Спроба реконструкції чину прославлення ікони Божої Матері в Київському Православ’ї

Відновлення власне Українського Православ’я неможливо без відновлення його стародавніх традицій, які ретельно знищувалися нашими ворогами та окупантами починаючи від XVIII ст.

Сьогодні, ми пропонуємо для обговорення відновлений чин прославлення ікони Пресвятої Богородиці (у тим числі й чудотворної), який очолював архієрей (архієреї), властивий Київському Православ’ю.

Від часу повстання Київської православної митрополії було прославлено багато ікон Богородиці, навіть деякі православні ікони, що потрапили до рук уніатів та римо-католиків, були короновані. Зосталися описання прославлення, які ми й взяли для реконструкції власне Київського православного чину прославлення ікони Божої Матері. Ми свідомі того, що відновлений нами чин не є досконалим, тому готові до конструктивної критики.

Варта відзначити, що реконструкція чину відбулася за благословенням та підтримці Преосвященного Іоана, єпископа Львівського і Самбірського.

Голова історичної літургічної групи протоієрей  Сергій Горбик.

Continue reading

ПРЕПОДОБНИЙ ПАВЛО КИЄВА-ПЕЧЕРСЬКИЙ, СЛУХНЯНИЙ.

Пам’ять 10 / 23 вересня

Подвизався в Дальніх печерах в Києві в XIII-XIV ст. Після прийняття  чернечого образу в Печерському монастирі преподобний покірливо проходив найважчі послуху, на які його посилав настоятель. Він ніколи не бував без праці та, коли не ніс монастирський послух, молов зерно на жорні, виснажуючи своє тіло цієї тяжкої роботою і зберігаючи невпинну внутрішню молитву.

Пам’ять преподобного Павла Слухняного Православна Церква вшановує 10 вересня, в один день з тезоіменитим святителем Павлом, єпископом Нікейським (IX).

Continue reading

СВЯЩЕННОМУЧЕНИК МАКАРІЙ КАНІВСЬКИЙ, ПІНСЬКИЙ, АРХІМАНДРИТ

Пам’ять 7 / 20 вересня

Народився в 1605 р. в місті Овручі, на Волині, в знатній сім’ї Токаревських, відомих оборонців Православ’я. У 1614-1620 рр. святий навчався при Успенському Овруцькому монастирі і після смерті батьків став ченцем цього монастиря, почавши своє служіння з меншого монастирського чину – послушника. У 1625 р. чернець Макарій з благословення архімандрита переходить в Купятичський Пінський монастир. У 1630 р. святий був посвячений у сан ієродиякона, а в 1632 р. – в сан ієромонаха. У 1637 р. настоятель Купятичського монастиря послав його до Київського митрополита Петра Могили, який помітив у ієромонаху Макарії відданого сина Православної Церкви Божої, і в 1638 р. призначив його настоятелем Кам’янецького Воскресенського монастиря (сучасна Білорусь, Гродненська область). З 1642 р. преподобний Макарій керував братією Купятичського монастиря, з 1656-1659 рр.. очолював Пінський монастир, а з 1660 р. керував братією рідного Успенського Овруцького монастиря.

Continue reading

Вічність…

Вічність – властивість Бога й стан створених істот, що дарується Богом. У православнім богослов’ї прийнято розрізняти вічність Божу й вічність творіння.

єпископ Олександр Семенов-Тянь-Шанский:

Нерідке питання: що було до створення світу, позбавлене змісту, тому що саме час створений разом з світом. Поза світом і поза часом є тільки вічний Бог і Божественна вічність. Там немає ні минулого, ні майбутнього, а одне вічно-сьогодення.

Вічність Божа

Вічність Божа — властивість Божественної сутності, що полягає в незалежності буття Божого від умов часу.

Continue reading

ДОРОГОЮ НЕ ТВОРЕННЯ СПІЛЬНОТИ, або про «чисті хоругви»

В червні цього року в Харкові пройшла урочиста академія з нагоди 70-ліття від утворення Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, організована архієпископом Ігорем Ісіченком, до якої віднедавна він не має ніякого стосунку. На цьому зібранні архієпископ Ігор виступив із докладом «Дорогою творення спільноти», згодом розмістивши його текст на РІСу.

Але вже сама назва того докладу тенденційна як для глави невеличкої групки людей, котрі претендують на якусь виключність в українському православ’ї. А вже перші рядки виказують непомірну гординю, замішану на самолюбуванні: «Підрахуймо-но питому вагу солі в будь-якій справі. Навряд чи вона більша, ніж частка наших громад серед релігійних організацій, скажімо, Харківської області», - пишеться в докладі. Тобто, владика Ігор вважає, що шість громад, які перебувають у його підпорядкуванні, то сіль, а, скажімо, майже п’ятсот громад двох єпархій УПЦ МП на території Харківщини, то так собі, щось аморфне і несерйозне, непридатне навіть до використання. На підтвердження своїх слів навіть Самого Господа залучає: «Та саме з сіллю порівнює місію Своєї Церкви Христос». А потім потужно додає: «І Він же застерігає – коли сіль звітріє, її викидають геть». Чи не має він на увазі те, що з ним сталося в 2003 році, коли спільним рішенням архієрейського собору та патріаршої ради його скреслили (як написано в рішенні) із числа архієреїв УАПЦ? Тобто, звітрілу сіль викинули геть, щоб не псувала страви, а в нашому випадку справи розбудови Церкви.

Continue reading

ЖИТІЄ ТА ЧУДЕСА СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

Дана публікація є витримкою з великої праці, присвяченої історії написання “Житій святих” святителя Димитрія Туптала та їхній джерельній базі, а також покликаної донести до читачів житія святих, так чи інакше пов’язаних із Україною, в адаптованій до сучасної української мови автентичній редакції святителя, оскільки в цій своїй редакції вони востаннє видавалося на початку XVIII ст., а сучасні російськомовні публікації з певних, далеких від Віри причин, не мають із нею нічого спільного.

Continue reading

ОТЧЕ, ВІДПУСТИ ЇМ, БО НЕ ЗНАЮТЬ, ЩО ЧИНЯТЬ ВОНИ!…

Практично неможливо знайти популярне або історичне видання УГКЦ, у тому числі й випущене у видавництві “Місіонер”, де б не було слів про “українську національну ідентичність”, “повагу до української культури, спадщині Київської Церкви” і інших подібних тверджень. Однак, як нас учив святий Апостол Яків, “віра без діл мертва” (Як. 2:26). Так і гарні слова уніатів мертві, тому що справи їх свідчать про зворотне…

Внесок православного диякона Івана Федоровича (Федорова) в українську культуру в цілому й культурну спадщину Київської Церкви важко переоцінити. Досить згадати видану ним Острозьку Біблію — перше повне видання Біблії на Українських і Білоруських землях; “Учительне Євангеліє”; “Псалтир із Часословам” і інші видання. Однак у даній статті мова не про заслуги українського першодрукаря, а про реальну “повагу” уніатів до його пам’яті.

Continue reading