ПОЧАТОК ДУХОВНОГО ЗВ’ЯЗКУ КИЇВСЬКОЇ РУСИ З АФОНОМ

Початок духовних зв’язків Київської Русі з Афоном практично повністю збігається з епохою прийняття християнства та закладення основ чернецтва в Київській Русі за часів святого рівноапостольного князя Володимира Великого, тобто відноситься до Χ століття.

Свята Гора придбала особливу духовну привабливість для новонавернених в православну віру слов’ян в епоху святого Афанасія Афонського, в 963 р заснував чернецький монастир Великої Лаври. Серед учнів святого Афанасія були ібери; неподалік ж від Великої Лаври жили італійські монахи з Амальфі, що заснували свій власний монастир. Цілком ймовірно, що у числі послідовників святого Афанасія були і балканські слов’яни. Ця гіпотеза підкріплюється тим фактом, що слов’яни згадуються у Житії святого Афанасія. Крім того, у найдавніших афонських документах згадуються болгари. Continue reading

ПРО ЧЕРНЕЧЕ ЖИТТЯ ТА РОЗПОРЯДОК ДНЯ

Сьогодні я маю радість і честь звернутися до цього гідного зібрання, учасники якого прагнуть догоджати Богу, сподіваються на спасіння своїх безсмертних душ і служать народові Божому до пізнання Його святої волі. Тому ми одягалися в чернечу схиму і прийшли в обране місце спраглих рівноангельського житія, яке божественний Іоан Синайський в своїй «Ліствиці» характеризує так: Continue reading

ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ ВАРФОЛОМІЙ РОЗ’ЯСНЮЄ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

У понеділок, 3 вересня 2018 р., Перед усією ієрархією митрополитів і єпископів Константинопольської Церкви, які зустрічалися в королеві міст для синаксису ієрархів Вселенського трону на святі пророцтва Його Всесвятість, Вселенський Патріарх Варфоломій, виступив з важливою промовою щодо статусу Української Православної Церкви, роз’яснюючи і повторюючи численні ключові моменти, що стосуються єдності Святої Православної Церкви та ролі всесвітнього Патріархату в ній. Continue reading

КРАЙНОЩІ У БОГОСЛОВ’Ї І У ЖИТТІ

Між двох крайнощів, як говорив Аристотель, є середина, яка є чеснотою. Доброчесність є серединою не в сенсі чогось проміжного, але в сенсі повноти, яка їй притаманна. Тому він і говорив, що якісно чеснота є крайністю, а кількісно вона є серединою. Наприклад, хоробрість кількісно не досягає зухвалості, але також і не опускається до боягузтва, це чеснота між боягузтвом і зухвалістю. Кількісно вона між ними, тобто є серединою, але якісно вона є крайністю, найвищим, що повинно мати – хоробрістю, а не зухвалістю чи боягузтвом. Continue reading

ПРАКТИЧНЕ І АКАДЕМІЧНЕ БОГОСЛОВ’Я

Богослов’я не є для людини якимось далеким і відстороненим явищем. Людина, створена «за образом і подобою» Божою, може у дійсності спілкуватися з Богом. Вона може по суті своїй стати подібною до Бога – під дією благодаті Божої; вона оживляється Богом, і все її життя наповнюється сенсом згори. Вимовлені нею слова стануть богослов’ям, якщо вони будуть виразом, відображенням і породженням розуму, який знаходиться в єднанні і у живому, дійсному спілкуванні з іпостасним Божественним Словом. Continue reading

«ЄРЕСЬ ПІД ВИГЛЯДОМ НАУКИ»

У ІІІ – IX ст.ст. Церква зіткнулася з серйозною проблемою – коли християнство зустрілося з еллінізмом, іншими словами, коли сталася зустріч богонатхенного богослов’я з філософськими теоріями досократиків, класичної метафізики (Платон, Аристотель) та неоплатонізму.

Богослови, які жили на Сході, обговорювали з філософами богословсько-онтологічні та космологічні проблеми, намагаючись дати на них відповідь, ґрунтуючись на богослов’і Одкровення. Оскільки їм не вистачало знань про Бога, отриманих емпіричним, досвідченим шляхом, поступово вони прийшли до різних єресів, як, наприклад, аріанів (представники аріанства) та більш пізні єретики. Continue reading

ХРИСТОС І ПРОБЛЕМА СУСПІЛЬСТВА

Наскільки людина очищається від пристрастей, настільки вона набуває можливість і для істинного спілкування з Богом і з іншими людьми.

Ті, хто дивляться на людину з позиції романтики і чисто зовні переносять зло з особистостей у суспільство, бо  вважають, що зміна суспільства на краще призведе до зміни і людей на краще. Але православні християни, не відкидаючи значення впливу суспільства на особистість людини, першорядне значення надають преображенню особистості людини через покаяння і за допомогою Божественної благодаті. Continue reading

ПОСМЕРТНА ДОЛЯ НЕХРЕЩЕНИХ НЕМОВЛЯТ: ВІЧНЕ БЛАЖЕНСТВО АБО ГІРКІ МУКИ?

Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне

Мт. 19:14

Всіх нас лякає смертний час і посмертна доля, адже всі ми грішні і усвідомлюємо свою гріховну природу. Але яка доля невинних немовлят, які навіть не змогли прийняти Таїнство Хрещення у силу різних трагічних причин? Ця стаття присвячена роздумам на цю тему, у ній узагальнено погляди святих отців Церкви на це питання. Continue reading

ПРОБЛЕМИ БІОЕТИКИ І ПРАВОСЛАВНА СВІДОМІСТЬ

Сучасна «масова свідомість» найчастіше гостро реагує на малозначні, по суті, нікчемні події, прагне оцінити найменші деталі суспільного життя і, навпаки, часто залишає без уваги глобальні соціокультурні зміни, що відбуваються у суспільстві. Зовсім недавно на авансцену громадської думки вийшли проблеми біоетики, про які багато казали медичні експерти, філософи, соціологи, журналісти. Однак обговорення цих проблем поступово зійшло нанівець, та й сам біоетичні контент значно редукувався і з полемічного поля змістився в область поширених штампів, кліше, нав’язаних суспільству стереотипів, згідно з якими існують доведені і усталені істини сучасної біоетики, незаперечні і аксіомичні. Навіть сама так звана «експертна» полеміка у сфері біоетики перетворюється у набір традиційно висунутих однією стороною аргументів «за» або «проти» і контраргументів, пропонованих іншою стороною, побудованих також на тезах і твердженнях, що перетворилися у банальності і загальні розважання. Continue reading

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ВИБОРНОСТІ ЦЕРКОВНОЇ ВЛАДИ У КІПРСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ

Періодично в церковній публіцистиці виникає тема виборності церковної влади на різних рівнях – від парафіяльного духовенства до предстоятеля. При цьому, практично всі публіцисти обмежуються зауваженнями загального характеру, в залежності від їх особистого ставлення до цього принципу. Самі можливі механізми здійснення виборності ніяк не розкриваються і не описуються. Більш того, всі міркування зазвичай обриваються на питанні «хто буде вибирати?», Під яким мається на увазі, що громадське життя на парафіях ще не настільки розвинене, щоб покладати на людей пряму відповідальність. Зрідка можна почути і критичні зауваження на адресу принципу виборності духовенства, що викликані якраз спробою теоретично сконструювати механізми його здійснення. Continue reading