З початку 1970-х років в Афонській Республіці спостерігається не тільки зростання населення, але й наявність ознак, що свідчать про її відродження. Зрозуміло, своєрідність цього товариства не дозволяє оцінювати його тільки на підставі стандартних статистичних показників, які застосовуються по відношенню до мирських співтовариств. Глибина внутрішнього життя людини, і особливо ченця, знаходиться за рамками соціологічних досліджень. Тим не менше, і статистичні дані мають певне значення. Continue reading
Tag Archives: Історія Київського Православ’я
МОЛЧЕНСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ
Пам’ять 18 вересня / 1 жовтня
Історія Молченської чудотворної ікони Божої Матері тісно пов’язана з Києво-Печерською лаврою, звідки, втікаючи від монголо-татарської навали, прийшли ченці в Молченську пустинь, що біля Путивлю та оселилися там. Коли ченці відійшли до Господа, їх поховали в влаштованої ними печері в Чудній горі, що поблизу Молченського болота. Місцевість та була відлюдна. І люди поступово забули, що в XII-XIII століттях жили там і померли подвижники-ченці з Києво-Печерської Лаври. Continue reading
ДО ІСТОРІЇ КАНОНІЗАЦІЇ ТА ЦЕРКОВНОГО ВШАНУВАННЯ СВЯТОГО РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
У липні в Україні урочисто відзначалися 1000-річчя з дня кончини святого рівноапостольного Великого князя Володимира, цей факт відчутно збільшив інтерес суспільства до церковної історії загалом, та історії канонізації та вшанування святого рівноапостольного Київського князя Володимира.
Для розгляду цього питання нам варто звернутися до історії агіографії Київської православної митрополії Константинопольського патріархату.
Так, перші спроби канонізації Великого Київського князя Володимира почалися – при активному сприянні його нащадків – незабаром після смерті. Вже митрополит Іларіон у своєму «Слові» (середина XI в.) Намагається довести, що «християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості й розуму Володимира Святославовича, а не під впливом і зовнішнім тиском». Автор називає Володимира «рівноапостольним» і вважає за необхідне приєднати його до сонму святих» [1, ст. 716]. Continue reading
АКАФІСТ ПРЕПОДОБНОМУ ПИМЕНУ БАГАТОХВОРОБЛИВОМУ, КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОМУ
Кондак 1
Обраний угодник Христовий Пимен, що хвороби терпливо переносив заради Ім’я Божого. Будь і нам у печалях розрадою, бо підносимо тобі це хваління:
Радуйся, Пимен, у скорботах терпливий, наслідувач добровільних страстей Христових.
Ікос 1
Творця ангелів обрав тебе люб’язно. Від усіх (ченців) був ти відзначений хворобою. Але не нарікав на злу долю, не відмовляв Господню волю. Не можемо ми зрозуміти цього терпіння невимовного, тому так тобі співаємо: Continue reading
300 РОКІВ З ДНЯ УПОКОЄННЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ЄПИСКОПА ЗАХАРІЇ КОРНИЛОВИЧА
- Єпископ Захарія Корнилович – фундатор Свято-Онуфрієвського скита. Портрет пензля С. Панпушина. Колекція портретів КПБА
Єпископ Переяславський Захарія Корнилович, ігумен Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря та фундатор Данилівського Свято-Онуфрієвського скита (р. н. невід. – 28 серпня 1715 р.).
Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир мав величезний вплив на околиці Києва і навіть на віддаленні території. У давні часи перед польським володінням українськими землями в 7-ми верстах на захід від нинішнього села Липовий Скиток, на землях теперішньої Данилівської сільської ради, Васильківського району, Київської області в урочищі «Кладове» існував монастир. Залежність його від Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря була ймовірною, тому що він знаходився на землях, які здавна належали до Київської святині. Можливо ці маєтності дарував Михайлівському монастирю його фундатор князь Київський Святополк-Михаїл (1093-1113). Continue reading
ЖИТТЯ І МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТРОПОЛИТА АРСЕНІЯ МАЦІЄВИЧА НА ТЕРЕНАХ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XVII СТОЛІТТІ
Арсеній Мацієвич народився 1679 року на Волині, в родині бідного уніатського священика у місті Володимир – Волинськ, українець за походженням. Заслуговує великої уваги особливість національно – патріотичного усвідомлення людей і дотримання ними морального і духовного життя. Сімя Івана Мацієвича – батька Арсенія також не була виключенням. Родина була бідною, благочестивою, проте шляхетською. Continue reading
ВІЗАНТІЙСЬКА ТРАДИЦІЯ У БІЛОРУСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ ІКОНОПИСУ XV СТОЛІТТЯ
- Успіння Пресвятої Богородиці. XV ст.
Особлива роль Білорусі у становленні та розвитку іконопису в «Slavia Orthodoxa» (світі слов’янського православ’я) тільки зараз починає освоюватися вченими, що вивчають, а головне – що відкривають нові пам’ятники білоруської культури. [1]
Білорусь є берегинею пізньої візантійської художньої традиції 15 століття, представленої грецькою візантійською або італійсько-критською школою, за визначенням провідних представників російської візантиністки початку ХХ століття М.П. Кондакова і М.П. Лихачова. У XV сторіччі ця традиція була добре відома на білоруських землях і зробила вплив на формування місцевої школи іконопису. Паралельно схожий процес взаємовпливу візантійської традиції і російського іконопису спостерігався в Московії. Для сучасників «критська манера» була вищою оцінкою іконописного твору. Про це йшлося в одному з найзначніших підручників з техніки іконопису Діонісія з Фурньє. А диякон Павло Алепський, син сирійського патріарха, що здійснював разом з батьком подорож по слов’янських землях в XVІІ столітті, по старій пам’яті використовував це поняття, коли треба було похвалити ікони. Continue reading
СМОЛЕНСЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ, ІМЕНОВАНА «ОДИГІТРІЯ»
28 липня / 10 серпня
Смоленська ікона Божої Матері, іменована “Одигітрія”, що означає «Дороговказна», по Церковним переказами, була написана святим євангелістом Лукою під час земного життя Пресвятої Богородиці. Святитель Димитрій Ростовський припускає, що цей образ був написаний на прохання антіохійського правителя Феофіла. З Антіохії святиня була перенесена до Єрусалиму, а звідти імператриця Євдокія, дружина Аркадія, передала її в Константинополь Пульхерії, сестрі імператора, яка поставила святу ікону у Влахернському храмі. Continue reading
1000 РОКІВ МУЧЕНИКІВ СТРАСТОТЕРПЦІВ КНЯЗІВ БОРИСА І ГЛІБА
Сьогодні, 6 серпня, Церква вшановує пам’ять святих страстотерпців князів Бориса і Гліба – синів рівноапостольного князя Володимира Великого, просвітителя Київської Руси-України. Сьогодні 1000 років від їх мученицької блаженної кончини. Агіографічна традиція, як і літописна, зберегла для нас чітку розповідь про вбивство князів їхнім братом Святополком, якому дали прізвисько Окаянний. Continue reading
АКАФІСТ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИКУ АФАНАСІЮ БРЕСТСЬКОМУ
Кондак 1
Зразком істинним Твоєї любові до людей показав Ти, Владика наш Господь, слугу свого Афанасія, зробив Ти його добрим пастирем і зміцнив на боротьбу за спасіння стада Твого православного, милість подав Ти йому навіть до крові постраждати за Святе Православ’я. Тому і його полум’яними молитвами, затверди нас у вірі Православної, Отче, бо ми з вірою і надією співаємо:
Радуйся, преподобномученику Афанасій, непохитний стовп Православ’я. Continue reading