ПРЕПОДОБНИЙ АНТОНІЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ

10/23 липня

Преподобний Антоній Києво-Печерський народився в 983 році недалеко від Чернігова, в містечку Любечі. З юних років маючи страх Божий, він бажав зодягнутися в чернечий образ. Прийшовши в вік, він вирушив мандрувати і, досягнувши Афона, запалав бажанням наслідувати подвигам його святих насельників. Прийнявши тут постриг, юний чернець у всьому догоджав Богу і, ідучи по шляху доброчесності, особливо процвітав у покірності та послуху, так що всі монахи раділи, дивлячись на його святе життя.

Бачачи в Антонії великого майбутнього подвижника, ігумен, по натхненню від Бога, відправив його на батьківщину, сказавши: «Антоній! Пора тобі та інших скерувати до святого життя. Вернися в свою Київську землю, нехай буде на тобі благословення Святої Афонської Гори, від тебе відбудеться безліч ченців».

Повернувшись в Київську Русь, Антоній почав обходити монастирі на Київщині, але ніде не знайшов такого суворої життя, до якого він звик на Афоні.

За Божим задумом, на одному з пагорбів Київських, на крутому березі Дніпра, що нагадувало йому улюблений Афон, в лісі, поблизу села Берестове, він побачив печеру, викопану священиком Іларіоном (згодом святий Митрополит Київський; пам’ять 21 жовтня). Він став подвизатися там в молитві, пості, недосипанні і праці, вживаючи через день трохи їжі, іноді не їв по тижню. Люди почали приходити до подвижника за благословенням, радою, а інші вирішували назавжди залишитися зі святим. У числі перших учнів преподобного Антонія був святий Никон, який 1032 року постриг преподобного Феодосія Печерського († 1074; пам’ять 3 травня), що прийшов у обитель.

Святе життя Преподобного Антонія осяяло всю Київську Русь красою чернечого подвигу. Святий Антоній тих, хто прагнув чернецтва приймав з любов’ю. Після настанов, як має йти за Христом, він наказував блаженному Никону постригати бажаючих. Коли біля Преподобного зібралося 12 чоловік братії, спільними зусиллями була викопана печера і в ній влаштована церква і келії для ченців. Святий Антоній, поставивши над братією ігуменом блаженного Варлама, сам пішов з обителі і, викопавши собі нову печеру, зачинився в ній. Але й там, біля місця його самоти, незабаром почали селитися ченці. Так утворилися Близькі і Далекі печерні монастирі. Згодом над Дальньої печерою була вибудувана ченцями невелика дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері.

По наказу князя Ізяслава ігумен Варлам пішов у Димитріївський монастир. Благословенням преподобного Антонія і за спільною згодою братії, на ігуменство був обраний лагідний і смиренний Феодосій. До того часу число братії вже досягло ста чоловік. Великий київський князь Ізяслав († 1078) подарував ченцям гору, на якій був збудований великий храм і келії, а навколо поставлений частокіл. Так утворилася славна обитель, яка була названа Печерською, як заснована над печерами. Ведучи розповідь про це, літописець зауважує, що хоча й існують багато монастирів, влаштовані багатством царів і бояр, проте вони не можуть зрівнятися з тими, які будуються молитвами святих, їх сльозами, постом і чуванням. Так і преподобний Антоній не мав золота, але своїми працями зростив обитель, незрівнянну з іншими, яка стала першим духовним центром Київської Русі.

За святе життя Бог прославив преподобного Антонія даром прозріння і чудотворця. Особливо це проявилося при побудові їм великої Печерської церкви. Сама Пресвята Богородиця з’явилася йому і преподобному Феодосію у Влахернському храмі, куди вони чудово з’явилися, були захоплені, але не відлучаючись від Печерського монастиря. Отримавши від Матері Божої золото, святі найняли майстрів-мулярів, які, за велінням Цариці Небесної, пішли в Київ для побудови храму в Печерській обителі. При цьому явленні Матір Божа передбачила близьку смерть преподобного Антонія, яка надійшла на 90-му році його життя 7 травня 1073. Мощі преподобного Антонія, по Божу задуму, залишаються прихованими.

Тропар преподобному Антонію Києво-Печерському, глас 4

Від марноти мирської одійшов ти / та, зневаживши світ, по Євангелію за Христом пішов, / і, проживши життям ангельським, до тихого пристановища, до гори Афона прибув, / а звідти на гору Київську з благословення отців прийшов / і там, у подвигу життя звершивши, вітчизну свою просвітив, / і, багатьом ченцям стежку до Царства Небесного показавши, до Христа їх привів. / Молися ж Йому, Антонію преподобний, щоб спас душі наші.

Кондак преподобному Антонію Києво-Печерському, глас 8

Віддавши себе Богові, якого більше за все з молоду полюбив ти, преподобний, / за Ним услід зі всієї душі з любов’ю пішов єси / та все життєве, тлінне відкинувши, як нікчемне, / ти викопав собі  в землі печеру / і, добрий подвиг у ній проти підступів  невидимого ворога звершуючи, / як сонце світлосяйне, на всю землю засяяв ти; / і звідти з радістю перейшов до світлиць небесних. / І нині, коли з ангелами стоїш перед престолом Владики, / спом’яни нас, що шанують пам’ять твою, / щоб ми взивали: радуйся, Антонію, отче наш.

Молитва до преподобного Антонія Печерського

О добрий пастирю і наставнику, війно пам’ятний ченців Русі Київської першоначальнику, преподобний і богоносний отче наш Антонію! Ти вгорі на Небесах, а ми внизу на землі, віддалені від тебе не стільки місцем, скільки гріховною нашою нечистотою, однак, пам’ятаючи твою батьківську любов до людей, рідних тобі, припадаємо і молимося зі зворушенням і вірою: допоможи нам, грішним, очиститися покаянням і бути достойними помилування і прощення від Господа і Сотворителя нашого. Умоли Його благість дарувати нам великі і багаті милості, добре поліття, міцний мир, нелицемірну братолюбність і благочестя, достаток плодів земних, і щоб ми не перетворювали на зло добро, що дарується нам від щедрої правиці Його, але на славу імені Його святого і для нашого спасіння. Збережи, угоднику Божий, твоїм святим заступництвом усіх нас. Охорони, чудотворцю святий, благосильними твоїми молитвами обитель твою, і всю Україну нашу неушкодженими від усякого зла, і всіх людей, що живуть в обителі твоїй, і тих, що на покло­ніння до неї приходять, осіни небесним твоїм благословенням і в скорботах, бідах і хворобах подай їм утіху, визволення і зцілення; щоб ми подячно славили, хвалили і величали Господа, Який прославив тебе, і через тебе дивно благодіє нам, безначального Отця, Єдинородного Його Сина, і Єдиносущного Його Духа, Трійцю Животворчу і нероздільну, і твоє святе за­ступлення навіки-віків. Амінь.