ПОЯСНЕННЯ СВЯТИТЕЛЯ ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО НА ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА (ЧАСТИНА 1)

«…блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» 

Мт. 5:1-3

Блаженні, – сказано, – убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженство, на мою думку, є обсяг усього, що подається як благо, в якому немає недоліку ні в чому згідному з добрим побажанням. Ознака блаженства – безперервна радість, яка не має тіні і походить від чесноти. Блаженному можливо веселитися і радіти на запропоноване йому в насолоду, а лихому – печалитися і засмучуватися тим, що у нього є. Тому воістину все блаженним є саме Божество: тому що, чим лише не уявимо Його собі, блаженством буде те чисте життя, невимовне і незбагненне благо, невимовна краса, джерельна благодать, мудрість та сила, істинне світло, джерело всякої благості, влада, що все перевищує; єдина висока ласкава, завжди незмінна, постійна радість; вічна радість, про яку, якщо хтось скаже все, що може, не скаже за достоїнством ще нічого. Бо розуміння не осягає Сущого, і якщо встигнемо уявити про Нього щось найбільш піднесене в розумі, то уявлене неможливо висловити ніяким словом. Оскільки Той, Хто створив людину, «за образом Божим сотворив її» (Бут. 1:27), то на другому місці блаженним буде назване так через причастя до істинного блаженства. Людське єство, будучи образом найвищого блаженства, і саме відрізняється доброю красою, коли показує на собі блаженні риси. Але оскільки гріховна скверна спотворила красу образу, то прийшов Той, Хто омиває нас Своєю власною водою, живою і такою, що тече «в життя вічне» (Ін. 4:14), щоб, коли відкладемо гріховну мерзенність, знову оновився в нас блаженний образ. Той, Хто мальовничо описує нашу душу за подобою єдиного Блаженного, все за порядком, що служить до блаженства, зображає словом, і спочатку каже: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне». Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ ПРО ЛЮБОВ ДО БОГА І БЛИЖНІХ

Любов до Бога не набувається і не запозичується. Від кого навчились ми захоплюватися красою Божого світу? Від кого набули прихильність до життя? Хто навчив нас любити батьків або тих, хто нас виховав? – Так, або ще набагато більше, і любов до Бога не ззовні прищеплюється нам, але в природі людини, разом з життям, закладене безсумнівно прагнення до цієї любові. Ми з свого боку можемо тільки дбайливо виховувати це природжене наше прагнення і, з допомогою Божої благодаті, виводити до довершеності. Continue reading

ПИСАННЯ ПРЕПОДОБНОГО ФЕОДОСІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО: ЗАПИТАННЯ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ІЗЯСЛАВА ПРО ЛАТИНЯН

Прийшов якось благовірний князь Ізяслав, син Ярославів, онук Володимирів, до святого отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, і каже йому: «Розкажи мені, отче, віру варязьку, яка вона є». Преподобний же отець наш Феодосій каже: «Послухай, благочестивий княже, оскільки (вже) питала знатність твоя (у) нашого смирення [1]. Віра їхня лиха і закон їхній нечистим є: в Савелієву віру [2] і в інші впали єресі, і всю землю осквернили. Ти ж, благовірний самодержцю, бережи себе од них. Ось-бо їхня єресь: по-перше — ікон не цілують; по-друге — мощі святих не цілують; по-третє — хрест на землі написавши, цілують, а, вставши, ступають (по ньому) ногами; по-четверте — в піст м’ясо їдять; по-п’яте — на опрісноках служать; по-шосте — попи їхні хрестять через одне занурення, а ми через три; ми ж мажемо похрещеного миром і маслом, а вони похрещеному сиплять сіль у вуста; в ім’я ж святих (що їх пам’ять припадає на день народження) не нарікають, але як назвуть батьки, в те ім’я і хрестять. Continue reading