Початкові молитви
Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.
Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Милосердний, душі наші. Continue reading
В червні цього року в Харкові пройшла урочиста академія з нагоди 70-ліття від утворення Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, організована архієпископом Ігорем Ісіченком, до якої віднедавна він не має ніякого стосунку. На цьому зібранні архієпископ Ігор виступив із докладом «Дорогою творення спільноти», згодом розмістивши його текст на РІСу.
Але вже сама назва того докладу тенденційна як для глави невеличкої групки людей, котрі претендують на якусь виключність в українському православ’ї. А вже перші рядки виказують непомірну гординю, замішану на самолюбуванні: «Підрахуймо-но питому вагу солі в будь-якій справі. Навряд чи вона більша, ніж частка наших громад серед релігійних організацій, скажімо, Харківської області», - пишеться в докладі. Тобто, владика Ігор вважає, що шість громад, які перебувають у його підпорядкуванні, то сіль, а, скажімо, майже п’ятсот громад двох єпархій УПЦ МП на території Харківщини, то так собі, щось аморфне і несерйозне, непридатне навіть до використання. На підтвердження своїх слів навіть Самого Господа залучає: «Та саме з сіллю порівнює місію Своєї Церкви Христос». А потім потужно додає: «І Він же застерігає – коли сіль звітріє, її викидають геть». Чи не має він на увазі те, що з ним сталося в 2003 році, коли спільним рішенням архієрейського собору та патріаршої ради його скреслили (як написано в рішенні) із числа архієреїв УАПЦ? Тобто, звітрілу сіль викинули геть, щоб не псувала страви, а в нашому випадку справи розбудови Церкви.