…Не увінчається, якщо не законно подвизалися.
Дорогі зрадники свого українського народу, дивуюся як Вам ще не набридло говорити неправду? Як Ви витримуєте, будучи свідомими того, що Бог чує Вашу неправду? Чи Ви ще не згоріли в совісті своїй, як апостол застерігає (Тит. 1:15; 1 Тим. 4:2)? Спаситель застеріг. Якщо око твоє світле то й все тіло твоє буде світлим…, а якщо світло в тобі пітьма то якою пітьма буде?… (Мт. 6:22-23.). Continue reading
І. Підкорення помислів на послух Христові
Назва цього розділу взято з Другого послання святого апостола Павла до Коринфян, в якому говориться: «зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові … » (2 Кор. 10:4-5). Про які твердинях йдеться і чому нашу боротьбу проти них святий Павло пов’язав з помислами, відкриває нам преподобний Юстин Чилійській в своїй книзі «Тлумачення Першого і Другого Послань до Коринфян св. апостола Павла»: «Кожен гріх, увійшовши в душу нашу, негайно починає зводити твердиню для себе і для своєї єдиної доньки – смерті, і для свого батька – диявола. Гріх зазвичай зароджується в думках, потім, як невидимий поліп, поступово простягається на всі сфери нашого єства: на душу, совість, волю, серце. Звідси боротьба з гріховними помислами, наша щоденна боротьба». Далі преподобний Юстин пояснює нам, що тільки коли підкоримо свої помисли, свій розум і думки, Творці і Богу, тільки тоді ми усвідомлюємо, що є істина, правда, життя, світло, Бог і ми самі. Це добровільне підкорення кожного помислу Христу – перша жертва, яку приносить людина, пішовши за Ним по шляху віри і любові. Continue reading
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя. Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський. Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.
Ін. 5:24-30
Возлюблені у Христі брати і сестри, сьогодні в Димитрівську суботу, як і в інші поминальні дні, підчас богослужіння з особливою силою відчувається зв’язок між живучими і тими нашими рідними і близькими, хто відійшов у вічне життя і за яких ми молимося. Правдивий християнин серцем відчуває молитовну присутність дорогої людини, усвідомлюючи, як глибоко зв’язані живі та померлі, які нерозривні нитки любові. Всі ми єдині у Христі Ісусі (Гал.3.18) – говорить апостол Павло. Continue reading
Історія походження першого власного єпископату Української Автокефальної Православної Церкви (третього відродження) вже неодноразово робилося не тільки чисто історичним питанням, адже практично всі єпископи УАПЦ, які отримали хіротонію в 1990-1991 рр., або померли, або перейшли у Московський Патріархат, або були визнані як одноосібні патріархом Мстиславом (Скрипником) та Вселенським Патріархом Варфоломієм, або прийняли виправлення (пересвяту) хіротоній від колишнього Київського митрополита Філарета, але і спробою антиукраїнських церковних кіл піддати сумніву канонічний статус діючих архієреїв Православної Церкви України. І хоча після рішення Константинопольського Патріархату від 11 жовтня 2018 р. усі дискусії носять чисто теоретично-історичний характер (про що ми будемо казати згодом), періодично з’являються певні «аналітичні матеріали», що піднімають нову хвилю дискусій. Саме такий матеріал з’явився на інтернет-порталі «Cerkvarium» [1] та відразу викликав відповідь Московського Патріархату [2]. Невдовзі полеміка продовжилася на інтернет сторінках та соціальних мережах. Коли її проаналізувати, можна легко дійти висновку, що вона реально стосується трьох питань: Continue reading
1. Молитва та мовчання
Коли молишся, залишайся безмовний. «Сам ти повинен мовчати: нехай молитва говорить», — пише православний автор [1]. Досягти тиші — найважче та вирішальне у мистецтві молитви. Тиша — не тільки негативний стан, пауза між словами, тимчасова зупинка мови, але надзвичайно позитивний — стан уважній пильності, очікування і перш за все вслухання. Ісіхаст — той, хто здобував gsucia, внутрішню тишу, або мовчання, par excelence є той, хто слухає. Він слухає голос молитви в своєму серці, усвідомлюючи, що цей голос не його власний, але Іншого, говорить всередині нього. Continue reading
Після того, як Еладська Православна Церква визнана Православну Церкву України, Московський Патріархат значно активізував дії, що мусять розсварити саме сегмент грецького православ’я. Одним з головних меседжів цієї компанії є заперечення першості Константинопольського Патріархату в диптиху Вселенського Православ’я, зокрема права приймати апеляції кліриків інших Помісних Церков та надавати автокефальний статус. Початком цього стала безпрецедентна підтримка амбіцій Єрусалимського патріарха Феофіла ІІІ, який ось вже кілька років просовує тезу про те, що «Єрусалимська Церква є Матір’ю всіх православних Церков та гарантом всеправославної єдності». Ця ідея, на думку деяких прибічників Московського Патріархату, мусить привести до формування грецької антиконстантинопольської коаліції. На нашу думку, таке переформатування московської стратегії є наслідком явного зміцнення негативного ставлення до Російської Православної Церкви з боку більшості православної ієрархії різних Помісних Церков. Саме для розуміння помилковості амбіцій Єрусалимського патріарха, яка «неочікувана» отримала медійну підтримку Москви, ми подаємо критичну статтю російського богослова та вірного Російської Православної Церкви Андрія Власова, що була опублікована на ворожому до всього українського ресурсі. Звичайно, ми не поділяємо та закликаємо не сприймати деякі прихильні вислови автора щодо Росії, а також, хоча і трохи приховану, традиційну московську критику Константинопольського патріархату. Continue reading
Шановні брати!
Постійний Священний Синод Еладської Церкви в екстреному порядку зайнявся питанням «автокефалії» Церкви України. Після довгих роздумів, обміну думками та дискусій все матеріали були передані на розгляд двом Синодальним комісіям нашої Церкви:
1) комісії з догматичним та канонічним питань;
2) комісії з міжправославних та міжхристиянських відносин, щоб ці комісії спільно дали належні роз’яснення Священному Синоду. Continue reading
Всіх апостолів, котрих вибрав і покликав Господь, було покладено Ним в основу Церкви. Всі вони були чудові в своїх благовісницьких працях, але кожен з них прекрасний по своєму, оскільки має свої особливі здібності та обдарування. Натхненні одним і тим же Духом, всі апостоли звіщають, одне ж слово Боже, всі вони осінені однією і тією ж істиною, котру Сину Божому потрібно було відкрити їм, а через них – всьому світові. Але кожен з них пройшов цю істину по своєму. Тому в одного із апостолів отримувала перевагу одна сторона християнської істини, а в іншого друга Continue reading
Нещодавно відкрили відреставровану церкву Спаса на Берестовім. Відкрили як музей. Її реставрація була проведена за кілька місяців, за вказівкою і напевно чималим коштом П. Порошенка. До того храм стояв в запустінні через те, що реставрація, розпочата раніше, не була завершена через відсутність належного фінансування. До стін храму потрапляла вода і кинувся грибок, який став руйнувати настінні розписи, які мали неабияку культурну цінність, бо подекуди збереглися ще з часів Київської Руси. Тепер знову про храм заговорили, але чомусь дуже скупо, не вказуючи на важливі віхи історії цього воістину святого місця, адже тут, неподалік Києво-Печерського монастиря теж існував Спасів монастир і однойменна церква було головною, тобто соборною. На цю скупість подачі фактажу про храм звернуло увагу навіть радіо «Свобода». Continue reading
Важко переоцінити роль Візантійського імператора Юстиніана як в християнській, так і в політичній історії, через те, що він більше, ніж будь-який інший християнський правитель, інтегрував християнські принципи в імперське законодавство. Чи дивитеся ви прихильно на Візантійську модель «симфонії» Церкви і Держави або віддаєте перевагу Джеферсоновському відділенню Церкви від Держави, будь-яка сучасна формулювання християнства у політиці тим чи іншим чином є відповіддю Юстиніаської спадщини. І навіть сьогоднішні суперечки про контроль за зброєю були передбачені Юстиніанськімі законами, які забороняють громадянам володіти зброєю. Continue reading