ТРИ ФРЕСКИ З СЮЖЕТОМ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО НАД ПОХОВАННЯМ В ЕНКЛІСТРІ СВЯТОГО НЕОФІТА НА КІПРІ

У містечку Тала, недалеко від міста Пафос, знаходиться монастир і печерне скит св. Неофіта. Сам скит і його фрески вперше були вивчені в роботах англійського вченого Сирила Манго. [1] Загальний розбір програми розпису церкви монастиря, печерного храму, вівтаря і келії святого справили Андреас і Джудіт Стіліану. [2] Наталя Тетерятнікова в своїй статті розглянула ідею створення loca sancta святим Неофітом в печерному монастирі, де зберігалася частка Святого Хреста Господнього. [3] Новим поштовхом для дослідників послужила перша публікація творів св. Неофіта, здійсненна намаганнями ігумена монастиря, владики Леонтія. [4] У 2000 році був виконаний перший науковий переклад Зводу правил монастиря на англійську мову з рукописи святого Неофіта, що зберігається в Единбурзі. [5] Метою цієї статті стане дослідження унікальної ролі трьох фресок над поховальною нішею св. Неофіта Затворника в іконографічної програмі розписів печерного монастиря.

Святий Неофіт був одним із найбільш плідних письменників християнського Сходу. У своїх творах він спирається виключно на досвід духовних переживань. Ось що він пише в «Заповіті» 1214 року про свого чернечого життя: «…Вдень та вночі млоїло мене бажання безмовності, яке млоїло мене і поза монастирських служб». [6] Саме бажаючи знайти подвижників, які могли б навчити його відлюдницькому життю, св. Неофіт відправився в 1158 році на Святу Землю в пошуках духовного керівника. [7] Пошуки, однак, не увінчалися успіхом, і він повернувся на Кіпр, в монастир Іоана Златоуста. У 1159 році він знову просить настоятеля відпустити його – на це раз в монастирі Малої Азії, на гору Латрос (Λάτρος). Цікаві вже самі спроби молодого ченця покинути острів Кіпр та відправитися на пошуки вчителя. Такі подорожі були дуже поширені серед ченців до XII століття, як і відсутність stabilitas loci, сталості місця перебування для богопосвячених осіб [8].

Гора Латр (Λάτμος, пізніше – Λάτρος) знаходиться в західній частині Малої Азії, недалеко від Мілету, на берегах озера Бафа. Життя місцевих чернечих громад до сих пір не надто відома не тільки широкому колу читачів, але дослідникам [9]. Перші чернечі поселення припадають на VII століття, їх заснували вихідці з Синайського півострова, які через набіги арабів залишили рідні місця. Спираючись на традиції чернецтва Синаю і Палестини, монахи Латроса заснували на початку X століття монастирі Келліваров (η μονή Κελλιβάρων), Стилос (η μονή του Στύλου), монастир Спасителя (η μονή του Σωτήρος). В різний час у монастирях гори Латрос перебували св. Хрістодул Патмосскій (1021-1111), святитель Афанасій, що був Патріархом Константинопольським (1289-1293; 1303-1311). До 1222 року тут налічувалося вже одинадцять монастирів. Чернече життя на горі Латрос почала згасати в результаті турецьких набігів, і до кінця XIV століття монастирі спорожніли [10].

Окремо варто згадати той факт, що на Латросе жив і Павло Новий († 784), Константинопольський Патріарх (780-784), прихильник іконошанування, який, однак, не зважився на відкритий конфлікт з імператором-іконоборцем Львом IV Хазаром. Він вважав за краще відректися від патріаршества через чотири роки та піти в монастир Флора в Константинополі. На гору Латрос майбутній патріарх приплив з Кіпру, з міста Саламина, яке територіально лежить настільки близько від місця народження св. Неофіта, села Лефкара, що з великим ступенем ймовірності можна говорити про те, що саме св. Павло Новий надихнув майбутнього пафоського подвижника до думки оселитися в Латрі.

Однак в порту Пафосу, за переказами, його заарештовують на одну ніч, і протягом цієї ночі стражники викрадають у нього гроші на оплату судна [11]. Очевидно, факт розкрадання монет, призначених на оплату судна в Малу Азію, так вплинув на Неофіта, що він вирішив залишитися на Кіпрі і шукати безмовності та шляхів до святості на рідній землі. Подвижник йде в гори і вибирає місце для свого перебування в 9 кілометрах на північний захід від Пафосу. Знайшовши тут для себе невелику природну печеру, він довгий час розширює і поглиблює її. Робота закінчена в вересні 1160 року. «Виявивши ж, що місце було спокійним і прихованим, почав я висікати печеру і розширювати її, і зривати пошкоджені частини. Так працював я в протягом усього року до наступного вересня і (Свята) Підняття Чесного Хреста ». [12] Печера була розділена стіною таким чином, що центральну частину скаладав вівтар зі Святим Престолом з мармуру, західну – власне сама печерна церква, а північно-східну частину – келія. Св. Неофіт описує печерний скит в своєму трактаті «Ритуал Таїнства». [13] Його архітектурний план був відтворений й опублікований дослідниками порівняно недавно. [14] Святий Неофіт створив монастир зі своїм статутом, який, хоча і співвідноситься зі статутом Студійського монастиря, але має ряд особливостей.

При найближчому розгляді архітектоніки та розпису житла святого виявляється гранична продуманість кожного сюжету розпису, а також кожного сантиметра обсягу келії. Свою келію св. Неофіт облаштував, маючи на увазі тільки найнеобхідніше. Вхід в вівтар знаходиться в південно-західному напрямку, південна стіна келії веде до вівтаря, на ній зображені Розп’яття, Богородиця з євангелістом Іоаном. Кам’яне ложе (1,73 м x 0,63 x 0,40 м) знаходиться біля західної стіни, над ним – кам’яна ніша для книг, перед ложем стіл з плитою (0,85м x 0,56 м) [15]. Два маленьких вікна на східній стіні пропускають світло в келію.

Фрески східної стіни зображують святих воїнів – Федора Стратилата з написом, святого Димитрія та святого Прокопія. Розписи келії були виконані в 1183 році, про що оповідають самі фрески на західній стороні стіни. «Скит … був прикрашений повністю рукою Федора Апсевдіса в році 6691 індикту 1». Феодор Апсевдіс (α-ψευδής – «небрехливий, правдивий») – майстер Константинопольської школи, який приїхав на Кіпр на запрошення митрополита Пафосу. На західній половині північної стіни розташована також і композиція трифігурного деісуса (δέησις – «прохання, благання»): сидить на троні Христос в оточенні Богородиці та святого Іоана Хрестителя, які молитовно здіймає руки до Господа. Святий Неофіт зображений таким, що припадає до правої ступні Христа. Текст його «Благання» наведено на свитку: «Μητρικαῖς Χριστὲ λιταῖς καί βαπτιστοῦ σου θρόνω σου σελπῶ σεφθῶς παρισταμένων, θείω σου ποδί ἱκετικῶς κειμένω ἵλεως ἔσο νῦν καί είς τούς αιώνας» ( «Молитвами Твоєї Матері і Твого Хрестителя, які з благоговінням стоят перед твоїм святим троном, будь милостивий, О Христос, нині і на віки до благаючого у Твоїй божественної ступні»). На цій же стіні знаходиться напис, що вказує на могилу Святого Неофіта. Могила була висічена самим відлюдником, щоб йому, за традицією чернечого життя, роздумувати про смерть щодня. Поховання було виконано в кам’яній ніші, в кам’яному саркофазі, сама труна св. Неофіта була зроблений з євангельських порід дерев – кипариса, сосни і кедра: «…склав похоронну раку вже задовго і вклав ящик із сосни, кедра і кипариса». [16] Саме ці породи дерев згадані в Біблії: «Καὶ ἡ δόξα τοῦ Λιβάνου πρὸς σὲ ἥξει ἐν κυπαρίσσῳ καὶ πεύκῃ καὶ κέδρῳ ἅμα, δοξάσαι τὸν τόπον τὸν ἅγιόν μου καὶ τὸν τόπον τῶν ποδῶν μου δοξάσω (Ησαΐας, Κ.60.13)» ( «Слава ліванська прийде до тебе, кипарис, і певга, і разом кедр, щоб прикрасити місце святині Моєї, і Я прославлю підніжжя ніг Моїх». Книга пророка Ісаї, 60:13). Залишається зауважити, що більшість дерев, що ростуть сьогодні на Кіпрі дерев – коніфери (хвойні): пінії, Pinus brutia, кедри, Cedrus libani brevifolia та кипариси, Cypressus semperivivens.

Поховання в кам’яному і дерев’яному саркофазі був дуже поширений на Сході вже з часів Стародавнього Єгипту. Формули підношення використовувалися не тільки багатими і знатними, але практичними всіма, вони вирізалися на саркофагах, дверях або заупокійних стелах. Важливим було згадка імені померлого у формулі, прохання про прощення та принесення дарів. Іншим важливим елементом поховання були настінні розписи з благаннями та заклинаннями. Розписи та тексти пірамід повинні були забезпечити померлому захист від ворожих сил – у вигляді супровідників і, що найголовніше, забезпечити воскресіння померлого.

У похованні святого Неофіта, яке він сам продумав і заповідав зробити, проглядаються традиційні ритуали Сходу: поховання в дерев’яному гробі, який покладені в кам’яний саркофаг, який з свою чергу був замурований в стіні його келії. Похоронна ніша була замурована за заповітом самого святого Неофіта, і нова стіна знову розписана фресками по вибору художника. Весь порядок поховання був описаний в 24-му розділі Канону: «Але якщо я буду знайдений покликаним до Господа і Бога нашого Ісуса Христа, не сумуйте, брати, без міри, але так ніщо не здається чужим вам в смертної природі, але за краще вважайте принести про мене гідні молитви, і, прославить всемилостивого Бога і піднести до Нього належні піснеспіви, позакривайте мої тлінні останки в раку, яку я зробив у скелі печери, і, одягнувши їх в похоронні одяг, приготовані заздалегідь, покладіть в похоронну раку, яку я зробив вже віддавна та встановив саркофаг з пінії, кедра та кипариса. Але, розкривши стіну похоронного склепу для того, щоб поставити кивот, закрийте її знову, не буде і малої двері, як було раніше, але закрийте абсолютно, і напишіть ікону, якою образ Господь дасть вам по духу. І так влаштуйте місце це, щоб численні прибульці не знали, що всередині знаходиться склеп» [17].

Ніша поховання також прикрашена фресками з трьох сторін. Важливо звернути увагу на порядок розташування фресок в ніші. Перша з них, в порядку читання зліва направо, з західної сторони, в ногах смертного ложа – сцена сильно пошкодженого Розп’яття, зліва – Богородиця, здіймає руку до Христа, праворуч – євангеліст Іоан, витирав сльози. Форма Розп’яття і складний вигин тіла Христового вказують на руку майстра столичної школи. Значення цієї фрески в похоронній ніші – спів-вмирання з Христом, неминучість страждання та смерті для кожного в земному житті. Лик Богородиці носить сліди навмисного пошкодження, лик Христа повністю втрачений.

Далі, в невеликій ніші в стіні, очевидно, призначеної для лампади, сцена сидячої на троні Богородиці разом з Ісусом Христом. У правій руці у Неї знаходиться сувій з написом: «† Πάρεσχε λύσιν υιέ μου τῷ κειμενῷ † (δι) δωμ (ι) κα (μ) θείς σα (ις) λιταῖς» ( «†Даруй, о мій Син, відпущення гріхів тому, хто тут лежить. Я дарую, замилувана твоїми молитвами »). Тут також зображені святий Іоан Златоуст і святий Василій Великий, творці Божественної літургії. Це – благання про прощення гріхів душі та досить рідкісний сюжет впевненості в тому, що милість Богородиці вже дарувала прощення покійному, і тепер вже вона звертається до свого Сина з проханням про помилування.

І нарешті третя, найбільша за розміром фреска поховання – це сюжет Воскресіння Христового (світлина 3).

Фреска зображена на нерівній поверхні північній і східній стін гробниці. За традицією канону Воскресіння, що вже склався до ХІІ століття, Христос зображений стоїячим на розбитих воротах пекла. Він тримає Адама Своєю правою рукою, як би витягаючи його з пекельного стану до життя. За ним спрямовується і Єва. Над їх головами знаходиться напис: «Ἡ ΑΝΑΣΤΑΣΙΣ». У лівій руці Христос тримає хрест – знаряддя, що розбило браму пекла, по ліву руку від Христа – Давид, Соломон і Іоан Хреститель, що стоять у гробі й очікують свого спасіння. Темно-синій фон фрески гармонійно поєднується з пурпуром убрань праведників та прабатьків. Композиційне рішення фрески дуже динамічне, три фігури старозавітних праведників врівноважуються з розташованими по інший бік Хреста Адамом і Євою. Сильний рух Христа передано через плащ, що злетів у повітря. Сцена Воскресіння відображена в найдраматичніший момент: Христос стрімко зійшов у пекло, розбив його браму Святим хрестом та взяв руку Адама. Художнику вдалося передати всі богослов’я Воскресіння в деталях: ворота пекла мають ту ж архітектоніку і виконані в тих же тонах, що й труни пекла, в яких тужать душі Адама, Єви та старозавітних праведників. Динамічність композиції виражена в складній постановці ніг Христа на розбитої брамі та майже вертикальним зльотом Його плаща, яке наче вказує, що Христос лише на одну мить в пеклі – саме це зображене на фресці. У наступну мить Адам вийде з труни, вже витягненим за зап’ястя Христом. Важливо, що фреска простягається до північно-східної стіни поховання, до місця положення голови померлого. Східна стіна в печерному скиті – це і місце розташування вівтаря.

За задумом св. Неофіта, ми з вами не повинні були бачити ці три фрески над кам’яним саркофагом до другого пришестя Христа і воскресіння самого Неофіта Затворника, як він заповідав у своєму «Ритуалі»: «І нехай не буде для вас це приховане приводом для смутку, і дивіться, щоб не послухатися і не впасти вам в гріх непослуху, але щоб Господь приготував вам нагороду за слухняність. Оскільки це минуще тіло як дар Господа приймає самотність, так що померши, залишається так до загального воскресіння, коли «мертві почують голос Сина Божого і, почувши, воскреснуть», і вони воскреснуть до зустрічі (з Господом) і поклоняться Йому» [18].

Згідно з волею святого Неофіта, після смерті він був похований в приготовленої і розписаної ніші. Ченці монастиря виконали всі строго по волі покійного ігумена. Відкриття поховання та мощів святого відбулося в 1756 році, тобто майже 500 років по тому. При цьому, згідно з описом російського паломника Василя Барського, ще в 1735 році місцезнаходження поховання було невідомо, про нього не знали навіть ченці, які у той час проживали в монастирі. Це, ймовірно, і послужило збереженим фактором для фресок ніші поховання, вони не були записані або поновлена, подібно майже всім фрескам печерного храму святого Неофіта, які налічують вже кілька шарів розписів. Ми можемо бачити саме фрески Теодора Апсевдіса – ХІІ століття, константинопольської школи, класичного стилю. Яке ж було призначення цих фресок (світлина 4) З моменту їх створення і за життя святого їх могли бачити одиниці, тільки ті, хто був допущений до келії самітника. А значить, вони не призначалися для споглядання, поклоніння або навчання численних віруючих, але ж такі найпоширеніші функції розписів в візантійських храмах. Найчастіше образ Анастасіса розташовувався поруч з текстами Великодніх гомілій, слова на Пасху Іоана Златоуста, на початку першого розділу Євангелія від Іоана або на полях Псалтиря в візантійських рукописах. При цьому ілюструються псалми, в яких йдеться про перемогу, звільнення з полону, знищення ворогів. Намальований на полях грецьких рукописів, цей образ зустрічається в тих псалмах, «в яких пророцтва про позбавлення, спасіння, «повернення додому» (набуття раю), Воскресіння і Страшного Суду – остаточну перемогу Христа». [19] Настінні розписи та мозаїки з темою Воскресіння виконувалися в тих частинах храму, де відбувалося відспівування померлих. [20] Але, безумовно, саме часте звертання до сюжету Воскресіння – на святкових іконах, які створювалися для поклоніння на Великдень.

Фрески ж в ніші поховання призначалася тільки для одного: для щоденного нагадування про смерть ще за життя відлюдника та для впевненості в воскресінні померлого затворника Неофіта, і в цьому їх абсолютно унікальний сенс. «Ніхто з смертних не уникнув стріли смерті. І мені не уникнути її жодним чином. Але не буле мені смерть стрілою, о Христос, який прийняв смерть за нас, але так трапиться це зі мною по милості Твоїй, як в благословенному сні» [21].

Задум розпису монастиря припускав заздалегідь продуману схему, виконану Теодором Апсевдісом в 1183 році. Але в печері є й інші фрески: «Розп’яття» (свіліна 4) і «Воскресіння» (світліна 5), виконані в 1196 році в так званому чернечому стилі. Друга фреска «Розп’яття» [22] розташована над дверима печерного храму, і, судячи з стилю виконання Христа і святого Іоана Богослова, вона була спочатку написана також Теодором Апсевдісом в 1183 ріці (причому, сліди початкового розпису простежуються): «Still in the same style, it shows St. John in the same mourning posture as in the ‘Crucifixion’ above the tomb, with his little finger near the eye as though wiping a tear … In contrast to the rest of the paintings in the cell and sanctuary, his face is lit up by scarlet linear highlights ». [23] У 1214 році фрески були ґрунтовно поновлені, крім того, іншим художником були дописані фігури Сотника і Жінок-мироносиць. Їм же була виконана і сцена Воскресіння Христового в нефі храму. Розбір стилістичних особливостей двох сцен Воскресіння був проведений Cтіліану. [24] Були розглянуті стильові особливості розпису першого майстра константинопольської школи, Апсевдіса, і майстри школи т. н. чернечого стилю, в якому і виконана фреска Воскресіння в нефі.

Ці сюжети тут – частина програмної розпису храму, традиційного для Візантії XII-XIII століть, сцени Страстей Христових: Таємна вечеря, обмивання ніг, молитва в Гетсиманському саду, зрада Юди, Ісус перед Пілатом, шлях на Голгофу, Розп’яття, зняття з хреста, оплакування і Воскресіння. Ці сюжети ілюстративного характеру відіграють роль нагадування про євангельському тексті і повчання в храмі. Розглянуті сюжети «Розп’яття» і «Воскресіння» в ніші поховання Неофіта, як було показано вище, мають іншу, сакральну функцію похоронного супроводу відлюдника після його смерті. Вони не тільки не були призначені для споглядання, але самим Неофітом було заборонено будь-яке знання про їх існування для наступних поколінь.

Особливості цих фресок в похоронній ніші можна було б також розглянути і в ряду подібних іконографічних сюжетів візантійського мистецтва по епохах (наприклад, можливе використання сюжету «Воскресіння Христове» в інших печерних храмах і похованнях). Однак така постановка питання вимагає дослідження, яке виходить за рамки короткої статті. Але, безсумнівно, воно конче, так як відкриває абсолютно нову значимість іконографічних сюжетів Розп’яття, деісуса і Воскресіння, поряд з традиційними смислами цих образів. (світлини 4 та 5)

Бібліографія

1. İ. AKSIT, Das Chora church. Mosaiken und Fresken , Istanbul, 1997

2. H.G. BECK, Das byzantinische Jahrtausend. München, 1978

3. C. GALATARIOTOU, The making of a Saint. The life, times and sanctification of Neophytos the Recluse. Cambridge, 1991

A. KAZHDAN, Oxford Dictionary of Byzantium, Oxford University Press, ed. 1991

4. LATROS: Testament of Paul the Younger for the Monastery of the Mother of God tou Stylou on Mount Latros, in:Byzantine Monastic Foundation Documents: A Complete Translation of the Surviving Founders’ Typika and Testaments edited by John Thomas and Angela Constantinides Hero, Dumbarton Oaks Research Library and Collection, Washington 2000

5. C. MANGO AND E.J.W. HAWKINS, The Hermitage of Saint Neofytos and its wall-painting, 20. 1966

6. A.H.S. MEGAW, Early Byzantine Monuments in Cyprus in the light of the recent discoveries//CIEB, München 1958

7. A.H.S. MEGAW, Twelfth Century Frescoes in Cyprus // Actes du XIIe Congres international d’etudes byzantines, III Beograd 1964

8. NEOPHYTOS: Συγγράμματα του Αγίου Νεοφύτου, έκδοση της μονής, τόμοι Α΄ - Στ΄, Πάφος 1996 – 2008, Θεσσαλονίκη, 2012

9. NEOPHYTOS: Testamentary Rule of Neophytos for the Hermitage of the Holy Cross near Ktima in Cyprus, Translator: Catia Galatariotou, in: Byzantine Monastic Foundation Documents: A Complete Translation of the Surviving Founders’ Typika and Testaments edited by John Thomas and Angela Constantinides Hero with the assistance of Giles Constable Published by Dumbarton Oaks Research Library and Collection, 2000

10. A.H.S. MEGAW and A. STYLIANOU, Cyprus, Byzantine Mosaics and Frescoes(Unesco World Art Series), Paris and New York, 1963

A. PAPAGEORGIOU, Masterpieces of the Byzantine Art of Cyprus. Nicosia 1965

11. PAPAGEORGIOU, The monastery of Agios Neophytos, Nicosia, Cyprus, 2005

12. E. RAGIA. Λάτρος: Ένα άγνωστο μοναστικό κέντρο στη δυτική Μικρά Ασία, Thessalonica 2008

A. STYLIANOU – J. STYLIANOU, The Painted Churches of Cyprus. Treasures of Byzantine Art, London 1985

13. N. TETERIATNIKOV, The Relic of the True Cross and Jerusalem Loca Sancta: the Case of the Making of Sacred Spaces in the St. Neophytos’ Encleistra, Paphos, in Hierotopy. Creation of Sacred Spaces in Byzantium and Medieval Russia. Edited by A. Lidov. Published by “Progress-tradition”, Moscow, 2006

14. Ο βίος καί τα εργά του Αγίου Νεοφύτου. Υπο Ανδρεου Χρ. Μερακλη, Λευκωσία 1976

15. С.В. ИВАНОВА, Образ Воскресения Христова в Византийских манускриптах IX-XIV в., Вестник Православного Свято-Тихоновского Университета, Серия 5: Вопросы истории и теории христианского искусства, № 16 (4), 2014

Посилання:

[1] C. Mango – E. J. W. Hawkins, The Hermitage of Saint Neofytos and its wall-painting, Washington, D.C. 1966, pp. 121-206.

[2] A.STYLIANOU – J. STYLIANOU, The Painted Churches of Cyprus, London 1985, pp. 351-381.

[3] N. TETERIATNIKOV, The Relic of the True Cross and Jerusalem Loca Sancta: the Case of the Making of Sacred Spaces in the St. Neophytos’ Encleistra, Paphos, in Hierotopy. Creation of Sacred Spaces in Byzantium and Medieval Russia, edited by A. Lidov, Moscow 2006, pp. 409-433

[4] NEOPHYTOS: Συγγράµµατα του Αγίου Νεοφύτου, έκδοση της µονής, τόµοι Α΄ – Στ΄, Πάφος 1996 – 2008, Θεσσαλονίκη, 2012.

[5] NEOPHYTOS, Testamentary Rule of Neophytos for the Hermitage of the Holy Cross near Ktima in Cyprus, translated by C. Galatariotou, in Byzantine Monastic Foundation Documents: A Complete Translation of the Surviving Founders’ Typika and Testaments, edited by J. Thomas, A. Constantinides Hero, G. Constable, Washington, D.C., 2000.

[6] «…ἐν νυκτὶ καὶ ἡμέρᾳ παρηνώχλει με φιλήσυχος ἔρως, ὅς μοι παρηνώχλει καὶ ἐν ταῖς ἔξω διακονίαις ἐσχολακότα..» ΑΓΙΟΥ ΝΕΟΦΥΤΟΥ ΣΩΖΟΜΕΝΑ ΕΡΓΑ, ΤΥΠΙΚΗ ΔΙΑΘΗΚΗ 4, 2, p. 31.

[7] Про життя св. Неофіта: Ο βίος καί τα εργά του Αγίου Νεοφύτου. Υπο Ανδρεου Χρ. Μερακλη, Λευκωσία 1976; C. mango and E. J.W. HawkinS, The Hermitage of Saint Neophytes and its wallpainting, 20. 1966, Founder’s autobiography see p. 122-129. GALATARIOTOU C., The making of a Saint. The life, times and sanctification of Neophytos the Recluse. Cambridge, 1991, p. 13–19;

[8] H.G. BECK, Das byzantinische Jahrtausend. München 1978, p. 213.

[9] E. RAGIA, (Έφη Ράγια), Λάτρος, ένα άγνωστο µοναστικό κέντρο στη δυτική Μικρά Ασία. Με λεπτοµερή σχολιασµό των εγγράφων του αρχείου µονής Θεοτόκου του Στύλου. Thessalonica 2008, p. 12.

[10] A. KAZHDAN, Oxford Dictionary of Byzantium, Oxford University Press, ed. 1991, p.1188-1189.

[11] NEOPHYTOS: Testamentary Rule, p.1338.

[12] «Ἀπερικτύπητον δὲ καὶ ἀνενόχλητον ἐπιγνοὺς τὸ χωρίον λαξεύειν ἠρξάμην τὸ σπήλαιον καὶ περιευρύνειν αὐτὸ καὶ τὰ σαθρώματα αὐτοῦ κατασπᾶν· ἔδρων δὲ τοῦτο ἐν ὅλῳ ἐκείνῳ τῷ ἐνιαυτῷ μέχρι καὶ τοῦ ἑξῆς Σεπτεμβρίου καὶ τῆς ἁγίας Ὑψώσεως τοῦ τιμίου σταυροῦ» ΑΓΙΟΥ ΝΕΟΦΥΤΟΥ ΣΩΖΟΜΕΝΑ ΕΡΓΑ, ΤΥΠΙΚΗ ΔΙΑΘΗΚΗ 5, 1, p. 33

[13] NEOPHYTOS: Testamentary Rule, p. 1360.

[14] C. MANGO AND E. J.W. HAWKINS, pl. D.

[15] A.PAPAGEORGIOU, The monastery of Agios Neophytos, Nicosia, Cyprus, 2005, p. 27.

[16] «ἐγὼ ἔνησα νεκροτάφια ῥάκη πρὸ χρόνων ἱκανῶν καὶ ἀπεθέμην αὐτὰ ἐν γλωσσοκόμῳ πευκίνῳ καὶ κεδρίνῳ καὶ κυπαρισσίνῳ» ΑΓΙΟΥ ΝΕΟΦΥΤΟΥ ΣΩΖΟΜΕΝΑ ΕΡΓΑ, ΤΥΠΙΚΗ ΔΙΑΘΗΚΗ, 24, p. 67.

[17] «…ἀλλ᾿ εἴγε, ὡς προέφην, ἄξιος εὑρεθῶ κληθῆναι πρὸς Θεοῦ καὶ Κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ, μή με, ἀδελφοί, ἐπικλαύσετε ἀμέτρως, καθότι καὶ πάσης θνητῆς φύσεως ξένον τι ἐφωράθη οὐδέν, ἀλλὰ μάλιστα εὐξάμενοι τὰ εἰκότα ὑπὲρ ἐμοῦ καὶ δοξάσαντες τὸν πανοικτίρμονα Θεὸν καὶ τὰς ἐξ ἔθους ᾠδὰς ἀναπέμψαντες αὐτῷ κατακρύψατέ μου τὸ ταπεινὸν λείψανον ἐφ᾿ ᾧ ἐν τῷ κρημνῷ τῆς ἐγκλείστρας ἐλάξευσα τάφῳ, ἀμφιάσαντες αὐτὸ ἃ ἐγὼ ἔνησα νεκροτάφια ῥάκη πρὸ χρόνων ἱκανῶν καὶ ἀπεθέμην αὐτὰ ἐν γλωσσοκόμῳ πευκίνῳ καὶ κεδρίνῳ καὶ κυπαρισσίνῳ. Χαλάσαντες δὲ τὸν τοῖχον τοῦ τάφου πρὸς εἰσέλευσιν τοῦ κιβωτίου καὶ μέλλοντες πάλιν αὐτὸν ἀνακτίσαι μὴ ἐάσητε πάλιν θυρίδιον κατὰ τὸ πρότερον, ἀλλὰ παντελῶς αὐτὸ κατακλείσατε καὶ ἔξωθεν, ὅπου τὸ θυρίδιον προῆν, ἱστορήσατε εἰκόνα, οἵαν ὁ Κύριος ὑμῖν κατὰ διάνοιαν δῷ· καὶ οὕτω τὸν τόπον οἰκοδομήσατε, ὡς πολλοὺς τῶν ξένων ἀγνοεῖν ὅτι τάφος ἔνδον ἀπόκειται.» ΑΓΙΟΥ ΝΕΟΦΥΤΟΥ ΣΩΖΟΜΕΝΑ ΕΡΓΑ, ΤΥΠΙΚΗ ΔΙΑΘΗΚΗ, 24, 3, 4, p. 67.

[18] «Ἡ δὲ τοιαύτη κατάκλεισις μὴ ἔστω εἰς λύπην ὑμῶν, μηδὲ παρακούσητε, ἵνα μὴ τῷ τῆς παρακοῆς ἐγκλήματι περιπέσητε, ἀλλὰ μᾶλλον ἵνα τὸν τῆς ὑπακοῆς μισθὸν ὑμῖν πρυτανεῦσαι Κύριος. Διότι, ὥσπερ ἔτι περιὼν τὸ σωμάτιον τοῦτο ὡς δῶρον Θεοῦ τὴν ἡσυχίαν ἠσπάζετο, οὕτω καὶ ἀποβιοὺς προείλετο ταύτην κρατεῖν μέχρι καὶ τῆς κοινῆς ἀναστάσεως, ὅτε πάντες οἱ ἐν τοῖς μνημείοις ἀκούσονται τῆς φωνῆς τοῦ Υἱοῦ τοῦ Θεοῦ, καὶ οἱ ἀκούσοντες ζήσονται[18] καὶ ἐγερθήσονται εἰς ἀπάντησιν καὶ προσκύνησιν αὐτοῦ». ΑΓΙΟΥ ΝΕΟΦΥΤΟΥ ΣΩΖΟΜΕΝΑ ΕΡΓΑ, ΤΥΠΙΚΗ ΔΙΑΘΗΚΗ, 24, 4, p. 67.

[19] С. В. Иванова, Образ Воскресения Христова в Византийских манускриптах IX-XIV в., Вестник Православного Свято-Тихоновского Университета, Серия 5: Вопросы истории и теории христианского искусства, № 16 (4)/ 2014, pp. 13-16.

[20] İ. AKSIT, Das Chora church. Mosaiken und Fresken, Istanbul, 1997, pp. 66-70.

[21] «Βέλος θανάτου παρῆλθεν οὐδεὶς τῶν θνητῶν· ὅπερ πάντως οὐδ᾿ ἐμὲ παρελθεῖν δυνατόν. Ἀλλὰ μή μοι ὡς βέλος, Χριστέ, ὁ θανὼν ἑκουσίως ὑπὲρ ἡμῶν, ἀλλ᾿ ὡς ἐν ὕπνῳ χρηστῷ εὐδόκησον συναντῆσαί με τῇ χάριτί σου.» ΑΓΙΟΥ ΝΕΟΦΥΤΟΥ ΣΩΖΟΜΕΝΑ ΕΡΓΑ, ΤΥΠΙΚΗ ΔΙΑΘΗΚΗ, 2. p.28.

[22] A. STYLIANOU – J. STYLIANOU, The Painted Churches of Cyprus. Treasures of Byzantine Art, London 1985, p.

[23] Ibidem, p. 355.

[24] Ibidem, p. 354.

Бордне Марина

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»