Мобілізований до лав Червоної армії після звільнення села Криворудка, Антонінського р-ну, Кам’янець-Подільської обл. (тепер Красилівський р-н, Хмельницької обл.) 15 березня 1944 р. Пережив страшні бої під Тернополем. Там загинуло чимало наших односельчан. Тяжка і трагічна доля цих молодих хлопців. Continue reading

ПРАПОР У РУКАХ ХРИСТА

Христос спускається в пекло. Мозаїка на марці пошти Греції (1970 р.)

Прапор в руках Христа є виключно на іконах, пов’язаних з Воскресінням і зішестям в пекло, і більше ні на яких інших.

Вперше в руках Христа прапор з’являється на зображеннях, характерних для західноєвропейського християнства – а саме, на іконах «Descensus ad inferos», Зішестя в пекло. Вони пов’язані з догматом Апостольського Кредо.  Саме на ілюстраціях цього догмату, причому тільки починаючи з XII ст., у руках Христа вперше з’являється прапор. Continue reading

ПАТРИСТИКА В КУЛЬТУРІ ЗАХІДНОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Середньовічна культура неможлива взагалі без тієї спадщини, яку ми називаємо патристикою, або творами Отців Церкви. Отцями Церкви називаються цілий ряд мислителів (як би ми зараз сказали – діячів, але це не дуже вдале слово) церкви перших століть християнства. Апостоли – це більш ніж Отці. Але, вже перші апологети – Тертуліан, Юстин – в той же час вважаються Отцями Церкви, вчителями. Continue reading

ПОВЕРТАННЯ ДО ДЖЕРЕЛ АБО МАРНОТРАТСТВО? ПРО ПРОБЛЕМУ ВІДРОДЖЕННЯ ДИЯКОНИС У ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ

Дискусії відносно відновлення служіння дияконис у Православній Церкві велися ще з ХІХ ст., однак увесь цей час питання залишалося більш теоретичним, було переважно прерогативою істориків та літургістів. Однак, 16 листопада 2016 р., Олександрійський патріархат прийняв рішення про відновлення служіння дияконис [1], а вже в кінці лютого 2017 р., Патріарх Олександрійський і всієї Африки Теодор II присвятив в диякониси кілька жінок [2]. Ця подія підняла питання служіння дияконис на цілком інший рівень, адже воно вже практично стосувалося всієї повноти Вселенського Православ’я. Найперше – через канонічне ставлення до посвячених Олександрійським патріархом жінок. Не залишилося в боку і Українське Православ’я, де деякі священики і науковці побачили в цьому позитивний прогрес у питанні служіння жінок у Православній Церкві, а дехто – небезпечну для православ’я ліберальну тенденцію. Continue reading

НАЦІОНАЛІЗМ В РОСІЙСЬКИХ ЦЕРКОВНИХ ТЕКСТАХ

У визвольній віковій боротьбі українського народу проти московського поневолення активну участь по стороні його ворогів завжди бере також Російська Православна Церква. Справедливі змагання нашого народу за своє визволення Російська Церква засуджує, анатематствує та вживає всіляких доступних їй засобів, щоб цим змаганням стати на перешкоді. Тож для того вона використовує амвони, релігійно-богословську пресу, дозволяючи собі на випади, які на далеку відстань розминаються з християнським вченням про свободу, та взагалі з християнською етикою й законом.  Continue reading

СВЯЩЕННІ КАНОНИ В ЖИТТІ ЦЕРКВИ – «УМОВИ ТЛУМАЧЕННЯ СВЯЩЕННИХ ПРАВИЛ»

Священні канони є найважливішим джерелом канонічного права, оскільки містять найбільш достовірні відомості не тільки з церковних питань, що виникали в розглянуту епоху, а й про способи їх вирішення Церквою. Однак оцінка канонів як джерела канонічного права передбачає об’єктивний підхід до проблеми Боголюдської природи Церкви, її духовної сутності і особливої історичної місії. Отже, необхідно відрізняти тимчасові передумови і буквальне історично обумовлений зміст цих канонів від вираженої в них совісті Церкви у вирішенні безперервно виникаючих питань, щоб уникнути неправильне тлумачення змісту одкровення у Христі. Ця відмінність є надзвичайно важкою, оскільки в канонах церковна совість виражається в історично і морфологічно обумовленій формі по відношенню до кожної розв’язуваної проблеми і до панівних в цю епоху умов. Очевидно, що провести цю відмінність можна лише на основі історично-канонічного дослідження. Для цього, однак, необхідно спеціально розглянути і оцінити інші джерела історії Церкви та прийняти до уваги деякі основні екклісіологічні передумови, без яких неможливо правильне тлумачення правил. Continue reading

ДУМКА СВЯЩЕННОГО СИНОДУ БОЛГАРСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРВИ – БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ ПРО КРИТСЬКИЙ СОБОР І ЙОГО ДОКУМЕНТИ

Думка Св. Синоду (БПЦ) щодо Собору на Криті (2016) і тексту

«Ставлення Православної церкви до решти християнському світу»

Св. Синод на своєму засіданні 15.11.2016 р, прот. № 22 – в повному складі, розглянувши текст «Ставлення Православної церкви до решти християнського світу», що прийнятий в червні на соборі на о. Крит, Греція, прийшов до наступної думки:

На засіданні від 01.06.2016 р, прот. № 12, Св. Синод в повному складі вирішив запропонувати перенести Великий і Святий собор Православної Церкви, щоб продовжити підготовку до його проведення. Св. Синод заявив, що в іншому випадку БПЦ-БП не буде брати в ньому участи. Continue reading

ПРОРОК ОСІЯ І ЙОГО АЛЕГОРИЧНИЙ ШЛЮБ

Пророк Осія, як повідомляє нам його книга, був сином Беериї і походив з Північного царства. Згідно з назвою його книги (Ос. 1: 1), він жив за часів царів Озії (787-736), Іоафама (756-741), Ахаза (741-725) і Єзекія (725-697) царства юдейського, а також Ієровоама II, сина Іоасового (787-747), царства Ізраїльського. Його проповідницька діяльність датується VIII століттям до н.е., після пророка Амоса і до початку діяльності Ісаї. Continue reading