ПІСЛЯ ТОМОСУ. ДОЛЯ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В УКРАЇНІ АБО ЯК ПОЗБУТИСЯ П’ЯТОЇ КОЛОНИ КРЕМЛЯ

Останніми днями медіапростір України заповнили дві протилежних заяви, а саме твердження митрополита Йова (Гечи) про те, що «після Синоду (Константинопольського патріархату – авт.) в Україні на сьогодня немає ніякої іншої юрисдикції, крім Вселенської, всі українські єпископи є єпископами Вселенської церкви і знаходяться в підпорядкуванні патріарха Варфоломія» та відповідь управляючого справами «Московського Патріархату в Україні» (далій МПвУ), митрополита Антонія (Паканича) про невизнання рішення Вселенського патріархату. Ці заяви, на нашу думку, відображають два крайніх погляди на майбутню долю «Московського Патріархату в Україні». Але, як би ми не бажали повного, принаймні переважного, об’єднання Українського Православ’я, мусимо дивитися правді у вічі: Нам ще досить довго прийдеться співіснувати з структурами Московського Патріархату та робити певні зусилля по нейтралізації його діяльності. Тому у цієї статті ми спробуємо проаналізувати тему, яка найбільш обговорюється суспільством: Чи реально витиснути Московський Патріархат з України або, як мінімум, перевести його на маргінес? Які методи, чи сукупність методів мусять бути вжити та ким? Continue reading

ПРАКТИКА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРАВА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИХ ПАТРІАРХІВ

З огляду на останні події у Вселенському Православ’ї, зокрема нездорову критику Константинопольського патріархату з боку представників Російської Православної Церкви, ми вважаємо доцільним перекласти українською мовою та опублікувати працю відомого російського дослідника А. В. Карташова, яка побачила світ ще в далекому 1936 р.

Редакція порталу «Київське Православ’я»

ВСТУП

Завдяки розділу зовнішньому і розпаду внутрішньому колишньої Російської Православної Церкви, помітно виступила на сцену традиційна на Сході головна роль Вселенського Патріарха. Міжнаціональні антагонізми православних країн і народів ускладнили питання про авторитет Константинопольської кафедри присмаком національних пристрастей і створили відому серед слов’янських Церков тенденцію до визнання церковної першості Константинополя до можливого мінімуму. Тим часом, в наші дні постає нагальне питання про організацію будь-якої форми організованої, координованої діяльності всього Православ’я і на зовнішній міжцерковній арені, і у вирішенні назрілих внутрішніх питань. Відійти при цьому від використання успадкованої з нашої східної історії практики якось першості Константинопольського центру абсолютно неможливо. Потрібно її вивчити, врахувати і побудувати новий modus vivendi наших Церков у формах соборного контакту, взаємодії і взаємодопомоги. Потрібна нова міжправославна конституція, при якій автокефальна самобутність наших Церков не виключала б, як тепер, їх регулярного, ділового спілкування. Continue reading

НАСТАВ ЧАС НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Україна здобула незалежність з 1991 року з цього часу (та й до цього, століття тому) православні віруючі та їх лідери – політичні і релігійні – намагалися заснувати незалежну (автокефальну) Українську Православну Церкву.

І з 1991 року Московський Патріархат не може або не хоче врегулювати це розділення в Україні, що залишав мільйони православних віруючих за межами канонічної Церкви. Зараз, після стількох років, після вивчення стількох запитів, і після безлічі особливих оскаржень Вселенський Патріархат Константинополя діє відповідно до своїх церковних обов’язків та канонічного права – зцілити розділення. Continue reading

«МІНСЬКИЙ» СИНОД РПЦ: ПІДСТАВИ, РЕЗУЛЬТАТИ, НАСЛІДКИ

15 жовтня в Мінську відбулося виїзне засідання Синоду Російської Православної Церкви під керівництвом Патріарха Кирила (Гундяєва), яка прийняла цілком передбачуване рішення про розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом. Поряд з цією подією і фактом його проведення вибухнув скандал – за публічну критику поведінки Патріарха Кирила і обговорення його охорони священика Мінської єпархії Білоруського Екзархату о. Олександр Шрамко забороненого в служінні і відправленого за штат. Ці події викликали жваве обговорення на сторінках ЗМІ та соціальних мережах, яке поставило деякі гострі питання. У цій невеликій статті ми спробуємо проаналізувати і дати відповідь на деякі з них. Continue reading

ДУМКИ ПРО УКРАЇНУ

Ні для кого нині не є секретом, що Вселенський Патріархат Константинополя прийняв рішення надати автокефалію православним християн України (рішення Синоду від 20 квітня 2018 г.). Дане рішення прийнято під його особисту відповідальність (канони 9, 17 і 28 IV Вселенського собору).

Дане рішення було практично нав’язано подіями в Україні протягом останніх 25 років, де існує так звана «канонічна» Церква, яка перебуває під юрисдикцією Московського Патріархату, і дві, так звані «розкольницькі» церкви, що знаходяться під юрисдикцією Патріарха Філарета і митрополита Макарія. Все це дає привід поставити під сумнів і накликати дуже важкі випробування на єдність між усіма тими, хто у цій країні сповідує православну віру. Крім того, ця нескінченна криза ставить під загрозу всі загальні блага суспільства. Треба бути або сліпим, або бездушним, щоб не усвідомлювати, що насильство і безчинства, які відчувають практично щодня наші православні брати і сестри в Україні, є неприйнятними, нестерпними та непрощенними. Continue reading

ЄРЕСЬ ПАПІЗМУ? ВІДПОВІДЬ МИТРОПОЛИТУ ІЛАРІОНУ АЛФЕЄВУ

Тристоронній диспут між українцями, росіянами та Вселенським Патріархатом про можливість церковної незалежності України обіцяє бути найсерйознішою проблемою для православної християнської єдності нашого покоління. З чисто політичної точки зору українська автокефалія представляє для Російської Православної Церкви повну катастрофу. Вона не тільки позбавить РПЦ однієї третини її парафій та підірве проект «Русский Мир», але і докорінно відкине претензії Московського Патріархату на лідерство у всьому православному християнському світі. Continue reading

НЕ ПЛУТАЙТЕ АВТОКЕФАЛІЮ З ТЕОЛОГІЄЮ

За всю нашу історію світські географічні регіони диктували кордони єпископських кафедр і автокефальних церков. Рішення вселенських соборів, які іноді підтверджували цю юрисдикцію, були прагматичними зусиллями з вирівнюванням і часто перестроюванням – церковної мапи відповідно до зміни політичних реалій. Коротше кажучи, немає нічого по богословськи значимого у церковних кордонах. Continue reading

СПІЛЬНА ЗАЯВА ПРЕДСТОЯТЕЛІВ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ

Ми, очільники двох Помісних Церков, які зустрілися на польській території, відчуваючи відповідальність за життя Святого Православ’я у сучасному світі, його мир, єдність і дотримання догматичного і канонічного порядку, перед викликами того досвіду, в якому Православ’я в Україні живе зараз, Continue reading

ТОМОС КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО СОБОРУ 1484 р. З УРОЧИСТИМ ЗАСУДЖЕННЯМ УНІАТСЬКОГО ФЕРРАРО-ФЛОРЕНТІЙСЬКОГО СОБОРУ

Цей святий, великий і вселенський собор, по волі Божій, за сприяння Божественної благодаті і завдяки зусиллям блаженних і найсвятіших патріархів царюючого міста Константинополя зібрався в Божественному і всечесному храмі Пресвятої Богородиці Паммакаристи, коли кермо Вселенської Церкви тримав спершу нині покійний славний Владика Максим, а потім нині правлячий Владика Симеон, визначає наступне: Continue reading