Покаяння становило зміст проповіді Чесного Предтечі Іоана: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт. 3:2). Але і воно було принципом і змістом проповіді нашого Спасителя: «З того часу Ісус почав проповідувати й промовляти: Покайтеся, наблизилось Царство небесне» (Мт. 4:17), – згідно з Євангелієм від Матвія, а згідно св. Марку: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Continue reading
Category Archives: Бібліотека
РЕЛІГІЙНЕ РІЗНОМАНІТТЯ В СУЧАСНІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ДУМЦІ
І. Ранні святі отці та нехристиянські релігії
Ставлення ранніх християн до нехристиянських релігій було обумовлено язичницьким політеїзмом Римської імперії, релігійними аспектами грецької філософії і зв’язками між християнством та іудаїзмом, в тому числі об’єднанням, не без сумніву, єврейських священних книг в християнську Біблію. Деякі ранні християнські мислителі, особливо св. Юстин Мученик (100-165), з обережністю заявляли про існування елементів істини в середовищі язичницьких філософів і єврейських мудреців, тоді як Тертуліан (155-240) дотримувався менш віротерпимої позиції, яка згодом стала переважаючою в християнському середовищі. У більш пізній історичний період Православ’я мало великий, не завжди негативний досвід життя при нехристиянських режимах в Персії, на арабському Близькому Сході та Османській імперії в якості релігійної та культурної меншини. Протягом багатьох століть християнським громадам доводилося існувати в «режимі виживання» при мусульманському правлінні, що ускладнює богословське осмислення релігійної різноманітності в Божественному плані спасіння. Тільки останнім часом православні богослови стали більш системно роздумувати про значення нехристиянських релігій, тим більше що православ’я все частіше стикається з реальністю їх існування, як в країнах православної еміграції в Західній Європі та Північній Америці, так все більшою мірою в країнах православного віросповідання. Сучасне ставлення православних до релігійного різноманіття найчастіше пов’язано з їх ставленням до секуляризму, прав людини та релігійної політики держави. Continue reading
ЮРИДИЧНІ ТА БОГОСЛОВСЬКІ АСПЕКТИ «ДОГОВОРУ» З ДИЯВОЛОМ
Дiти Божi i дiти диявола пiзнаються так: усякий, хто не творить правди, не є вiд Бога, як i той, хто не любить брата свого. Бо таке є благовiстування, яке ви чули вiд початку, щоб ми любили один одного.
1 Ін. 3:10-11
Серед православних людей дуже швидко розлетілася новина про блюзнірський лот канадської співачки Граймс (Клер Еліс Буше), в якому вона оголосила про продаж частки своєї душі за десять мільйонів доларів [1]. Будучи настільки ж винахідлива, як і її нинішній наречений (Ілон Маск), вона, ймовірно, не очікувала, що ця дурна жарт викличе бурю обурення серед віруючих. Християни стали звертатися до священиків з дещо дивним питанням – чи дійсно можна таким чином продати свою душу, розуміючи під покупцем одвічного ворога роду людського? І, на превеликий жаль, виявилося, що багато хто дійсно вірять в силу «угоди» з дияволом куди більше, ніж в силу церковних таїнств. Тому слід розібратися, звідки взагалі в християнстві присутня ідея такої «угоди». Continue reading
МЕТА ЖИТТЯ
І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця (Ін. 1:14). Бо належало, щоб Той, для Якого все i від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синив у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання. (Євр. 2:10).
Оскільки образ впав і розбився, то ніхто інший, як тільки Творця повинен був виклопотати його оновлення. «Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося» (Пс. 32:9). Continue reading
АПОСТОЛ ПЕТРО ТА ДЕЯКІ КАТОЛИЦЬКІ МІФИ
На підставі святоотцівських переказів і безперечно видатну роль Петра в Євангеліях і Діяннях, а особливо на підставі слів Христа, сказаних апостолу після його великого сповідання (Мт. 16:18), вибудувана колосальна структура папства, яка претендує на те, що вона законним чином успадкувала найвище становище в Церкві Христовій з точки зору честі і юрисдикції. З 1870 р. вона стверджує, що папи непогрішимі в будь-яких офіційних висловлюваннях з богословських або моральних питань. Справедливість цих претензій не може не залежати від істинності їх трьох вихідних передумов. Continue reading
АПОСТОЛИ ПЕТРО ТА ПАВЛО
Пам’ять двох великих і першеверховних апостолів Христа, Петра і Павла, наша Церква святкуватиме 30 червня (за Юліанським календарю.- 12 липня за цивільному). Цим двом її великим мужам буде віддавати належне повагу і виражатися вдячність за їх невимовний великий внесок у справу поширення християнської віри і основа нашої Церкви. На їх іконі зображуються два апостола, які тримають Церква, яка символічно зображується у вигляді невеликого візантійського храму. Це тому, що ці два апостола були в дійсності стовпи і наріжні камені, на яких було збудовано священної будівлі Церкви Христової. І їм належить одне свято, і вони зображаться на одній іконі, символізуючи тим самим єдність віри, єдність Церкви, яка створена з різних людей, обрізання – євреїв-яких було звернена місіонерська діяльність Петра, і язичників – ідолопоклонників – над християнізацією яких трудився апостол мов, – Павло. Безумовно, це і послужило причиною, яка викликала складання єдиного свята двох першоверховних апостолів, коли в 258 році 29 червня папа Римський Сикст II переніс в Рим їх святі останки з катакомб св. мученика Севастіана. І це поєднання двох апостолів мало настільки великий успіх, що дуже швидко це свято встав всесвітнім, що святкується «у всіх помісних святих Божих церквах». Інші ж свята апостолів і ця пам’ять їх смерті була затемнення новим святом. Тому дуже рідкісна можна знайти храм, присвячений тільки одному з першеверховних апостолів, і ікону, на якій був би зображений тільки один з них. Навпаки того, немає жодного міста, або країни, де не було б храму або каплиці в ім’я двох Апостолів. Їх ікони нескінченні, незчисленні. Загальна повагу, загальне поклоніння, спільне святкування, як загальним було їх справа, і спільною була їхня місія, і загальною є їх слава. Continue reading
ГОЛОС МОВЧАННЯ: ДУХОВНИЙ ДОСВІД ПРОРОКА ІЛЛІ
Історичні витоки єврейського профетизму хаотичні. Вони поховані під дюнами ентузіастічного і часом маревного досвіду. Дієслово, що походить від navi (пророк), в поворотній формі означає не «пророкувати», а саме «марити», втрачати контроль над власним розумом.
Деякі в зв’язку з цим говорять про «екстатичному» досвіді і пропонують переводити термін «ruah» через «екстаз». Однак екстаз, як ми його розуміємо, – це більш внутрішній досвід, він виробляє менше шуму і зазвичай не супроводжується танцями та музикою. Краще говорити про якийсь харизматичному «ентузіазм», коли з’являється надлишок «ruah», якийсь «excessus mentis» (пор. 2 Кор 5:13), а не спокій містичного захоплення. У докласичних пророків дух надзвичайно активний, навіть надлишковий, аж до спотворення свідомості. Про перші «nevi’im» можна сказати, що всі вони в тій чи іншій мірі причетні до цього патетичного, емоційного досвіду. Continue reading
МАКСИМ СПОВІДНИК І ІОАН ДАМАСКИН ПРО ГНОМІЧНУ ВОЛЮ (ΓΝΏΜΗ) У ХРИСТІ: ЯСНІСТЬ І НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ
Протягом багатьох років я дивувався, чому Максим Сповідник, викладаючи христологічні формулювання в сьомому столітті, в кінцевому підсумку вирішив, що Ісус Христос, будучи повноцінною людиною, володів тільки природною людською волею (θέλημα φυσικὸν). Як відомо, Максим сильно був проти можливості наявності в Ньому «гномічної» (або «дорадчої») волі (γνώμη), на зразок тієї, якою володіють занепалі людські істоти. За словами улюбленого попередника Максима, Григорія Назианзіна, «те, що не сприйнята, що не вилікувано» [1]. Хоча не я один задавався цим питанням, я регулярно піднімав його на численних конференціях по патристиці (останній раз на Оксфордської конференції в 2011 р.) всякий раз, коли люди, що читали доповідь про Максима, хоча б здалеку стосувалися цієї теми. Відповідь, яку я отримую, являє собою в достатній мірі утвердився науковий консенсус, згідно з яким Максим, розробляючи своє розуміння халкедонського визначення, прагнув зрозуміти складну іпостась Христа асиметрично, оскільки. з його точки зору, з обожнення людством Ісуса об’єдналася саме божественна іпостась Сина. У цьому випадку, як він вважав, обожнена могла бути тільки «природна» людська воля, а не гномічна, схильна до коливань. Continue reading
«ПАРАФІЯЛЬНЕ ЧЕРНЕЦТВО»: СПАДКОВА ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ
Однією з проблем чернечого життя, яка є притаманною практично для всіх Православних Церков, є проблема т.зв. «парафіяльного чернецтва», коли ієромонах виконує обов’язки звичайного парафіяльного священика або співробітника єпархіальних структур. І хоча існує багато робіт видатних богословів та духовників, у яких описується «чернече служіння в миру», реально ми сьогодні маємо проблему спотворення самого місця чернецтва в Церкві. Отже, спробуємо розібратися та висловити деякі думки з цього приводу. Відразу зазначимо, що розглядаємо виключно служіння ієромонахів. Continue reading
ЦЕРКОВНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ВІДНОСИНИ МІЖ ЄПИСКОПОМ ТА МОНАСТИРЯМИ ЙОГО ЄПАРХІЇ
Тим, що прийняли священицьке достоїнство, свідченнями та керівництвом служать накреслені правила і постанови, котрі охоче приймаючи, оспівуємо із Богоглаголивим Давидом, до Господа Бога говорячи: «Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством». Також: «заповідав єси правду, свідчення Твої повіки, врозуми мене, і живий буду». І якщо пророчий голос наказує нам повіки зберігати свідчення Божі, і жити у них, то явним є, що перебувають вони незламно і непохитно. Тому що і боговидець Мойсей так сказав: «не додавай до того і не віднімай від того». І божественний апостол Петро, хвалячись ними, виголошує: «У що бажають проникнути ангели». Так само і Павло сповіщає: «Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема». Оскільки це правильно, і засвідчено нам, то, радіючи з цього, подібно як знайшов би хтось велику користь, божественні правила із насолодою приймаємо, і цілковите й непорушне зберігаємо постановлення цих правил, викладених від всехвальних апостолів, святих труб Духа, і від шести святих Вселенських Соборів, і тих, що помісно збиралися для видання таких заповідей, і від святих отців наших. Бо всі вони від одного і того ж Духа бувши просвічені, корисне узаконили.
1 Правило VII Вселенського Собору 787 р. [1]
За допомогою вище викладеного правила богоносні Отці, які зібралися на VII Вселенському Соборі (787 р), виносять рішення, що характеризує священні канони як плоди Святого Духа, як богонатхнення, тобто і не допускають можливості їх розглядати в якості людських винаходів. Виходячи з такої характеристики стає цілком очевидним що Церква через них має боголюдське управління, а не людське, і що церковні справи які робляться не на підставі священних канонів, а за людськими бажаннями і прагненнями, через особисту зацікавленість священного служіння, завжди руйнуються, розпадаються, бо вони порушують священні канони, нехай навіть із самих добрих намірів, тягнуть за собою жорстоку і нещадну помсту. Continue reading