ПРО ДУХОВНІ ТВОРИ КИРИЛА СТЕЦЕНКА

ПЕРША ЛІТУРГІЯ КИРИЛА СТЕЦЕНКА

Кирила Стеценко пише свою Першу літургію святого Іоана Золотоустого, твір масштабний і натхненний. Він виявить стрімкий поступ автора. Попри надмірну перенасиченість його тогочасного життя працею для заробітку – учителювання, регентування в кількох церквах, діяльність оглядача-рецензента оперних вистав у “Раді” – він помітний учасник культурно-громадського спілкування. А ще – автор чимраз популярніших творів, що звучали в концертах.

31 травня 1907 року Кирила Стеценко презентував протоієрею Григорію Серговському, діду дружини, Першу літургію з відповідною присвятою. Це – знаменна подія на творчому шляху композитора: окреслено музичну концепцію, знайдено кореляти поєднання канону відправи з музичною драматургією. Яскравий тематичний матеріал твору, що невдовзі стане репертуарною класикою, буде довершено в Другій літургії 1910 року. Continue reading

ПРО НОСІННЯ І ЗНЯТТЯ КАМИЛАВКИ (КЛОБУКА)

При вході в церкву вівтар усіма ченцям без винятку повинні знімати камилавки (так часто називаються клобуки). Одягати при виході з вівтаря.

Браття, що стоять в храмі, оголюють голови в наступний час: Continue reading

ІЛАРІОН, МИТР. ІКОНОБОРСТВО, ІСТОРИЧНО-ДОГМАТИЧНА МОНОГРАФІЯ, ВІННІПЕГ, 1954

Іконоборство!.. . Коротке слово, а скільки спо­минів викликає воно, споминів тяжких, незабутніх, коли рішалася доля Православ’я, доля єдності Вселенської Церкви Христової. Взагалі, в великих муках народжувалася і перша Церква, і саме Християнство, і власне іконоборство багато додало цих мук. Медіоланський Едикт 313-го року, якого видав перший християнський імператор Костянтин Великий про волю Християнської Церкви, здавалося, навіки покінчив добу гонінь на Неї, але це тільки так здавалося, бо ось незабаром прийшла й нова доба, доба іконоборства, яка була по своїх жорстокостях не легша від часу перших гонінь на християн. Доба іконоборства тяглася довгих 116 літ (726—842), безконечно сильно била всю Церкву, густо кропила її кров’ю, розколювала її на частини, і не раз здавалося, що вже ніколи не прийде Вона до поєднання, що розкол вірних позостанеться навіки. Continue reading

НАЦІОНАЛІЗМ В РОСІЙСЬКИХ ЦЕРКОВНИХ ТЕКСТАХ

У визвольній віковій боротьбі українського народу проти московського поневолення активну участь по стороні його ворогів завжди бере також Російська Православна Церква. Справедливі змагання нашого народу за своє визволення Російська Церква засуджує, анатематствує та вживає всіляких доступних їй засобів, щоб цим змаганням стати на перешкоді. Тож для того вона використовує амвони, релігійно-богословську пресу, дозволяючи собі на випади, які на далеку відстань розминаються з християнським вченням про свободу, та взагалі з християнською етикою й законом.  Continue reading

КАЛЕНДАРНЕ ПИТАННЯ В СВІТЛІ ІСТОРИЧНИХ ТА ДОГМАТИЧНИХ ФАКТІВ

Запропонований у Верховної Раді України законопроект, що пропонує зробити святковим днем не тільки 7 січна, а і 25 грудня, вже викликав жваву «календарну дискусію». Дехто навіть побачив у подібному кроці погрозу «українській ідентичності» або, навіть, православній вірі. Інші – навпаки пропонують святкувати виключно 25 грудня, що, на їх думку, «визволить Україну з полону московської традиції».

На жаль, аргументи сторін в ході дискусії виявляються далекі не тільки від історичної правди, а й богословського контексту. Проблема заплутується ще й тим, що більшість Православних Церков використовують т.зв. новоюліанській календар, в якому нерухомі свято збігаються з григоріанським календарем. Тому, в цій невеликій статті ми постараємося викласти як коротку історію, так і надати догматичну оцінку аргументом обох сторін. Continue reading

ЧИН ПРИЄДНАННЯ КАТОЛИКІВ ДО ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В ТРАДИЦІЇ КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я

Актуалізація питання про спосіб прийняття католиків у Православну Церкву відбулася в зв’язку з створенням єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, а також неоднозначних заяв Ватикану та поведінки папи Франциска, що викликало бажання певної кількості католиків, переважно східного обряду, приєднатися до Українського Православ’я – Української Православної Церкви Київського Патріархату. При цьому, якщо ґрунтуватися на соціологічних дослідженнях 2014-2016 рр., така тенденція переходу бувших українських греко-католиків до православ’я може зробитися масовим явищем після визнання Помісної Православної Церкви в Україні з боку Константинопольського Патріарха. Так, по різним оцінкам, приєднатися до визнаної Помісної Православної Церкви з центром у Києві вже готові від 45 до 60%% вірних УГКЦ. Continue reading

ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ «ЗНАМЕННЯ». ЗНАМЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ЩО БУЛО У НОВГОРОДІ ВЕЛИКОМУ 1170 РОКУ

Пам’ять 27 листопада

Ікона Божої Матері, що має назву «Знамення», зображує Пресвяту Богородицю, яка сидить і молитовно підносить Свої руки; на грудях її, на тлі круглого щита (або сфери) – благословляє Божественне Немовля – Спас-Еммануїл. Таке зображення Богоматері відноситься до числа найперших Її іконописних образів. В усипальниці святий Агнії в Римі в Римі є зображення Богоматері з розпростертими в молитві руками і з Немовлям, що сидить на Її колінах. Це зображення відноситься до IV століття. Continue reading

АРХІЄПИСКОП ВІТАЛІЙ МАКСИМЕНКО – ПЕРШИЙ БУДІВНИЧИЙ «КОЗАЦЬКИХ МОГИЛ»

Понад три з половиною століття минуло з того часу , як замовкли останні громовиці Берестецької битви. Тисячі козацьких лицарів рясно вкрили тілом і напоїли кров’ю поле героїчно-трагічної битви. Над полем бою залягла метрва тиша, яку лише час від часу порушував крик гайвороння, що злетілося на багату здобич. В плині часу губилися сліди битви, зникали насипи, вали, шанці.

Минали роки за роками, і там, де колись були непрохідні багнища, все висохло, і ті місця, що були загачені козацькими тілами, стали родити хлі­бом. Не раз блискучий леміш плуга виорював кості славних предків. Лежа­ли ці кості розкидані по землі без усякої пошани, і тільки сиві хмарі плака­ли над ними холодними сльозами. Але настав цей довгожданий час, коли український народ вклонився останкам, котрі довгі роки топтав і нищив. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ІЛАРІОН, МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ

21 жовтня / 3 листопада

Святитель Іларіон, митрополит Київський (+1055), жив в епоху великого князя Ярослава Мудрого, сина святого рівноапостольного Володимира. В історію Київського Православ’я він увійшов як перший саме київський предстоятель, поставлений на митрополію Собором єпископів Київської Русі.

Окремі факти біографії Іларіона свідчать, що він походив з Київщини. Про це йдеться, зокрема, в «Повісті временних літ». Прийнявши чернечий сан, юний Іларіон пройшов «учення книжне» під керівництвом наставників у Києво-Печерському монастирі. «Києво-Печерський патерик» сповіщає, що в ченці його постриг засновник монастиря Антоній. Оскільки Іларіон був «муж благочестивий, божественний писанням розумний і постник», Ярослав Мудрий зробив його пресвітером у своїй заміській резиденції—Берестові. Ці свідчення можна зіставити з літописними відомостями 1037 р. про те, що князь Ярослав «зібрав писців багатьох», організував перекладання й переписування книг, створивши тим самим при Софіївському соборі в Києві першу бібліотеку Київської Русі. Continue reading

«СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ» МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА: САКРАЛЬНИЙ ВИМІР РУСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Церковно-державні відносини у Православній Церкві в усі часи були актуальним питанням. Церква Христова, будучи Боголюдським організмом, має своєю метою преобразити людську душу, освятити її сутність, привести до спасіння. Таку високодуховну місію Церква звершує над простими людьми, які в той же час є громадянами визначеної держави, носіями певного культурного етносу. Саме в такій площині Церква входить у правову область церковно-державних відносин. Створюється взаємовигідний симбіоз, який церковною термінологією називається «симфонією». Держава, створюючи сприятливі зовнішні умови для провадження тихого й мирного життя християн у всякому благочесті та чистоті, отримує для себе сумлінних та порядних громадян. Continue reading