ВОЛИНСЬКА ІКОНА «СВЯТІ АНТОНІЙ І ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКІ»

Волинська ікона «Святі Антоній і Феодосій Печеські» датується першою половиною XVIII ст. Походить із церкви Рiздва Богородиці с. Хворостiв Любомльського деканату. Матеріали: дерево, левкас, темпера, гравіювання, срiблення. Експонується у Музеї волинської ікони.

Шанування преподобних Антонія і Феодосія в нас розпочалося дуже рано: ще у земному житті преподобних вважали за святих Божих і до Києва з різних куточків Русі приходили до Печерської обителі люди, щоб отримати в них благословення. У Києво-Печерському патерику, створеному на початку ХІІІ ст. ченцями Нестором, Полікарпом та Симеоном, Антоній і Феодосій прославлялись поряд з іншими святими подвижниками, літописцями, живописцями. Continue reading

УГЕРСЬКИЙ МОНАСТИР ЯК ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ КНИЖНОСТІ ПОЧАТКУ ХVII СТОЛІТТЯ

Доля Українського Православ’я склалася так, що історичними центрами освіти та книжності ще від Х ст. були монастирі. Саме монастирські осередки найбільш спричинилися не тільки до освіти нашого народу, а і до інтелектуальної оборони Православної віри. Не було виключенням і Прикарпаття, де на ряду з іншими монастирями з незапам’ятних часів діяв Угерський монастир, який, від 1618р. залишив значний слід у історії Українського Православ’я. Continue reading

СВЯЩЕНОМУЧЕНИК МАКСИМ ГОРЛИЦЬКИЙ (САНДОВИЧ)

Пам’ять 24 серпня / 6 вересня

Історія Руси-України знає чимало випадків, коли спалахи народного духу та вогні істинної традиції виникають на окраїнах нашого цивілізаційного простору. Лемківщина найвіддаленіший закуток нашої землі і був такою твердинею, край, що зберіг народну пам’ять про часи Києворуські та походи короля Данила, край, мешканці якого сподвигли селянську республіку в повному ворожому оточенні, край, що попри географічну й політичну ізоляцію перебував у світі Києва та Почаєва, міцно оберігаючи Святу Православну віру. Попало це світло і на молодого семінариста Максима Сандовича із Ждині, якому судилось стати мучеником за віру. Continue reading

ПО МОСКОВСЬКИМ ТЕМНИКАМ. РЕФЛЕКСІЯ НА ОСТАННЮ ЗАЯВУ УАПЦ

Двадцять шостого червня 2016 р., Соборною Божественною літургією, завершився Всеправославний собор, а ще 16 червня Верховна Рада України звернулася до Вселенського Патріарха з проханням надати автокефальний статус Українському Православ’ю. І хоча «українське питання» було відсутнє в офіційній програмі, але активно обмірковувалося в кулуарах та прес-конференціях. Continue reading

ХРЕСТОВИЙ ПОХІД НА КИЇВ

Отже, білі ходоки, отримав останні інструкції від свого вождя, вирішили довести всьому світу, що Київ – сакральне місто для них. Розуміючи, що непомітно підібратися до столиці вільних людей їм не вдасться, ходоки вирішили назвати свій хрестовий похід за «русский мир» «Хресним ходом за мир». Continue reading

ДЕЯКІ ДУМКИ ПРО ДИВНУ «РЕЛІГІЙНУ АНАЛІТИКУ» ТА ВИЗНАННЯ ПОМІСНОГО СТАТУСУ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я

Ще не встигли висохнути чорнила під Зверненням Верховної Ради України до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання автокефального статусу Українському Православ’ю, як вже з’явилася «релігійна аналітика», яка доводила не тільки «неканонічність» самого звернення, а і, власне, неможливість надання Українському Православ’ю помісного статусу. Continue reading

«СЛАВА ГРАДОВ ЧЕРНІГОВА І ТОБОЛЬСКА»

У стихирі служби святителю Іоану, митрополиту Тобольському є прекрасні слова, які коротко характеризують два найвеличніші періоди його життя: «Ти єси слава градов Чернігова і Тобольська…». Чернігів зображає собою Україну, а Тобольськ звісно ж далеку Сибір, куди засилали українців для того, щоб просвітити тамтешнє населення світлом християнської віри. Випускники Києво-Могилянської академії, праведні і освічені мужі, їхали туди неохоче, бо це була духовна і фізична каторга. Так намагалися російські царі зламати дух найбільш освічених, найбільш волелюбних архіпастирів-українців. Не став винятком і митрополит Іоан Максимович. За підрахунком К. В. Харламповича, із 127 архиєреїв, які займали великоросійські кафедри в 1700-1762 рр., 70 були вихідцями із України і Білорусії, 47 – із Великоросії, а 10 – із інших православних країн. Відтак, чим вищим було становище архиєрея, тим доля малоросів була більшою. П`ять із шести архиєреїв, які засідали у Святійшому урядуючому синоді в 1746 р., були українцями; в 1751 р. всі 9 архиєреїв-синодалів були українцями [10; с. 486-487]. Continue reading

ПІВСТОЛІТТЯ НА ПЕРШОСВЯТИТЕЛЬСЬКІЙ КИЇВСЬКІЙ КАФЕДРІ

Коли відкрити каталог Київських православних митрополитів, то ми побачимо, що Патріарх Філарет найдовше очолює Київську кафедру. Після нього найбільше, приблизно 34 роки був на Київській кафедрі митрополит Кирило (з 1247 по 1281 рр.), а потім 22 роки, керував митрополит Фотій (з 1409 по 1437 рр.); 20 років (з 1837 по 1857 рр.) Київською кафедрою керував митрополит Філарет (Амфітеатров). Якщо взяти навіть увесь християнський світ – православний і католицький, то рівних за терміном керівництва Церквою Святійшому Патріарху Філарету також немає. Continue reading

ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ ПОЧАЇВСЬКИЙ

Пам’ять 6/19 травня

Іов Почаївський, Іван Залізо (1550—1651) — православний святий, ігумен Почаївського монастиря, ієромонах, автор збірки моральних порад і повчань «Пчола Почаївська». У своєму звеличенні «чернечої бідності» як найвищої моральної цінності він доходить до того, що вимагає поширення її на світських людей. Єдине, що світська людина може мати більше від ченця, це дружина; в усьому іншому мирянин і чернець повинні суворо дотримуватися принципу некористолюбства. Continue reading

СУЧАСНІЙ МОЛОДІ УКРАЇНИ ПОСВЯЧУЄТЬСЯ

Успішне суспільство – це правдолюбне, високоморальне, духовне й богобоязне суспільство. Таке суспільство благословенне Богом і не знає ні хвороб, ні злиднів, а вороги не сміють порушувати кордон його держави (Повторення Закону 7,12-16). Духовенство Православної Церкви Київського Патріархату десятиліттями уже взиває до українського суспільства стати на шлях віри й правди, а можновладців дбати про свій народ, не викривлюючи правди і суду. Однак люди, які залишили своє серце і розум в полоні псевдо-православної безбожної Росії, не чули духовенства Помісної Православної Церкви України і до нині ще не збагнуть, хто та що і чому вбиває нашу націю, найкращих представників українського народу. «Людям, – як каже Ліна Костенко – не те що позакладало вуха – людям позакладало душі». У цих реаліях втрачається надія достукатись до свідомості й душі покоління, яке вийшло з духовного Єгипту – радянської Росії. Однак за понад два десятки літ в Україні виросло нове покоління, яке знає відчуття свободи, але ще стоїть перед небезпекою загубитись у світі облесливому та лукавому. Щоб бути процвітаючим суспільством, підростаюче покоління повинно покласти за основу свого життя правду, віру і любов. Апостол Павло повчає нас, молодих людей: «юнацьких похотей уникай, а тримайся правди, вiри, любови, миру з усiма, хто кличе Господа вiд чистого серця» (2Тим. 2:22). Continue reading