Пам’ять 6/19 травня
Іов Почаївський, Іван Залізо (1550—1651) — православний святий, ігумен Почаївського монастиря, ієромонах, автор збірки моральних порад і повчань «Пчола Почаївська». У своєму звеличенні «чернечої бідності» як найвищої моральної цінності він доходить до того, що вимагає поширення її на світських людей. Єдине, що світська людина може мати більше від ченця, це дружина; в усьому іншому мирянин і чернець повинні суворо дотримуватися принципу некористолюбства. Continue reading
Успішне суспільство – це правдолюбне, високоморальне, духовне й богобоязне суспільство. Таке суспільство благословенне Богом і не знає ні хвороб, ні злиднів, а вороги не сміють порушувати кордон його держави (Повторення Закону 7,12-16). Духовенство Православної Церкви Київського Патріархату десятиліттями уже взиває до українського суспільства стати на шлях віри й правди, а можновладців дбати про свій народ, не викривлюючи правди і суду. Однак люди, які залишили своє серце і розум в полоні псевдо-православної безбожної Росії, не чули духовенства Помісної Православної Церкви України і до нині ще не збагнуть, хто та що і чому вбиває нашу націю, найкращих представників українського народу. «Людям, – як каже Ліна Костенко – не те що позакладало вуха – людям позакладало душі». У цих реаліях втрачається надія достукатись до свідомості й душі покоління, яке вийшло з духовного Єгипту – радянської Росії. Однак за понад два десятки літ в Україні виросло нове покоління, яке знає відчуття свободи, але ще стоїть перед небезпекою загубитись у світі облесливому та лукавому. Щоб бути процвітаючим суспільством, підростаюче покоління повинно покласти за основу свого життя правду, віру і любов. Апостол Павло повчає нас, молодих людей: «юнацьких похотей уникай, а тримайся правди, вiри, любови, миру з усiма, хто кличе Господа вiд чистого серця» (2Тим. 2:22). Continue reading
«Гірким словом моїм посміюся» ці слова з книги пророка Ієзикіїля викарбуванні на могильній плиті Миколи Гоголя. Ця своєрідна єпитафія наче підводила підсумок усього його життя, яке без сумніву закінчилося переможно. Сьогодні ще раз і по-новому ми переосмислюємо творчий доробок літературного митця. Колись у ті радянські часи про Гоголя говорили, як про висміювача всіх пороків вищої касти тодішнього російського суспільства, а значить і борця за інтереси знедоленого простого люду, який томився під гнітом кріпацтва. Тепер у цій суперечливій постаті ми бачимо і глибоко-віруючу людину. Continue reading
Євангельське читання, яке ми чуємо в храмі у неділю 36-ту після П’ятидесятниці, 7 лютого, є слова з Євангелії від Луки (18 глава, 35-43 стихі). Апостол розповідає про те, як Спаситель Ісус Христос наближався до міста Єрихон по дорозі, де сидів один сліпий, що просив милостині. Цей нещасний, почувши про Христа, почав кричати і просити Його про помилування. Але люди, які йшли попереду примушували його замовкнути. Але він кричав ще голосніше: Сину Давидів, помилуй мене! Тоді Ісус, підійшовши до нього, сказав йому: Прозри! Віра твоя спасла тебе.У цій Євангельській події ми бачимо два цікавих моменти. Перший, коли сліпий благав про зцілення, то ті, хто чули це благання говорили йому замовкнути. Виявляється, ми можемо бути такими християнами, які перешкоджають іншим йти до Бога, звертатися до Нього. Continue reading
Різке загострення міжконфесійних відносин, яке можна спостерігати впродовж останнього часу, загрожує суспільній стабільності та національній безпеці України. В цих умовах особливо нагальною є потреба проаналізувати стан справ та запропонувати можливу відповідь на виклик.
Йдеться про спільні дії керівництва Церкви Московського Патріархату, політичного керівництва Російської Федерації із залученням представників чільного духовенства Церкви Московського Патріархату в Україні (яка іменує себе Українською Православною Церквою) та політичних діячів прокремлівського спрямування. Яскравий прояв і приклад цих спільних дій – інформаційна спецоперація під назвою «Конфлікт навколо храму в с. Птича на Рівненщині», мета якої – якомога більше дестабілізувати суспільну ситуацію в Україні, а закордоном представити нашу державу як місце «кривавих релігійних гонінь і переслідувань», чим виправдовувати свою подальшу агресію. Continue reading
Священик: Благословен Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Боже наш, Слава Тобі.
Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші. Continue reading
У липні в Україні урочисто відзначалися 1000-річчя з дня кончини святого рівноапостольного Великого князя Володимира, цей факт відчутно збільшив інтерес суспільства до церковної історії загалом, та історії канонізації та вшанування святого рівноапостольного Київського князя Володимира.
Для розгляду цього питання нам варто звернутися до історії агіографії Київської православної митрополії Константинопольського патріархату.
Так, перші спроби канонізації Великого Київського князя Володимира почалися – при активному сприянні його нащадків – незабаром після смерті. Вже митрополит Іларіон у своєму «Слові» (середина XI в.) Намагається довести, що «християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості й розуму Володимира Святославовича, а не під впливом і зовнішнім тиском». Автор називає Володимира «рівноапостольним» і вважає за необхідне приєднати його до сонму святих» [1, ст. 716]. Continue reading
Сьогодні, 29 серпня / 11 вересня Свята Православна Церква вшановує пам’ять Св. Іоана Хрестителя, а саме, сьогодні ми молитовно згадуємо день усікновення голови Св. Іоана Хрестителя. Continue reading
Кондак 1
Обраний угодник Христовий Пимен, що хвороби терпливо переносив заради Ім’я Божого. Будь і нам у печалях розрадою, бо підносимо тобі це хваління:
Радуйся, Пимен, у скорботах терпливий, наслідувач добровільних страстей Христових.
Ікос 1
Творця ангелів обрав тебе люб’язно. Від усіх (ченців) був ти відзначений хворобою. Але не нарікав на злу долю, не відмовляв Господню волю. Не можемо ми зрозуміти цього терпіння невимовного, тому так тобі співаємо: Continue reading
Єпископ Переяславський Захарія Корнилович, ігумен Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря та фундатор Данилівського Свято-Онуфрієвського скита (р. н. невід. – 28 серпня 1715 р.).
Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир мав величезний вплив на околиці Києва і навіть на віддаленні території. У давні часи перед польським володінням українськими землями в 7-ми верстах на захід від нинішнього села Липовий Скиток, на землях теперішньої Данилівської сільської ради, Васильківського району, Київської області в урочищі «Кладове» існував монастир. Залежність його від Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря була ймовірною, тому що він знаходився на землях, які здавна належали до Київської святині. Можливо ці маєтності дарував Михайлівському монастирю його фундатор князь Київський Святополк-Михаїл (1093-1113). Continue reading