Для православних віруючих святість храмів – це даність. Священний храм – це не звичайне місце, воно не схоже ні на які інші споруди, і навіть новітній з храмів, що не відрізняється старовиною, незрівнянно перевершує за цінністю і важливістю найважливіші дохристиянські археологічні пам’ятники у світі. Continue reading
Святий Афанасій, архієпископ Олександрійський: «Нині відпускаєш раба Твого, Господи, за словом Твоїм, з миром, – промовив старець Симеон при стрітенні Господнім». Тому то, будемо зневажати смерть: бо якщо і боятися її станемо, то помремо, звичайно, у визначений нам Промислом час. Краще зустріти її доблесно, як щось звичайне і потрібне, аніж поступитися перед нею безславно. Хто закінчує життя в благочесті, той не помирає. Continue reading
Вам відомо, яка велика радість, і яке численне буває зібрання народу в той день, коли святкують народження царя земного. Як вожді й начальники, так всі воїни, одягнувшись в шовкові одежі, перепоясавшись дорогими, золотом сяючими, поясами, поспішають тоді в найбільшій величі предстати перед царем своїм. Бо вони знають, що радість царя зросте, коли він побачить особливу красу їхнього вбрання, і що він тим більше звеселиться, чим більше вони покажуть старань під час торжества його (цар, як людина, не дивиться на серце, і судить про ставлення до себе лише за зовнішністю: і тому, хто більше любить царя, той і одягається тоді в найсвітлішу одежу). Більше того, оскільки вони знають, що цар в день народження свого буває щедрим, – і роздає доволі багато милостей чи вельможам своїм, чи тим, які в домі його вважаються людьми низькими та зневаженими; то заздалегідь стараються наповнити скарбниці його різним багатством, аби він, бажаючи роздавати милості, міг роздавати їх щедро, так щоб швидше вичерпалося в ньому бажання до роздавання милостей, ніж збідніло його багатство. Все це вони роблять ретельно, бо й самі сподіваються дістати за це велику нагороду. Continue reading
О, коли б знищилася між людьми заздрість, ця виразка для одержимих нею, ця отрута для страждаючих від неї, ця одна із найсправедливіших і заразом справедливих пристрастей, – пристрасть несправедлива, бо збурює спокій усіх добрих, і справедлива, тому що живлять її! Бо не бажатиму зла тим, які спочатку хвалили мене. Вони не знали, який буде кінець цих похвал; інакше, можливо, приєднали б до похвал і осуд, щоб поставити перешкоду заздрості. Continue reading
«Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21). Для християнина, який роздумував над сенсом свого існування під час земного життя, є основною метою побудувати Царство Боже всередині себе самого. Але настільки велична, предивна і незрозуміла на перших етапах духовного життя ця ціль, що здається недосяжною. Вона недосяжна для нас, людей, бо ми є порох, але нічого неможливого немає для Бога.
Налаштувати зв’язок з Богом, взаємодіяти з Ним – це те, що потрібно кожному без винятку, навіть якщо людина не усвідомлює це. Цього всього досягли святі. Та Бог дав нам у приклад святих ще і для того, щоб ми зрозуміли, що кожен з нас, за Його допомогою, може досягти духовних вершин, як це зробили ті, яких ми називаємо святими. «Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт 5:48). Continue reading
«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець. Continue reading
«У час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі» (Іс.49:8), сказав Бог через Ісаю. Тому добре буде сьогодні звернути увагу до вашої любові слова апостольські: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння: відкиньмо діла темряви i зодягнемось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно»(2 Кор.6:2; Рим.13:12-13), – бо наближається пам’ять спасительних Страстей Христових, наближається і нова, і велика і духовна Пасха, пальма (переможна нагорода) за безпристрасність, початок майбутнього століття. Це сповістив Лазар, що встав та вийшов з пекла; за єдиним велінням та слову Божому, що має владу над життям і смертю, чотириденного повстав із мертвих. І, за натхненням Божественного Духа, діти і незлобивий народ передоспівують Того, Хто від смерті, зводить душі з пекла, дарує вічне життя душі і тіла. І якщо хто бажає життя і хоче бачити добрі дні, «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі – стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс.33:13-15). Continue reading
«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю»
Мт. 5:5
Це друга заповідь блаженства, на якій Григорій Ніський завважує наступне. Слухач, можливо, скаже, що якщо слідувати розташуванню сходин, то неможливо після Царства Небесного успадкувати землю. Навпаки, якщо слово повинно було слідувати природі речей, то послідовніше було б перед небом згадати про землю, бо з неї буде і наше сходження на небо. Але якщо трохи окрилимося словом і станемо на самому хребті небесного зводу, то знайдемо там небесну землю, призначену на спадок тим, які жили доброчесно; так що не виявиться помилки в порядку слідування блаженств, за яким в Божих обітницях вони запропоновані нам, спочатку небо, а потім земля. Бо видиме небо, що стосується тілесного відчуття, в усьому саме з собою споріднене; і хоча уявляється за місцевою відстанню високим, проте воно нижче духовної сутності, до якої не може сходити помисел, якщо не омине чуттєве. Якщо ж землею називається вищий жереб, то ніскільки не дивуйся цьому: тому що до низькості нашого слуху сходить Слово і сходить до нас тому, що ми не здатні були до Нього піднятися. Тому знайомими нам виразами і словами передає Воно Божественні Таїни… Continue reading
Не будемо браття, зневірюватися в своєму спасінні, але будемо підносити до Небесного Царя молитви, благання й прохання заступництва з багатьма сльозами. Нехай і цей піст буде нашим сподвижником і помічником у цьому доброму заступництві. Як після зими і з настанням літа, мореходець виводить у море своє судно, воїн чистить зброю і готує коня до бою, землероб гострить серп, мандрівник відважно виступає в дальню путь, борець знімає з себе одяг і готується до боротьби, так і ми, християни, з початком посту, цього духовного літа, як воїни почистимо зброю, як землероби нагостримо серп, як керманичі протипоставимо свої помисли хвилям непорядних бажань, як подорожні, почнемо шлях до неба. Continue reading
«…блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне»
Мт. 5:1-3
Блаженні, – сказано, – убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженство, на мою думку, є обсяг усього, що подається як благо, в якому немає недоліку ні в чому згідному з добрим побажанням. Ознака блаженства – безперервна радість, яка не має тіні і походить від чесноти. Блаженному можливо веселитися і радіти на запропоноване йому в насолоду, а лихому – печалитися і засмучуватися тим, що у нього є. Тому воістину все блаженним є саме Божество: тому що, чим лише не уявимо Його собі, блаженством буде те чисте життя, невимовне і незбагненне благо, невимовна краса, джерельна благодать, мудрість та сила, істинне світло, джерело всякої благості, влада, що все перевищує; єдина висока ласкава, завжди незмінна, постійна радість; вічна радість, про яку, якщо хтось скаже все, що може, не скаже за достоїнством ще нічого. Бо розуміння не осягає Сущого, і якщо встигнемо уявити про Нього щось найбільш піднесене в розумі, то уявлене неможливо висловити ніяким словом. Оскільки Той, Хто створив людину, «за образом Божим сотворив її» (Бут. 1:27), то на другому місці блаженним буде назване так через причастя до істинного блаженства. Людське єство, будучи образом найвищого блаженства, і саме відрізняється доброю красою, коли показує на собі блаженні риси. Але оскільки гріховна скверна спотворила красу образу, то прийшов Той, Хто омиває нас Своєю власною водою, живою і такою, що тече «в життя вічне» (Ін. 4:14), щоб, коли відкладемо гріховну мерзенність, знову оновився в нас блаженний образ. Той, Хто мальовничо описує нашу душу за подобою єдиного Блаженного, все за порядком, що служить до блаженства, зображає словом, і спочатку каже: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне». Continue reading