Писемна традиція, пов’язана з ушануванням святих мучеників Бориса і Гліба є надзвичайно багатою і розгалуженою. Тут знаходимо цілу низку агіографічних, літописних та богослужбових текстів, написаних в різних місцях і в різні епохи. Як писав ще Н. Серебрянський: “Церковні сказання про святих князів-мучеників Бориса і Гліба залучають до себе увагу дослідника стільки розмаїтістю збережених редакцій, скільки ж і поширеністю їх у давньоруській писемності – складністю матеріалу для вивчення рукописної долі цих пам’яток”[1]. Окрему надзвичайно цікаву групу творів Борисоглібської тематики складають пам’ятки, які походять із Києво-Печерської лаври. Різночасність їхнього створення (з XI по кінець XVII ст.) та різноплановість компонування матеріалу призвелися до того, що як єдина група, вони ще ніколи не розглядалися. Проте, саме їхнє виділення в якості результату багатовікової, але єдиної безперервної традиції дозволяє по-новому поглянути на різні аспекти як історії вшанування святих мучеників, так і, власне, сам перебіг подій в часі їх загибелі. Дану статтю ми розглядаємо тільки як перший штрих для висвітлення цієї проблеми.
